У прокаті - «Зомбіленд: Подвійний постріл»: за що глядач любить фільми про зомбі-апокаліпсис

Фільми про зомбі давно перетворилися в щось на зразок цукерки в паперовій обгортці. Обгортка начебто одна і та ж, яскрава і привертає увагу, а всередині її може бути що завгодно. Коли в кінці 60-х років кінорежисер Джордж Ромеро зняв «Ніч живих мерців», він заклав основи класики жанру, які дивним чином збіглися з потаємними людськими бажаннями і страхами.

Почнемо з того, що хто з нас в дитинстві не мріяв опинитися одному в місті, де немає людей (варіант - всі люди нерухомо застигли), а двері всіх будинків, магазинів і квартир відкриті, і ти можеш робити все, що хочеш? До речі, всупереч поширеній думці, що Ромеро зняв свій фільм за однойменним романом, все було навпаки - роман став літературною версією стрічки після її успіху у глядачів. Режисер же орієнтувався на роман Річарда Метісона «Я - легенда», виданий ще в 1954-му році.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Ми цей роман знаємо по відмінній екранізації 2007-го року, де борець з зомбі Вілл Сміт бродить по спорожнілому Нью-Йорку. І також герої фільму «Зомбіленд: Подвійний постріл» подорожують по спорожнілих США, реалізуючи мрії середнього американця - вибрати в якості місця проживання Білий дім, носити туфлі, в яких ходив Елвіс Преслі, брати в супермаркетах будь-який товар безкоштовно, і їздити на будь-якому з автомобілів, що стоять навколо.

Але екранізація 2007-го року - це вже модифікація класики жанру, в якій нелюди швидкі й спритні. Спочатку ж зомбі зазвичай представляли собою натовп зовсім тупих живих небіжчиків, які повільно рухаються, але небезпечні своєю масовістю і невідворотністю. Перевагою ж людей в сутичках з ними була швидкість мислення і дії. І це ще одна причина популярності жанру - несвідомо ідентифікуючи себе з людьми, що перемагають зомбі, глядач відчував себе таким же, як вони.

У «Зомбіленді» представлені обидві категорії «живих небіжчиків» - повільний натовп і новий різновид зомбі, швидких і лютих, яких герої прозвали Т-800 за аналогією з новою моделлю робота-вбивці в «Термінаторі-2». У фільмі взагалі багато відсилань до масової культури.

З точки зору драматургії фільми про зомбі давали і дають дуже зручну сюжетну схему - коли маленьку групу героїв постійно оточує смертельна небезпека, з якою вони змушені боротися, відносини всередині цієї групи розвиваються набагато швидше, ніж в звичайному житті. А це дозволяє будувати динамічний сюжет з несподіваними поворотами. І ще - в протистоянні масі зомбі кожна жива людина починає гостро відчувати свою індивідуальність, а це приємно, і тим більше для тих, кого раніше переконували, що він - посередність.

Зазвичай ще вважається, що фільми про зомбі дозволяють глядачам на зразок всякого роду атракціонів у парках розваг відчувати страх і приплив адреналіну, викликаючи чисто фізіологічну реакцію, але це вже застаріла теза. У перших стрічок кінця 60-х і наступних роках така якість, безсумнівно, була, але зараз, коли число фільмів про зомбі обчислюється багатьма десятками, хто з глядачів сприймає небезпеку на екрані всерйоз? Хіба що тільки маленькі діти.

Тому чим далі, тим більше у фільмів про зомбі з'являвся сатиричний відтінок. Мовляв, це явна фантастика, яка дозволяє нам сміятися над усім, над чим в інших жанрах сміятися не дозволено. І якщо почати перераховувати, над чим знущаються автори «Зомбіленда», список буде довгим - влада (вона давно вже безпорадна, Білий дім порожній і в нього може зайти переночувати будь-який), капіталізм (гроші давно не існують, будь-який товар доступний) і т. д. - все, на чому будується сучасний «світ дорослих».

Але точно так само висміюються і сучасні молодіжні рухи, які сьогодні в реальності протиставляють себе цього «світу дорослих». Це і популярна нині у них теза «кожен сам собі митець» (мешканці містечка хіпі Вавилона всі нестерпно погані музиканти), і пацифізм. Добре це показано в епізоді, коли мисливець на зомбі у виконанні Вуді Харрельсона, якого, як і його друзів, змусили здати зброю при вході в Вавилон, запитує, чим вони тепер будуть боротися з зомбі, які напали на Вавилон. Один з хіпі показує йому у відповідь те, що зробили з цього переплавленого зброї - значок з пацифістським символом. Так істинно віруючий християнин показав би хрест.

Нагадаємо, до речі, що у Роберта Родрігеса в його фільмі «Від заходу до світанку» хрест - дієва зброя проти зомбі. Втім, фільми про зомбі-апокаліпсис давно вже повні відсилання до класики жанру, як, наприклад, у Джима Джармуша в його зомбі-апокаліпсисі «Мертві не вмирають», яким в цьому році відкривався Каннський кінофестиваль.

Але на відміну від фільму Джармуша, хоч і іронічного, але нуднуватого, «Зомбіленд: Подвійний постріл» легкий, дотепний і не перевантажений, на відміну від свого оманливого початку, фонтанами бутафорської крові і картинами плоті, яка лопається від пострілів і наступаючого на неї чобота героя Вуді Харрельсона.

Так що дивитися фільм можна навіть тим, хто не любить фільмів про зомбі. 

Олег Васильєв, Lenta.UA

Заставне фото: Listal