У хроніках VI століття вперше згаданий народ меря, що населяв території нинішніх Володимирської, Іванівської, Ярославської, Костромської і Московської областей.
Уже до XIV століття від цього племені залишилися ріжки та ніжки, — пише Ашхен Аванесова на сайті Сyrillitsa.ru. Останній раз назва цього етносу зустрічається у XVI столітті в «Житії Авраамія Галицького», де сказано, що на березі Галицького озера проживали «человеци по дубравам некрещении, наричеми меря».
Найбільш імовірною розгадкою зникнення досить численного племені вважається асиміляція з боку східних слов'ян. Ключевський вважав, що вона мала не завойовницький і насильницький характер, а навпаки була взаємовигідною. Меряни, що досягли успіхів у землеробстві та скотарстві, рибальстві і полюванні, відрізнялися винятковою миролюбністю. Дозволяючи слов'янам спокійно займати порожні землі, меря отримували від них військовий захист від ворогів.
Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі
Слов'яни, що увібрали у себе до того моменту безліч етносів, наприклад, в'ятичів, радимичів, сіверян, являли собою добре організоване у соціально-економічному відношенні плем'я. Погодившись стати частиною єдиної Давньоруської держави на основі християнської віри і слов'янської мови, меря зберегли за собою право етнічної самоідентифікації і можливість спілкуватися рідною мовою, про що є згадка у житії ростовського єпископа Леонтія.
Лояльність слов'ян до меря зрештою привела до тісного взаємопроникнення культур цих двох етносів і фактичного стирання між ними національної межі. Активному симбіозу фінно-угорської і російсько-слов'янської культур сприяла і Золота орда, що на довгі роки перервала контакти меря з родинними їм народами Поволжя.
Альтернативна версія, якої дотримувався філолог Матіас Кастрен, наполягає, що меря, не бажаючи приймати монотеїзм, були змушені піти у сторону уральських гір, де стали одними з прабатьків марійського етносу. Сталося це після 1024 року, коли на Суздальське князівство обрушилися природні катаклізми у вигляді небувалої посухи, суховіїв і передчасних заморозків. Жерці племені переконали своїх родичів, що причина цих неприємностей криється у відмові від ідолопоклонства, і так буде тривати до тих пір, поки вони не відкинуть християнство і не повернуться до витоків. Повстання меря, що спалахнуло на цьому грунті, досить швидко було придушене військами Ярослава Мудрого, що відправив призвідників бунту у вигнання.
У цей період відбувся поділ меря на три групи: перша, охрестившись, залишилася на насиджених місцях; друга у пошуках кращої долі пішла в райони південніше Волги, а третя — вирушила на території північніше Волги.
«Жителі півдня» згодом утворили основу марійського етносу, а «північні» меряни досягли новгородської землі і створили там «костромську меря», що ревно оберігала свою релігію, мову і традиції.
Коли державні амбіції Київської Русі досягли Новгорода, «костромська меря» знову рушила на схід і, діставшись до берегів річки Ветлуга, зустрілася зі своїми південними побратимами, які на той час вже перетворилися у марійців.
Утворивши у XII столітті спільну країну Черемисів, ці дві гілки народу меря, проте, зберегли відмінні риси: «північні» меряни у культурно-побутовому плані були близькі до новгородців, а «південні» до сусіднього тюркського племені булгар.
Прихильники цієї версії пропонують скептикам проїхатися по населеним пунктам республіки Марій Ел і побачити своїми очима, як в одному селі можна зустріти марійців, що належать до двох різних антропологічних типів: одні являють собою смаглявих людей з вузьким розрізом очей, а інші світлошкірі з блакитними очима.
Саме завдяки племені меря на карті Росії з'явилися міста Суздаль і Плёс, Углич і Галич, які помилково зараховують до споконвічно слов'янських поселень.
Мерянська мова, що канула в небуття, здається не такою вже мертвою, коли з'ясовується, що топоніми з закінченням «-гда», «-га» і коренем «-нер-», наприклад, Вологда, річка Ветлуга, озеро Неро, Нерехта походять від лінгвістичної традиції цього етносу.
Промовляючи назву міста Талдом, сучасники говорять по-мерянськи «дубовий будинок», в той час як ріка Дубна не має ніякого відношення до цього дерева, оскільки її назва пов'язана з мерянським словом, що означає «болото».
До спадщини меря лінгвісти відносять російські слова «жить-поживать», «жив-здоров», і знамените казкове «жили-были», а також букву ё, відсутню у слов'янських мовах, які не мали контактів з цим племенем.
А найзнаменитішим словом, яке російському народу подарували меря є топонім «Москва», що пішов від кореня «моска», тобто «конопля». Виявляється у давнину навколо столиці обробляли конопляні поля, урожай яких йшов на виготовлення пеньки, необхідної для шиття одягу і тари.
На ілюстрації: марійці з Царевококшайску (нині Йошкар-Ола), поч. XX століття
Михайло ГольдНовини
Порошенко замість купівлі дронів на передову, придбав сорочку LoroPiano за 180 тис., - блогер Іванов
20:50 25 гру 2024.
Оголошено про зйомки нової екранізації "Одіссеї"
20:45 25 гру 2024.
Названо винуватця сьогоднішньої катастрофи азербайджанського літака
20:18 25 гру 2024.
Трамп хоче страчувати ґвалтівників, вбивць та монстрів
19:55 25 гру 2024.
У РФ готові постачати газ до Європи через Україну
19:30 25 гру 2024.
Великобританія закликала Захід забезпечити Україні сильну позицію
19:15 25 гру 2024.
Зеленський домовився зустрітися з прем'єр-міністром Японії
18:55 25 гру 2024.
Авіакатастрофа в Казахстані: названо кількість загиблих
18:30 25 гру 2024.
Ігор Табурець про політику Героїв на Черкащині
18:15 25 гру 2024.
Стало відомо, як відключатимуть світло 26 грудня
17:55 25 гру 2024.