Вічно другий: виповнилося 75 років легендарному рок-музиканту 60-х років

Доля легендарної рок-групи The Who, яка в 60-ті роки була майже рівною суперницею The Beatles і The Rolling Stones, і її лідера Піта Таунсенда - приклад того, що бути рокером (в розумінні цього слова в 60-і) на сцені і в житті це речі зовсім різні. The Rolling Stones, розлучившись в 1968-му році з Брайаном Джонсом, вели більш-менш нормальний, хоча і не без ексцесів, спосіб життя. The Beatles в цьому сенсі, хоча і пройшли через всі традиційні для рок-музикантів в 60-і роки спокуси, в порівнянні з іншими взагалі були пай-хлопчиками. The Who ж, як то кажуть, «загралися» не тільки на сцені, а й у житті.

Ну, на сцені це приносило їм тільки успіх. Коли ще в першій половині 60-х Піт Таунсенд під час виступу групи випадково зачепив грифом своєї гітари низьку стелю і зламав її, фанати прийшли в захват - і в наступний раз Таунсенд розбив свою гітару вже спеціально. Перевершити його по цій частині зміг тільки Джимі Хендрікс, який на знаменитому фестивалі в каліфорнійському Монтереї, розбивши на сцені гітару, тут же спалив уламки. Кіт Мун, ударник The Who, спалювати свою ударну установку не став, але, наслідуючи Таунсенда, одного разу розніс її вщент.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

І де вони тепер майже всі? Хендрікс помер при загадкових обставинах в 27 років, як і Джанис Джоплін і Джим Моррісон, обставини смерті яких були менш загадкові. Кіт Мун, якого авторитетний журнал Rolling Stone поставив в своєму списку «Кращі барабанщики всіх часів» на друге місце після Джона Бонема з Led Zeppelin, пережив їх всього на п'ять років. Він помер у 32 роки з тих же причин, що і вони, і залишив про себе пам'ять не тільки у любителів рок-музики, а й у персоналу готелів, де зупинялися The Who, так його фірмової «фішкою» було ламати меблі в своєму номері . Правда, Джон Енвістл, якого той же Rolling Stone назвав в одному зі своїх опитувань кращим бас-гітаристом всіх часів, дожив до 57 років, але помер все-таки з тих же причин, причому в гастрольному турі групи за день до його початку.

Все це чекало і Піта Таунсенда, який вже в 1980-му році був настільки залежний від алкоголю і наркотиків, що на концертах групи або грав нескінченні соло або довго говорив в зал зі сцени якусь нісенітницю. Вижив він дивом, пройшов курс реабілітації, продовжил грати, але сьогодні його вже не порівняти з Полом Маккартні, Міком Джаггером і Кітом Річардсом, у якого він, до речі, в 60-і роки запозичив один рух, перетворивши його в свою легендарний «млин», коли права рука обертається по колу, зачіпаючи по ходу руху струни гітари.

Але ж у The Who були всі шанси вийти на перші місця. Саме вони були авторами першої в історії рок-опери Tommy (їх виконання пісні з неї See Me, Feel Me було одним з кращих моментів рок-фестивалю у Вудстоку) - але Tommy через пару років швидко затьмарила інша рок-опера Jesus Christ Superstar. І хоча окремо музиканти The Who займали провідні місця в різного роду експертних опитуваннях, саму групу першою не називали ніколи. Це, втім, не скасовує того, що The Who стали одним із символів рок-музики за всю її історію, а їх My Generation зайняла 11-е місце в списку «500 найкращих пісень усіх часів».

Це вище навіть, ніж легендарна Yesterday від The Beatles - хоч тут-то The Who їх обійшли. А Піт Таунсенд і засновник і вокаліст The Who Роджер Долтрі ще довго могли «відірватися» разом на сцені крутіше ніж Пол і Рінго.

Олег Васильєв, Lenta.UA

Фото: Pinterest