Як українці на Далекому Сході свою державу створили

Українці на Далекому Сході з'явилися в кінці XIX століття, коли царський уряд заохочував заселення цих територій, де було багато вільної землі. Перша партія чернігівських селян прибула до Владивостока з Одеси 13 квітня 1883, — пише Олександр Бражник на сайті «Кирилиця».

Згідно з переписом 1897 року, з 223 тисяч жителів Приморської області 15% вказали українську рідною мовою. У 1883 — 1905 роках на Далекий Схід переселилися 172 876 осіб, з яких 63,4% були українцями.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Поселенці осіли в основному на родючій рівнині в басейні річки Уссурі. Цей благодатний край стали називати Зеленим клином. На півдні Клин доходив до річок Амур і Уссурі, а на півночі — до Якутії. К 1917 року населення краю досягло 1,5 мільйона осіб, з яких мільйон становили українці. За спогадами сучасників, села Зеленого клину нагадували волинські, київські та чернігівські хутори, а базари нічим не відрізнялися від полтавських ярмарків.

Після Лютневої революції уссурійські українці стали домагатися автономії краю. У червні 1917 року відбувся перший Український далекосхідний з'їзд, і в Микольск-Уссурійському почалося формування крайової Ради. Були відкриті українські школи, виходили українські газети: у Владивостоці — «Щире слово» і «Українець в Зеленому Клині», в Хабаровську — «Ранок», в Благовєщенську — «Амурський українець».

Поряд з Зеленим клином стала використовуватися назва Зелена, або Нова Україна. Ідеологом процесу відділення став глава українського крайового секретаріату Юрій Глушко (псевдонім — Мова). Насамперед приступили до створення національних збройних сил. Формуванням української дивізії керував царський генерал Борис Хрещатицький.

За підтримкою українці звернулися до отамана Григорія Семенова, який шукав соратників по боротьбі з більшовиками, тому видав указ, що визнавав за жителями Зеленого клину право на самовизначення.

Семенов виділив для них 10 вагонів муки і 14,6 тисячі золотих рублів. У 1920 році генерала Бориса Хрещатицького призначили отаманом українського війська. Одночасно він очолював зовнішньополітичне відомство в уряді Семенова. Керівництво Далекосхідної республіки мало міцні зв'язки з меншовиками, які відповідали за зовнішню політику і допомогли налагодити контакти з Японією.

22 жовтня 1920 року під тиском Червоної армії залишки військ Семенова пішли в Забайкалля і Маньчжурію. Сам отаман кинув своїх підопічних і втік з Чити на аероплані. Через два роки більшовики остаточно зломили Білі сили Далекого Сходу, і восени 1922 року в Зеленому клині встановилася радянська влада.

Зрозуміло, Далекосхідну республіку скасували, причому заарештовані були не тільки члени Ради, а й шкільні вчителі. Тисячі українських колоністів втекли в китайську Маньчжурію, Хрещатицький переїхав до Харбіна, а звідти до Франції, де записався в Іноземний легіон. За Всесоюзним переписом 1926 року, 315 тисяч жителів Далекосхідного краю (18% населення) назвали себе українцями.

У 1923 — 1924 роках в Читі за сепаратизм засудили понад 200 осіб, серед яких виявився і керівник Українського секретаріату Юрій Глушко-Мова. Він отримав три роки в'язниці, після звільнення працював на підприємствах Забайкалля і Таджикистану. У 1930 році повернувся до Києва, де отримав спеціальність дорожнього інженера і працював в різних будівельних організаціях.

Восени 1941-го взяв участь в роботі Української національної ради, а після її розформування залишився без засобів до існування і помер від голоду восени 1942 року. Похований на Лук'янівському кладовищі, де у 2012 році на його могилі було встановлено пам'ятник у вигляді козацького хреста.

На ілюстрації: будівля пошти в Микольск-Уссурійському, поч. XX століття