Як два в'язня ГУЛАГу французького поета придумали

Серед безлічі літературних містифікацій ця — особлива. Ніколи не існувавшого французького поета придумали Яків Харон і Юрій Вейнерт, — повідомляє сайт проєкту «Безсмертний барак». Сонети (нібито переклади з французької) народжувалися без словників, енциклопедій і навіть без паперу — використовувалася інженерна синька і калька...

Харон дитинство і юність провів у Берліні: мати працювала в радянському торговому представництві друкаркою. Блискуче закінчив гімназію, вступив до консерваторії, де захопився музикою кіно і вивчав техніку звукозапису. Повернувшись до Москви, озвучив знамениті фільми тих років — «Покоління переможців» і «Ми з Кронштадта». А у двадцять три роки його заарештували. Вирок: десять років. І далекосхідна тайга...

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

У таборі Яків створив оркестр, оперну трупу і керував конструкторським бюро.

Юрій Вейнерт з дитинства вражав різнобічними талантами: прекрасно грав на фортепіано, перекладав, писав вірші. Перший раз він відправився на заслання відразу після закінчення дев'ятирічки: в розмові з друзями сказав щось крамольне. У проміжках між відсидками закінчив ФЗУ на техніка-шляховика і один курс Ленінградського університету залізничного транспорту. Потім — знову арешт.

Коли в «Свободное» прибула чергова партія ув'язнених, Харон познайомився з Юрієм Вейнертом. Заговорили про музику, про Шекспіра і Петрарку — і миттєво подружилися.

1943 рік, зі Ставки надійшло відповідальне замовлення — освоїти виробництво мінометів. При тому, що на заводі не було ливарного виробництва! Завдяки Харону вже через сорок днів був пущений унікальний ливарний цех, з Москви навіть приїхали імениті фахівці переймати досвід.

Розплавлений чавун наповнив перший ківш.

— Ось так Вулкан кував зброю богу, — раптом продекламував Вейнерт, перекрикуючи гуркіт.

— Персей Пегаса споряджав в дорогу, — відповів Харон стомлено, майже автоматично. Через пару днів друзі придумали автора сонетів, відчайдушного гасконця Гійома дю Вентре. Така весела літературна гра — заради виживання. А може, і заради самої гри.

Біографія у Вентре вийшла відчайдушна. Сімнадцятирічний красень-юнак, приїхавши з гасконської глибинки, миттєво підкорює Париж. І шпагою, і римами, і мистецтвом зваблювання прекрасних дам володіє блискуче. Вищий світ боїться його уїдливих жартів і епіграм.

Сонети у дю Вентре найрізноманітніші: тут і сатира, і жанрова сценка, і любовне послання, і філософська притча. Коли настала Варфоломіївська ніч, дю Вентре, епікуреєць, скептик і атеїст, відважно боровся, захищаючи нещасних гугенотів. І склав безліч уїдливих епіграм, в яких висміював короля Карла, його всесильну мати Катерину Медічі і герцога Гіза. Бастилія і смертна кара не за горами — але заступаються впливові друзі, і дю Вентре за «королівську зраду» засуджують до вічного вигнання з Франції.

Генріх IV, втікши на південь Франції, зібрав армію і вирушив підкорювати Париж. Гійом дю Вентре нелегально повернувся з Англії, щоб змінити перо на пістолети.

Його друг Генріх незабаром став королем, але через пару років вони сильно посварилися. «И впрямь занятно поколенье наше: король — смешон, шут королевский — страшен»...

Дю Вентре відправився у свій глухий маєток в західній Гасконі, коротати вечори з пляшкою бургундського і старовинним фоліантом...

Пока из рук не выбито оружье,

Пока дышать и мыслить суждено,

Я не разбавлю влагой равнодушья

Моих сонетов терпкое вино.

У далекосхідних таборах ГУЛАГу — в бараках і на лісоповалі, в штольнях рудника і в шарашці, ув'язнені з інтелігенції читали сонети дю Вентре напам'ять. Легкі, іронічні, одночасно веселі і сумні.

Через родичів і друзів сонети дю Вентре розлетілися по країні. І автори стали отримувати масу листів-відповідей з вдячністю і захопленням. Чому самі дуже дивувалися.

До речі, багато маститих літераторів повірили в цю містифікацію. Блискучу оцінку праці уявних перекладачів дали Михайло Лозинський в Петербурзі і Михайло Морозов в Москві — літературознавці світового рівня.

А ось ще один видатний вчений, відомий фахівець з літератури французького Відродження, стверджував, що ще у двадцятих роках, навчаючись в Сорбонні, відкопав томик дю Вентре у букініста на Монмартрі.

Вейнерт переписав своїм каліграфічним почерком перші сорок сонетів на інженерних синьках, винесених з заводського КБ, де вони з Хароном працювали. Але ж портрет поета потрібен! Тоді містифікатори взяли тюремне фото Вейнерта, пририсовали вуса і мушкетерську еспаньйолку.

У наприкінці 1947 року їх звільнили. Жити в Москві, Ленінграді та ще одинадцяти містах не дозволялося. Вейнерт влаштувався в Калініні на вагонобудівний завод, Харон — у Свердловську, на кіностудію. Через рік — знову арешт і безстрокове заслання. Харона відправили в містечко Абан, Вейнерта — на шахту, за чотириста кілометрів від Абана.

Нові сонети Гійома дю Вентре народжувалися виключно через листування.

Харон викладав в школі фізику і креслення, вів автокружок, ставив спектаклі в самодіяльності. Словом, жив по сонету дю Вентре: «Я вам мешаю? Смерть моя — к добру? Так я — назло! — возьму и не умру».

У Вейнерта була тільки робота в шахті — і велика любов. Люся Хотимська, талановитий філолог, красуня і розумниця. Вона чекала його десять років. Люся обіцяла, що приїде до Вейнерта в Північно-Єнісейськ, як тільки отримає гонорар за книгу — потрібні були величезні гроші, три тисячі рублів. Але захворіла і померла в лікарні. Вейнерт отримав від Люсиної подруги поштою її книгу. І — напад відчаю. Спалив усі листи коханої жінки. І пішов у шахту, яку назавтра мав запустити. Трапився чи нещасний випадок, чи то самогубство.

У 1954 році, рівно через рік після придуманого колись чотирьохсотліття Гійома дю Вентре, Харон повернувся в Москву і зайнявся сонетами гасконця — їх накопичилося рівно сто. Шліфував, обробляв, передрукував, зібрав в томик. І тільки потім пішов отримувати папери по реабілітації.

Харон все життя був переконаним оптимістом і вельми легковажною людиною. Вісімнадцять років в'язниці, таборів та заслань вважав прикрою перешкодою і радів кожному прожитому дню на свободу як дитина. Улюблена робота на «Мосфільмі» і зі студентами у ВДІКу, своя програма на телебаченні, подорожі по Німеччині та Італії, медаль ВДНГ за винахід нової чотирьохканальної системи звукозапису, професійні заняття біологією.

Помер Харон від отриманого в таборі туберкульозу, зберігши до останнього дивну бадьорість духу. А книга сонетів Гійома дю Вентре з його коментарем вийшла в 1989 році.

Bessmertnybarak.ru

На ілюстрації: ілюстрація до сонетів Гійома дю Вентре