Зеленський і «акули»: хто і чому намагається позбавити президента монобільшості

Рівно рік тому, 21 квітня 2019 року, Володимир Зеленський c колосальним вотумом довіри в 73% переміг на президентських виборах. У суспільстві тоді були абсолютно різні очікування - від економічного прориву до дефолту. Відповідно і прогнози звучали як радісно-перспективні, так і безпросвітно-апокаліптичні.

Перебуваючи на гребені хвилі всенародних симпатій, акурат після всіх інавгураційних процедур 20 травня Зеленський оголосив про розпуск Верховної Ради і проведення дострокових парламентських виборів. Дане рішення було цілком логічним (хоч і юридично вкрай сумнівним), оскільки більшість в «старому» парламенті складала коаліція, де головну скрипку грала фракція БПП, лідер якої Петро Порошенко був ключовим опонентом новообраного глави держави. Аби не стати «англійською королевою» в новій системі владних координат, Володимир Зеленський достроково припинив повноваження ВР і вже 21 липня по змішаній виборчій системі з мажоритарними одномандатними округами і партійними списками, пройшли позапланові вибори в єдиний законодавчий орган країни. За підсумками волевиявлення, створена з коліс «Слуга народу» отримала за партійним списком 43% голосів (124 місця) і ще 130 місць в одномандатних округах. Всього в сесійній залі новообраної Ради «слуги» зайняли 254 крісла з 450-х, ставши найчисельнішою фракцією в історії українського парламентаризму.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Маючи більш ніж солідну чисельну команду, СН не стала укладати коаліційний союз з іншими фракціями, і в результаті було створено правлячу монобільшість на основі «Слуги народу». З моменту виборів пропрезидентська фракція «схудла» на шість депутатів, при цьому жоден з них не залишив лави за власним бажанням - всі вони, з тих чи інших причин, були виключені.

З огляду на, що для безперешкодного ухвалення законів необхідно мати в активі 226 голосів (правда, зміни до Конституції потребують підтримки конституційної більшості - 300), на парламентсько-пленарному старті «Слуга народу» демонструвала небувалу досі законодавчу активність, яку пізніше назвали турборежимом. Однак останнім часом все частіше всередині СН спостерігається відсутність єдності під час голосувань, в слідстві чого Банковій, за допомогою кулуарних торгів доводиться шукати підтримку серед інших - де-юре опозиційних фракцій.

Разом з тим, Володимир Зеленський вважає, що у «Слуги народу», незважаючи на наявні - і цілком очевидні - труднощі в роботі, є всі можливості, щоб продовжувати швидко змінювати країну на законодавчому рівні. «Цей корабель під назвою «Слуга народу» - все залежить від нього. Все залежить вже не від погоди... З самого початку я надав можливість, щоб це був дуже міцний корабель для цієї команди, яка на борту. І головне завдання для цього корабля - просто йти вперед», - заявив днями Зеленський в студії програми «Свобода слова Савіка Шустера». Він також зазначив, що якщо депутати від СН хочуть йти вперед, то ніякі шторми їм не завадять. При цьому, глава держави окремо підкреслив, що в політичному океані, є дуже багато «акул», які роблять все, щоб фракційний корабель «Слуга народу» якомога швидше пішов на дно.

Чи ризикує на зорі другого року свого президентства Володимир Зеленський втратити стабільну підтримку у Верховній Раді, і хто конкретно є цими самими «акулами», які так бажають руйнівної корабельної аварії монобольшості? Відповідь на ці та інші питання Lenta.UA шукала в компанії відомих політологів. Забігаючи наперед, відзначимо, що думки експертів розділилися: одні називають відцентрові процеси в Зе-команді очікуваними і неминучими, інші ж стверджують, що владна піраміда і надалі буде міцною, незважаючи на ситуативні розбіжності.

Кирило Молчанов, заступник директора «Українського інституту політики» зазначає: «Володимир Зеленський, коментуючи нинішню ситуацію в парламенті, вів себе не дуже стримано і у нього невдало вийшло з метафорою... Ну, що це таке за корабель, який боїться акул? Може бути, президент хотів сказати про якусь торпеду, але сказав те, що сказав. Порівняння, загалом, не дуже вийшло. А взагалі, складається таке враження, що, незважаючи на те, що не минула і перша річниця президентства, Зеленський сильно втомився і у нього опускаються руки. Це, по-перше. По-друге, час, коли до президента був колосальний кредит довіри і коли можна було виконати обіцянку, наприклад, про «посадки», втрачено. І тепер президент став заручником ситуації і змушений домовлятися з вчорашніми опонентами з тим, щоб зібрати голоси в парламенті за ті чи інші, в тому числі, доленосні для України рішення».

Парадокс ситуації, на думку Молчанова полягає в тому, що навіть зараз, коли рівень довіри до глави держави становить близько 46%, він змушений «з простягнутою рукою йти до тих, чия електоральна підтримка 15% і менше». Експерт, підкресливши, що нинішній господар Банкової вже остаточно зрозумів, що на його шиї до Верховної Ради в'їхали люди некомпетентні, а іноді навіть слабо інтелектуальні, які перебувають в іншому вимірі, резюмує: «Звідси і деяка безнадійність, якою останнім часом все частіше віє від Володимира Зеленського».

Саме персоніфікує цих самих «акул», про які заявляє президент, політолог Тарас Березовець: «Я думаю, до рівня «акул» президент міг віднести лише Ігоря Коломойського, який не тільки контролює понад 50-ти депутатів всередині «Слуги народу», а й впливає на кілька депутатських груп, зокрема на «Відродження». Тому, на сьогодні Коломойський - це єдина людина, яка може по-серйозному вставляти палки в колеса президента і ламати йому будь-яку гру. Кілька разів таке вже відбувалося, коли Зеленському доводилося просити про підтримку або Медведчука, або Порошенка, а також фракцію «Голос».

На переконання Тараса Березовця ситуація в парламенті дійсно небезпечна, тому що, незважаючи на те, що формально монобільшість зберігається, реального єдності там немає. «Причому, монобольшості немає не тільки в таких питаннях, як «антиколомойський» або земельний закон. Гранично часто люди Коломойського голосують зовсім не синхронно з іншими «слугами». До речі, я ось сьогодні якраз переглядав дебати річної давності на Олімпійському, де президент сказав, що відповідати будуть всі, починаючи від «свинарчуків», закінчуючи Коломойським, якщо на те будуть підстави. Це означає, що Зеленський ще рік тому усвідомлював небезпеку для себе з боку Ігоря Валерійовича, але, на жаль, не надав цьому належного уваги, а тепер страждає від того, що недооцінив цю небезпеку в особі людей Коломойського в такій кількості», - робить висновок політолог.

У свою чергу, Ігор Когут з «Лабораторії законодавчих ініціатив» акцентує на наступному: «Я не думаю, що на «слугу народу» є якісь серйозні впливи з боку будь-яких інших фракцій в цілому, але ці впливи можуть виявлятися з боку олігархічних кіл, що мають акції часто відразу в декількох політсилах. Ці «атаки» на монобільшість особливо проявляються тоді, коли відбувається наступ на певних олігархів або певні схеми. Сьогодні в умовах карантину влади часто доводиться приймати рішення, які не йдуть на користь тих чи інших фінансово-промислових груп, звідси і всі «шторми» у Верховній Раді».

Олігархічний слід в перманентних чварах всередині монобільшості бачить і екс-нардеп, політолог Олесь Доній: «Тільки президенту відомо, кого конкретно він вважає «акулами», які намагаються «з'їсти» його фракцію. Але на сьогодні ситуація виглядає наступним чином: у «Слуги народу» є більшість, яка з формальної точки зору здатна без залучення представників будь-яких інших фракцій приймати ті чи інші рішення. Однак після певного «медового місяця» ми спостерігаємо розшарування безпосередньо пропрезидентської фракції, яка не може зібрати за деякими, причому, досить важливих законопроектів, необхідну кількість голосів. І тут виникає закономірне питання про те, наскільки серйозним був етап підготовки і підбору кандидатів в списки СН. Ми знаємо, що партія фактично формувалася з нуля в передвиборний період і участь в цьому процесі брали різні особистості з різними, в тому числі, економічними інтересами. Тобто, зараз ми все частіше бачимо прояв неоднорідності самої політичної партії, внаслідок чого президент повинен шукати компроміси з іншими олігархічними групами з «Євросолідарності» і «ОПЗЖ».

Володимир Зеленський, як вважає Олесь Доній, продемонстрував небажання руйнувати усталену олігархічну систему, і, пливучи за течією, розчаровує людей, що довірилися йому виборців: «Очевидно, що більша частина людей, які віддали свої голоси спочатку за Зеленського, а потім і за «Слугу народу», сподівалася на демонтаж олігархічної системи, руйнування монополій і орієнтацію на невеликий/середній бізнес. Але зараз ми чітко бачимо: орієнтація залишилася такою ж, якою вона була і у всіх попередніх влад - це орієнтація на олігархат».

«Акули», про які заявляє президент Зеленський - це образні порівняння, але те, що при владі дійсно є серйозні супротивники і в парламенті, і поза його межами - факт, констатує політолог Володимир Фесенко. Говорячи про подальшу долю «Слуги народу», підкреслює: «Мій прогноз такий: в найближчі кілька місяців не існує абсолютно ніяких реальних загроз для розколу пропрезидентської фракції. Зверніть увагу, що жоден депутат навіть не виходить з фракції. Але найважливіший момент полягає в тому, що всередині «Слуги народу» немає організованої опозиції саме до Зеленському. Є непорозуміння між керівництвом і деякими групами у фракції, є персональне неприйняття між, наприклад, Потураєвим і Дубинським, але обидва - лояльні до Зеленського».

Водночас експерт робить висновок, що до тих пір, поки Володимир Зеленський буде демонструвати впевненість і проявляти рішучість, а його рейтинги не скотяться до критичних позначок - якщо не поголовно вся фракція «Слуга народу», то абсолютна її більшість буде зберігати лояльність до господаря Банкової.

Характеризуючи певні і очевидні тертя у взаєминах представників законодавчої частини Зе-команди, експерти акцентують увагу на тому, що, незважаючи на діючу нині парламентсько-президентську модель держуправління, політична погода в країні цілком залежить від позицій глави держави, а аж ніяк не від монобільшості. Тому підступів всіляких «акул», «піраній» та інших політичних хижаків слід побоюватися, перш за все, самому Володимиру Зеленському.

Наталія Ромашова

Читайте також: Брудні танці: як Зе-команда пробиває дорогу «антиколомойському» закону

Читайте також: Подайте Суркісам на офшори: як брати-олігархи «зробили» державу і до чого тут Коломойський