Зірці Голлівуду 70-х років Малькольму Макдауеллу виповнилося сьогодні 80 років

Про Малькольма Макдауелла, якому сьогодні виповнилося 80 років, не можна сказати, що він був у кіно актором-щасливчиком (хоч і зіграв у однойменному фільмі, про який далі). Так, можливо, найкраща його роль у кіно, Калігула (знову ж таки - в однойменному фільмі Тінто Брасса, про який - далі) забута через те, що продюсер фільму Боб Гуччіоне, видавець "Пентхауса", додав до чудового масштабного історичного кінополотна кілька порнографічних сцен, чим поховав його для серйозного кінематографа . Втім - не назавжди: цього року перемонтованого "Калігулу" показали на кінофестивалі Канна.

І все-таки сучасному молодому кіноглядачеві важко уявити, що на початку 70-х років Малькольм Макдауелл вважався одним із найперспективніших кіноакторів у світі. Почалося все 1971 року з "Заводного апельсина" (назву екранізації однойменного роману Ентоні Берджесса перекладали ще й як "Механічний апельсин"), який став тоді в Україні та інших тепер вже колишніх республіках в офіційній пресі символом "жорстокості та збоченості західного світу".

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Романа при цьому, природно, ніхто не читав (та він і не міг ніяк потрапити сюди на той час), а ось фільм Стенлі Кубріка бачили - але лише "обрані". Вже ніхто не пам'ятає, як він потрапив за "залізну завісу", можливо, його привозили на якийсь фестиваль або на якусь іншу подію, але, як було в ті часи, з нього нелегально зняли чорно-білу копію (так званий контратип), яку потім показували професіоналам кінематографістам у будинках кіно та переглядових залах кіностудій. Макдауелл зі своїми незвичайними обличчям і божевільними очима, який грав у цій антиутопії "ідейного садиста", був, як то кажуть, на своєму місці - і від нього чекали багато чого.

І – дочекалися. Через два роки вийшов фільм "О, щасливчик!" британського кінорежисера Ліндсея Андерсона, який за п'ять років до цього зняв Макдауелла у своєму фільмі "Якщо" (етапному для британського кіно, але не відволікатимемося). "Щасливчика" бачили, напевно, всі, тож переказувати сюжет не будемо. Скажімо лише, що Макдауелл, який грав початківця комівояжера Міка Тревіса "по життю" було вже 30 років, хоча на екрані він повинен був зображати юного кар'єриста-початківця у віці ледве за 20.

"О, щасливчик!" був такою гострою та талановитою сатирою на Британію 70-х років, що у 1975-му році його навіть показали у радянському прокаті, вирізавши, щоправда, кілька еротичних сцен. (Цілком, як з'ясувалося потім, пуританських). І, звичайно, сенсацією було те, що у фільмі залишили всі пісні у виконанні Алана Прайса, які по суті коментують сюжет - наприклад, "Будь, щасливчиком, о, щасливчиком, але про це не говори". Мік Тревіс цією порадою не скористався, за що й поплатився.

Далі український глядач розлучився з Макдауеллом майже на 20 років (на Заході він продовжував зніматися, тільки фільми до нас не потрапляли) – аж до "епохи відео", одним із хітів якої став "Калігула", де він грав цього римського імператора. "Калігула" багато в чому - фільм несподіваний. Почнемо з того, що його зняв Тінто Брасс, ремісник примітивної "м'якої еротики", який раптом виявив себе чудовим режисером масштабного епічного полотна на кшталт "Життя 12 цезарів" давньоримського історика Світлонія. Сценарій був написаний живим класиком американської літератури Гором Відалом, а імена акторів говорять самі за себе - Пітер О'Тул, Джон Гілгуд, Хелен Міррен (тоді ще не знаменита - вона, до речі, і в "Щасливчику" зіграла).

Натуралістична жорсткість (втім, не вигадана, а "за Світлонієм") та "естетика потворного" вражала глядача навіть більше, ніж еротика, якої, до речі, було не так вже й багато - дійшло до того, що, як вже було сказано, Боб Гуччіоне усунув Брасса від роботи і сам зняв шість хвилин чистої порнографії. Брасс подав на нього до суду, у Відал зняв своє ім'я з титрів. Найголовніше для нас те, що Калігулу, який був божевільним, мав грати актор, який змусить глядача повірити в це божевілля. Звичайно, запросили Макдауелла, якому на той час було вже 35 років - при тому, що справжній Калігула прожив всього 28, а його історію нам показують (фільм йде дві з половиною години) з 25-річного віку.

Ось, власне, і все. Макдауелл знімався і далі, але подальші його ролі навіть поряд не стояли за громадським резонансом зі згаданими. Чому – краще запитати у режисерів, А актор, за рідкісними винятками (кажуть, Сталлоне навіть диктував операторам, у якому ракурсі його знімати) – істота підневільна. І правильніше було б назвати Макдауелла не зіркою, а кометою, що промайнула в небі, залишивши після вибуху довгий хвіст прохідних ролей.

Фото: Малькольм Макдауелл у "Калігулі" YouTube