Знаменитий кінорежисер продовжує заперечувати звинувачення в згвалтуванні

Роману Поланскі вже 86 років, і йому, схоже, так і доведеться до кінця життя відбиватися від звинувачень у зґвалтуваннях. Сам він каже, що до таких звинувачень вже звик, став товстошкірим, і якщо і спілкується з ЗМІ з цього приводу, то тільки заради своєї сім'ї.

У всякому разі, так він каже в інтерв'ю французькому виданню Paris Match , витяги з якого з'явилися сьогодні в інтернеті. Але оскільки не всі наші читачі стежать за біографією цього польсько-американсько-французького режисера, повернемося у минуле. У 1977-му році Поланскі був звинувачений в згвалтуванні 13-річної Саманти Геймер, яку привіз на дачу Джека Ніколсона (той був у від'їзді). За версією звинувачення, він в той день накачав її спиртним і наркотичними речовинами і примусив до сексу. Після арешту Поланскі пішов на угоду з правосуддям, зізнавшись замість згвалтування в сексуальних відносинах з неповнолітньою.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

1 лютого 1978-го року Поланскі втік із США до Великобританії, а потім до Франції. Американський суд досі вимагає його видачі і тому режисер живе то у Франції (у нього французьке і польське громадянства), то в Польщі. У Швейцарії його одного разу заарештували, проте потім, після протестів «обуреної громадськості», звільнили. Але тепер у режисера погані справи і у Франції. Місяць тому 62-річна французька актриса Валентина Моньє заявила, що Поланскі зґвалтував її, коли їй було 18 років. Сталося це в 1975-му році на швейцарському елітному гірськолижному курорті Гштаад, який відвідують світські знаменитості, відомі політики і аристократи. Тобто - ще за два роки до випадку з Самантою Геймер.

Зауважимо, що в пожвавленні ситуації навколо давніх подій винен і сам Поланскі, який натякав, що його новий фільм «Справа Дрейфуса» (інші варіанти назви - «Я звинувачую», «Офіцер і шпигун»), нагороджений в цьому році на Венеціанському кінофестивалі Гран-При журі, що розповідає про невинно засудженого за шпигунство французького офіцера (справа сколихнула на рубежі 19-20-го століть всю Францію), стосується і його. В результаті він, наприклад, отримав в Парижі демонстрації в вечір прем'єри фільму, що вимагали її скасування.

Викликає питання і те, що Поланскі говорить в свіжому інтерв'ю Paris Match. Правда, тут все залежить від підходу. Якщо інтерв'ю організовувалося заради того, щоб дізнатися відповідь режисера на звинувачення Валентини Моньє, то тут мета була досягнута - Поланскі ці звинувачення категорично заперечує. Однак потім, коли мова пішла про Геймер (а вона не могла про неї не піти), позиція режисера вже не була настільки впевненою.

Так, наприклад, він розповів, що в тому, що інтерес до справи Саманти, про яку всі давно забули, порушив в 2003-му році Харві Вайнштейн, який боявся, що фільм Поланскі «Піаніст» складе конкуренцію його фільму «Чикаго» в боротьбі за «Оскар». Можливо, це і так, до того ж зараз зручно все валити на Вайнштейна, але будь-якій неупередженій людині зрозуміло, що то, як виникла цікавість до цієї історії, не змінює суті самої історії.

Це, очевидно, розуміє і сам Поланскі, оскільки говорить в інтерв'ю про те, що «тільки ми одні, я і Саманта, знаємо, що сталося в той день». Втім, він визнає, що «припустився помилки», «глибоко шкодує про це» і не раз писав про це Геймер. І, мовляв, її теж мучить увага преси і вона навіть писала прокурору, що травма, викликана у неї ЗМІ, набагато гірше, ніж те, що з нею зробив Поланскі. Ось це він, мабуть, сказав марно, оскільки такі фрази мають право існувати тільки у вигляді прямої мови самої Геймер, а не в його переказі.

Правда, коли Поланскі почав скаржитися на Вайнштейна, журналіст зробив хороший хід, задавши режисерові пряме запитання: «Ви вважаєте себе жертвою?», Що в загальному контексті розмови прозвучало майже знущально. І тут Поланскі заговорив про те, що ЗМІ вже багато років роблять з нього монстра, і він давно вже наростив в результаті всіх звинувачень собі товсту шкіру, а спілкується зі ЗМІ тільки заради своїх рідних, яких ці звинувачення травмують. І додав - мовляв, звичайно, він несе відповідальність за те, що зробив в 1977-му році помилку, але тепер за це розплачується його сім'я, оскільки ЗМІ підхоплюють сьогодні навіть самі абсурдні нові звинувачення проти нього, щоб оживити історію 1977-го року.

Не зовсім, втім, зрозуміло, що з цього випливає - перестати нагадувати режисерові про те, що трапилося в 1977-му році, тому, що це травмує його рідних? Логіка в цьому є, але дуже вже однобока ...

Заставне фото: Monitor.bg