Віталій Марків: На передову я просто зараз поїхав би

Про це повідомляє прес-центрМВС України.

Ім’я українського солдата Віталія Марківа стало відоме широкому загалу влітку 2017 року, після його затримання в аеропорту міста Болонья. Причина – підозра в убивстві італійського фотокореспондента Андреа Роккеллі та його російського перекладача Андрія Миронова. Роккеллі став першим іноземним журналістом, який загинув на Донбасі. Це сталося навесні 2014-го поблизу гори Карачун, куди він зі своїм перекладачем потрапив «в обхід» офіційного Києва (його застерігали від поїздки з огляду на високу небезпеку). 

У той час Віталій Марків служив там у батальйоні імені легендарного Сергія Кульчицького. Родом з Тернопільщини, він ще дитиною перебрався в Італію разом з матір’ю, яка вийшла там заміж. Тож добре знав італійську, і коли іноземні журналісти зверталися по допомогу, ніколи не відмовляв, привітно з ними спілкувався. «Але я ніколи, ніколи не був їхнім «інформатором», як вони про це заявляли», - наголошує Віталій. 

Слово «інформатор» уперше з’явилося в тексті Іларії Морані в "Корр'єре делла Сера" про загибель Роккеллі. Вийшовши друком 25 травня 2014-го, він фактично став відправною точкою для слідчих. 

Про що сам Марків не підозрював аж до згаданого 2017-го, коли зі сходу поїхав до родичів в Італію. Там його було заґратовано на довгі три з половиною роки. Вирок суду міста Павія – 24 роки тюрми. Незважаючи на те, що звинувачення формулювалися абсолютно абсурдно, жодних свідчень проти Віталія не було. 

«Головною метою справи було не засудження Марківа в Італії, а засудження українського військового Марківа в Італії», - коментує він. 

«Усю камеру завішав дитячими малюнками на патріотичну тему» 

Уже понад тиждень ви в Україні, мали час роздивитися, зорієнтуватися, трохи відійти від емоцій. Скажіть, у яку країну ви повернулися? 

У принципі, для мене нічого не змінилося. Єдине – ковід і люди в масках, тож важче когось упізнати. 

Чому так? Можливо, через те, що я дуже сильно сумував за Україною. Скучив за українською мовою, за нашими традиціями, нашим стилем життя. 

Як вас зустріли загалом? 

У літаку я перебував у якомусь режими ейфорії. Навіть не дивився у вікно. Незчувся, як оголосили посадку. Мені повідомили, що мене зустріне генерал. Звичайно, це дуже почесно. І за військовою процедурою, я маю відрекомендуватися і доповісти про продовження служби, стати до строю. 

Але моїм головним бажанням було розгорнути український прапор, тільки-но відчиняться двері. Він був зі мною. Знаєте, я змалечку був зачарований спортсменами, котрі піднімають наш жовто-блакитний стяг десь після змагань, наприклад. Дивився по телевізору, немов зачарований. Дуже сильно мені це подобалося. І отут усе здійснилося. 

Як пройшла зустріч із президентом Зеленським? 

Зустріч була теплою. Не тільки за статутними відносинами - як військовослужбовця з головнокомандувачем, а й з теплим спілкуванням. Не як за протоколом - два-три слова, пофотографувалися, розвернулися і пішли. Ми посиділи, поговорили, зокрема й не з протокольних питань. 

Наприклад? 

Чим я займався у тюрмі. Про заняття спортом. Нічого такого, але дуже тепло. 

Президент точно запитував у вас, що робитимете далі. У першому після звільнення інтерв’ю “Радіо Свобода” ви досить обережно висловилися щодо політики та говорили про бажання продовжувати службу. 

Службу я вже поновив. Офіційно перебуваю зараз у відпустці. Маю 26 днів, щоб пройти медичний огляд, реабілітацію. Потім плануємо з дружиною на кілька днів поїхати у відпустку десь на території України. 

Після буде служба в Національній гвардії України. Я повернуся до свого батальйону. 

Імені Кульчицького? 

Так точно. І далі будемо дивитися, що там із заліками, заборгованістю тощо. 

Ви навчалися на військовій спеціальності? 

Так, у Національній академії Міністерства внутрішніх справ на факультеті правознавства. 

Після закінчення планували стати офіцером, як я розумію? 

Так. 

Я недарма згадала про політику. Ви не перший політичний полонений в українській новітній історії. Власне, є два приклади подальшого - після звільнення життя - Надії Савченко і Олега Сенцова. Який із двох шляхів вам ближчий? 

Я - особа аполітична. Військовослужбовці повинні бути поза політикою. Свої політичні погляди, на мою думку, військовослужбовець повинен висловлювати під час таємного голосування. 

Що стосується Савченко, я знаю лише те, що відбувалося до 2017 року. 

Що стосується Олега Сенцова, я радів його звільненню. Хочу подякувати за те, що він підтримав мене своїми постами, за підтримку дружини. І, в принципі, за те, що йому було не байдуже. Але чим він займався (після звільнення - С.К.), я не знаю. В мене був обмежений доступ до інформації. Лише те, що передавали за ґрати, і те, що роздруковували з інтернету у моїй справі. Загальна вага передачі (разом з їжею і рештою) не мала перевищувати 20 кілограмів на місяць. Навіть з листів знімали вагу. 

Тож чим займалися Олег і Надія, я не знаю. Але сам звик по життю закінчувати речі. Якщо вже присвятив себе військовій службі, тим паче що в мене підписаний контракт на 5 років, то бачу майбутнє поки що у військовій кар’єрі. 

Не просто служити для галочки, до якогось певного звання… Я цим живу. Пишаюся. Для мене військова форма має величезне значення. Для мене честь служити Україні.  

Ви заговорили про листи. Мабуть, за 3,5 роки їх багато було. Які найбільш зворушливі моменти можете згадати? 

Було багато емоційних моментів. Наприклад, мені не дозволяли передавати український прапор, тримати його в камері. Мама якось розповіла про це українській діаспорі в Італії. І мене просто засипали малюнками на патріотичну тематику. Я обвішав ними всю свою камеру. Таке було враження, наче я у 2014 чи 2015 році на бойових позиціях або в розташуванні, де ми завжди розвішували дитячі патріотичні малюнки. 

Один військовослужбовець написав мені подячного листа за те, що я “не зрадив присягу, відстоював честь та гідність не тільки себе, а й усіх збройних формувань”. Писали мені побратими, що вирішили залишитися на службі, дочекатися мого приїзду, хоча кожен з них мав свої мотиви (зокрема, за сімейними обставинами) зійти з дистанції раніше. Оця вірність, це все давало мені сили. 

Величезне всім дякую. Слів не вистачить сказати те, що я думаю і що відчуваю. 

Коли ви залишали Україну у 2017 році, збираючись у відпустку в Італію, ситуація на фронті була дещо іншою. На Донбасі точилися активні бойові дії. Наразі встановлене перемир’я, яке триває вже понад 100 діб. Мабуть, це важливо в контексті повернення до військової служби. Плануєте знову потрапити на передову? 

На передову я просто зараз поїхав би. Але, на жаль, потрібно спочатку пройти всі протокольні процедури. Медогляд, повністю все. 

Бійці скаржаться, що режим “тиші” та неможливість стріляти у відповідь виснажує більше, ніж відкрите протистояння з ворогом. 

Мені важко на це відповісти. Я не знаю дійсно, що там відбувається - я на паузі з 2017 року. Узагалі не володію ситуацією. Намагаюся зараз "не нагружати" себе зайвою інформацією. 

Ви спілкувалися з вашими побратимами з батальйону Кульчицького? Що вони розповідають? Як сприймають оцю військову ситуацію? 

У мене була тепла зустріч з ветеранами (батальйону - С.К.) декілька днів тому. Ми зустрілися, декілька годин посиділи, поговорили, згадали кумедні історії наші з 14-15 року, що відбувалося в 16-17 році. Робочі моменти зі служби. У такому плані. Про ситуацію, що відбувається на Сході, ми не говорили, не заглиблювалися в цей такий стрес. Ми стараємося роботу залишати на Сході. Це все залежить від підрозділів, від специфіки їхньої роботи. Узагальнювати все, я думаю, неправильно. 

«Навіть не дозволили попрощатися з дружиною українською мовою» 

Поговорімо детальніше про обставини вашої справи. Вас було заарештовано 30 червня 2017-го в аеропорту Болоньї. Скільки разів ви відвідували Італію, починаючи з 2014-го і до того моменту? 

Ні разу. То була перша поїздка, моя регулярна відпустка. 

25 травня 2014-го у "Корр'єре делла Сера" вийшов текст, на базі якого потім італійські слідчі ґрунтували обвинувачення проти вас. 

Суть цього тексту я дізнався вже просто в обвинувачувальних актах, не під час затримання, а коли мене привезли у відділок, де їх і вручили. 

Тобто перед вильотом ви нічого не підозрювали? 

Так. Після приземлення відбулося те, що сталося. 

І не було жодної інформації про те, що за вами якимось чином в Італії спостерігають? 

Наскільки я побачив уже в актах справи, вони почали спостерігати за мною з 2016 року. 

За вами чи за вашою родиною? 

За родиною. Не знаю. Моє ім’я потрапило в акти з 16 року. До того часу нічого не було. 

Ви дізналися про це постфактум? 

Так. 

Як відбувалося затримання? Розкажіть. 

Під’їхала машина. Як звичайна перевірка. Зупинили мене. Одразу під’їхало ще чотири машини, оточили, вийшли люди в цивільному з пістолетами. Представились карабінерами. На шиях висіли значки. Сказали, що відбувається арешт. Я одразу, як військовий, побачив, що щось не так.

Фото: LB.ua.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі