З'ясувалося, що в Швеції, на батьківщині «Карлсона, який живе на даху», його вважають негативним персонажем

Буквально кілька днів тому непоміченою пройшла чергова річниця смерті самої, можливо, популярної в світі дитячої письменниці - шведки Астрід Ліндгрен, яка померла в кінці січня 2002-го року. У виправдання можна сказати, що автор книг про Карлсона (правильно - Карлссон з двома «с», це найпопулярніше шведське прізвище), Пеппі Довгупанчоху і Калле Блумквіста (потім це прізвище присвоїть своєму герою автор знаменитих бестселерів Стіг Ларссон), прожила 94 роки. Так що до кінця її довгого життя змінилося не одне покоління журналістів, і навряд чи вже на початку нульових років юні кореспонденти думали, що ще жива стара леді, героями якої захоплювалися дітьми, ще їхні дідусі.

І ось тут треба зробити несподівану для більшості наших читачів поправку - героями за винятком Карлсона. Справа в тому, що в списку улюблених у шведів героїв дитячих книжок Карлсон займає лише 15-е місце. Більш того, він для шведських дітей - персонаж суто негативний, для дорослих - приклад того, що буває, коли не приділяють належної уваги дітям, а для самої Ліндгрен - персонаж, який втілив її докори сумління. Але про все по порядку.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Одна з найпопулярніших в світі дитячих письменників почала життя з того, що ... кинула свою дитину. У 18 років вона, юний репортер, завагітніла від 48-річного одруженого головного редактора свого журналу. Природно, що коли Ліндгрен стала знаменитою, її біографи придумали купу виправдань для цього вчинку у фіналі її вагітності, проте факт залишається фактом - виїхавши народжувати сина в Копенгаген (в Данії можна було не називати прізвища батька), Ліндгрен після пологів віддала його в прийомну сім'ю. І лише коли вона вийшла заміж, забрала сина Ларса з прийомної сім'ї додому. А незабаром народила чоловікові, який усиновив Ларса, і його рідну дитину - дочку Карін.

Пеппі Довгапанчоха - це, як часто буває, героїня казок, які Ліндгрен розповідала, вигадуючи по ходу справи, маленькій дочці. (Ім'я, до речі, придумала дочка). І, швидше за все, в цей час думала про те, що Ларсу таких казок не дісталося. Взагалі, у всьому світі Малюк з трилогії Ліндгрен сприймається як приклад самотньої дитини, якій батьки приділяють недостатньо уваги. А Карлсон - негативний приклад того, що з цього виходить.

Взагалі-то, цього літаючого персонажа теж придумала Карін. Тільки він був у неї маленьким доброзичливим дідком без будь-яких витівок. Пропелер, егоїзм і прагнення панувати над Малюком для нього придумала Ліндгрен, коли зробила своїм літературним персонажем. Якщо виходити, як це роблять західні літературознавці і психологи, коли аналізують повісті про Карлсона, з фрейдовского психоаналізу, цей чоловік з пропелером є об'єктивуванням фантазій Малюка.

З цієї точки зору все виглядає логічно. Самотня дитина, яка відчуває себе покинутою, природно, не відчуває симпатій ні до батьків, ні до навколишнього світу, і тому головним його бажанням є поводитися з ними наперекір загальноприйнятим правилам. Однак оскільки вона собі цього через гарантованео наступне покарання дозволити не може, то вигадує люину, яка буде робити все це за неї.

Недарма в Карлсоні зібрані всі можливі негативні риси. Він - ненажера, брехун, хвалько, егоїст і до того ж зрадник. Адже як тільки в квартирі з'являються батьки Малюка, Карлсон відразу відлітає, залишаючи Малюка виправдовуватися за результати його, Карлсона, витівок - хоча при цьому прекрасно знає, що батьки Малюка не повірять виправданням їхнього сина.

Для Ліндгрен це все - приклад того, як небезпечно не приділяти належної уваги дитині, яка через це придумує собі таких огидних «друзів» (насправді - егоїстів і зрадників), як Карлсон. І її співвітчизники-шведи сприймають цього героя точно так же, як і хотіла письменниця.

Під кінець зауважимо, що і в наших пенатах напевно є колишні юні читачі, яким Карлсон не подобався, і які з цього приводу могли себе відчувати «не такими, як усі», що в дитинстві дуже обтяжливо. І, можливо, їм хоча б зараз буде приємно (а то і важливо) дізнатися, що ось вони-то якраз і були тоді праві.

Аліса Куницина, Lenta.UA

Заставне фото: Pinterest