Вчені з'ясували, що насправді вмирати не страшно

Вчений Курт Грей підвів підсумки дослідження, яке зайняло 31 рік. Його результати опублікували у виданні NYMag. Дослідження проводилося на базі Університету Північної Каліфорнії. Фахівці запитували засуджених до смертної кари і невиліковно хворих пацієнтів, що вони думають про свою майбутню смерті. Виявилося, що чим ближче людина підходить до фінальної межі, тим менше вона цим переймається.

Однією з частин дослідження був аналіз постів в блогах невиліковно хворих пацієнтів з атеросклерозом і раком. Грей порівнював ці пости з текстами здорових людей, які представляли, що б з ними сталося, якби вони були смертельно хворі.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Виявилося, що невиліковно хворі пацієнти використовують більш позитивні слова, ніж люди, які насправді здорові. Наприклад, один з пацієнтів написав: «Може бути, у мене залишилося всього пара тижнів на Землі, і я проведу їх з людьми, яких люблю, і буду робити те, за чим скучив. Дякую вам всім. Все, що я хочу сказати, що, незважаючи на мою хворобу, я насолоджуюся життям більше ніж будь-коли».

Інший учасник дослідження написав: «Мої найщасливіші часи минули з Сеф, моєю мамою і моїми вихованцями. Я був такий радий, коли моя мама і тварини переїхали до мене. Це найважливіше для мене зараз - бути разом з улюбленими людьми».

Крім того, пацієнти, які виявляються близько до смерті, частіше використовують слова, які описують позитивні емоції (щастя, любов і так далі). Як припускає вчений Ден Гілберг, за це можна сказати спасибі своїй психологічній імунній системі. Стикаючись з важким становищем, наш розум починає шукати хороші сторони у тому, що сталося, і ми стаємо щасливішими. Те ж саме відбувається, коли, втративши роботу, ми втішаємо себе тим, що вона все одно нам не подобалася. А коли нас кидає кохана людина, намагаємося поліпшити настрій, згадуючи її недоліки і фліртуючи з іншими. Психологічна імунна система працює сильніше, коли людина опиняється в неприємному становищі. І, звичайно, найжахливіше, що може статися з нами, - смерть.

Друга частина дослідження Грея полягала у тому, що він просив злочинців, які засуджені до смертної кари, описати свій стан, а потім порівнював ці тексти з тим, що написали люди, які просто представляли себе на їхньому місці. Тут також справжні злочинці виявилися більш оптимістичними.

До останнього вони хотіли передати любов своїм близьким. Багато з них були спокійні і писали, що вони готові. Деякі погодилися з вироком, інші вважали себе невинними. Як і в ситуації зі смертельно хворими, все намагалися знайти хороше у своїй смерті: деякі згадували про релігію, інші хотіли зустрітися з померлими членами родини. 
З іншого боку, люди, які отримали завдання уявити себе на місці засуджених на смерть, були дуже егоїстичні і думали тільки про себе і про те, як важко їм доведеться. Вони використовували такі слова як «страх», «жах», «тривога». У той же час справжні вмираючі зовсім не писали таких слів.

Інше дослідження стосувалося людей старше 95 років. Виявилося, що багато хто з них також не бояться смерті. Один з учасників навіть сказав, що вже готовий піти. 
Виходить, що коли реальна смерть приходить, люди перестають так сильно боятися і переживати, а приймають її з гідністю.

Фото: pixabay.com