В українському прокаті стартував сатиричний фільм про політику, котрий змінив сучасний світ

Якби фільм «Влада» (американський оригінал називається Vice) оцінювали за лекалами журналістських стандартів, у нього був би серйозний привід не з'явитися на кіноекранах - адже він не являє, як годиться сумлінному аналітичному репортажу, дві точки зору. Це безжальна сатира, в якій режисер і автор сценарію фільму Адам Маккей разом з виконуючим головну роль Крістіаном Бейлом буквально знищують свого героя, колишнього віце-президента США Діка Чейні, не даючи тому жодного шансу виправдатися. Точніше, дають в самому фіналі - але весь фільм побудований так, щоб у глядача не виникло жодного сумніву в тому, що герой Бейла просто вибудовує демагогічну завісу навколо всього, що накоїв. 

Одна характерна деталь - заради того, щоб зіграти свого героя, Бейл розтовстів на 30 кг. Однак якщо поглянути на фотографії самого Діка Чейні періоду його віце-президентства, видно, що актор явно перестарався - реальний Чейні виглядає, як мінімум, на десяток кілограмів худорлявіше свого екранного втілення. І обличчя його зовсім не схоже на сонну маску, яка не сповзає з лиця Бейла весь фільм. (Хоча все це ніяк не скасовує шанси актора отримати «Оскара» за виконання головної чоловічої ролі - його перевтілення дійсно вражає).

Якщо спробувати охарактеризувати фільм однією фразою, він повністю відповідає афоризму, приписуваному Уїнстона Черчилля: «Політика - це брудне заняття для літніх чоловіків». Але проблема тут в тому, що навіть після закінчення двогодинного перегляду прискіпливого глядача все-таки залишається питання - а що, власне кажучи, змусило головного героя фільму стати таким собі дияволом у плоті (і вельми масивної плоті)? 

Ідеологічні переконання? Але, судячи з фільму, у його головного героя немає взагалі ніяких переконань. Особиста вигода в бізнесі? Але у фільмі про це сказано невиразно і скоромовкою - так, що в суд за наклеп не подаси. Та й взагалі всі приховані політичні механізми функціонування американської влади і її виворіт показані хоча і яскраво, але фрагментарно, що не складався в загальну картину. Наприклад, президент Джордж Буш-молодший виглядає у фільмі мало не маріонеткою, якою управляє, смикаючи за мотузки, Чейні.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

І це ще один недолік «Влада», номінованим на «Оскар» у восьми категоріях, в тому числі за кращий фільм. Для простого глядача, якому дають зазирнути за лаштунки влади, щоб подивитися, як живуть і приймають рішення сильні світу цього, постійні посилання на юридичні зачіпки, що дають можливість екранному Чейні узурпувати владу, дуже докладні і часто незрозумілі. 

Але, з іншого боку, для глядача, який дійсно хоче розібратися у всьому цьому, показаного на екрані недостатньо. Адже за версією Маккея виходить, що Чейні був злим (хоча і товстим і сонним) генієм, якому ніхто нічого з його політичних супротивників не міг і, головне, не особливо хотів протиставити. 

І тут знову виникає питання, який ми вже поставили на самому початку - якщо Чейні навіть боротися було ні з ким, що їм рухало? Правда, тут автори начебто підказують - його честолюбна дружина, без якої п'яниця і ледар, який працював простим електриком, ніколи б не пішов в політику і не домігся в ній успіху. (До речі, прекрасна роль Емі Адамс, яка за неї номінована на «Оскар» - вже вшосте).

Але ж очевидно, що, починаючи з якогось етапу політичної кар'єри, герой Бейла повинен був перейти до вирішення проблем, для яких кругозір його дружини був занадто вузький. До того ж вона просто не могла мати доступ до тієї секретної інформації, якою володів її чоловік. Однак автори фільму про це чомусь не замислюються. (А ось те, що Чейні для того, щоб впливати на рішення президента, перехоплює і обмежує його канали інформації - хороша деталь). 

Однак при всіх недоліках фільму, його головна перевага в тому, що глядача допустили на політичну кухню, хоча і не все на ній показали і не в усі каструлі дали заглянути. І якщо для нас цього всього лише абстрактний інтерес, то звичайний американець повинен оцінити, що йому дали краєчком ока побачити, як готувалися політичні страви, які увійшли в його щоденне меню на довгі роки. Можливо, не завжди правдоподібно, але це краще, ніж нічого.

Олег Васильєв, Lenta.UA

Головне фото: Zozu.site