Ювілей «Графа Монте-Крісто»: як поліцейська хроніка перетворилася в геніальний роман

Хоча Олександра Дюма-батька прийнято вважати одним з найбільш видатних вигадників в історії літератури, його точніше назвати одним з найкращих винахідників реальних історій. Прикладом тому - роман «Граф Монте-Крісто», який журнал Journal des Debats почав друкувати рівно 176 років тому, 28 серпня 1844 року, чому Google присвятив сьогодні дудл, і який зробив письменника справжнім багатієм.

«Графа Монте-Крісто» можна навіть назвати книгою більш архетипічною, ніж не менш знамениті «Три мушкетери», оскільки мушкетером може уявити себе в мріях далеко не кожен, а ось людиною, яка, незважаючи на всі підступи своїх ворогів і мінливості долі, стає всесильним багатієм і вершителем людських доль - майже будь-хто. Плюс - закладена в романі ідея, яку іноді невдало називають «помстою», але насправді це, скоріше, відплата за злочин. Інакше кажучи - справедливість, про яку всі мріють, в особі моряка Едмона Дантеса, який стає графом Монте-Крісто.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Тим дивніше, що сюжетну канву всієї цієї історії Дюма не придумав, а прочитав в поліцейських звітах. Ще більш дивно те, що в реальності головний її герой був всього-на-всього шевцем Франсуа Піко. У нього, як і Дантеса в романі, було три приятеля, на яких перед його шлюбом з багатою жінкою, напав приступ заздрості, і вони написали на нього вигаданий наклеп про те, що Піко нібито шпигував на користь Англії. Четвертий приятель, Аллю, знав про змову, але змовчав. А головний винуватець, Луп'ян, сам одружився через два роки на нареченій посадженого у в'язницю Піко.

Далі все було, як в романі. Піко прорив у в'язниці підземний хід в сусідню камеру, де перебував італійський священик отець Торі і той розповів йому про приховані їм в Мілані скарби. Після падіння Наполеона Піко випустили з в'язниці, він став власником цих скарбів і переїхав до Парижа, де 10 років присвятив помсті. І що тут говорити про винахідливість Дюма, якщо колишній швець був в цій помсті таким винахідливим, що йому позаздрили б герої Шекспіра.

Спочатку одного з них він просто вбив. Але з Луп'яном, який не тільки був головним організатором наклепа, а й одружився на його нареченій, Піко вчинив інакше. Його дочку він заманив в шлюб зі злочинцем, потім розкрив його злочин, і вона померла від потрясіння. Його сина він залучив до крадіжки і той потрапив до в'язниці. Сам Луп'ян після того, як Піко спалив його ресторан, став жебраком. Вдосталь натішившись зробленим, Піко в фіналі цієї історії просто зарізав Луп'яна.

Третього донощика він отруїв, але четвертий, Аллю, який не брав участі в змові, але змовчав про неї, встиг втекти. А потім йому вдалося якимось чином викрасти і вбити самого Піко. Після чого він знову втік, вже в Англії, де в 1828-му році на передсмертній сповіді розповів всю цю історію, яка потрапила (чому не було дотримано таємниця сповіді, історія замовчує - може, Аллю сам заповідав повідомити все це поліції) до французьких поліцейські протоколи, з яких про неї дізнався Дюма.

Все це вже само по собі приголомшлива і захоплююча історія. А тепер дивимося, що зробив з нею Дюма. По-перше, і це головне, він повністю змінив її реальний фінал, який, як він розумів, не прийме читач - не можна вбивати головного героя, який всім полюбився. Тут найцікавіше, що сьогоднішній письменник, напевно, залишив би все, як було в житті - в кінці кінців Піко, який присвоїв собі право самовільно творити помсту і перейшов всі межі (адже діти Лупіана не були ні в чому винні), нарвався на симетричну відповідь . Але за часів Дюма поняття про мораль були іншими.

По-друге, Дюма перетворив простого шевця в молодого моряка, та ще такого, якого власник його корабля «Фараон» має намір зробити капітаном. А це, погодьтеся, набагато романтичніше. Та й Мілан з його скарбами перетворюється в острівець Монте-Крісто, а скарбам додається модний в той час східний колорит. По-третє, просте звільнення Піко з в'язниці Дюма перетворює в приголомшливу (ось де фантазія письменника спрацювала) сцену втечі, коли Дантес забирається в мішок, в якому труп абата Фаріа викидають в море - і (чудова деталь) ледь не гине в цьому мішку.

По-четверте, Дюма вводить в роман тему подяки, яка відтіняє тему помсти - граф Монте-Крісто віддає належне за рахунок своїх нових багатств не тільки кривдникам, але і доброзичливцям - наприклад, анонімно дарує власнику «Фараона», який разрився, нове судно. І, нарешті, по-п'яте, в фіналі роману сам відмовляється довести свою помсту до кінця, розуміючи, що вже зачепив нею декількох невинних людей.

Якщо спробувати сформулювати те, що зробив в результаті Дюма, в одному реченні, то, швидше за все, це буде виглядати так - ввів в історію помсти тему усвідомлення людиною того, що вона не може і не має права взяти на себе роль одноосібного судді. (Почасти це те, з чим зіткнувся пізніше зовсім в інших обставинах петербурзький студент Родіон Раскольников, але це вже зовсім інша історія). Так поліцейська хроніка перетворюється в геніальний роман.

Олег Васильєв, Lenta.UA

Заставне фото: OpenEdition Jomals