У німецькій армії через 100 років знову з'явилися рабини

«Набір військових рабинів — ознака зміцнення довіри єврейської громади до Бундесверу як елементу демократичного суспільства», — зазначив з цього приводу президент ЦРЄН Йозеф Шустер.

В даний час в армії ФРН служить близько 300 євреїв, але ще жива пам'ять про часи, коли десятки тисяч німецьких громадян іудейського віросповідання віддавали свій борг на полі бою, — підкреслює Михайло Гольд на сайті LB.ua.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

У 1812 році уряд Пруссії ввів обов'язковий призов євреїв, і іудеї з радістю сприйняли цей жест як символ громадянської рівноправності. Тому вже у Визвольній війні проти Наполеона (1813 — 1815 рр.) брали участь 700 євреїв-добровольців (не рахуючи мобілізованих). 125 євреїв відзначилися на тій війні, 16 були нагороджені Залізним Хрестом, а доброволець (і великий математик) Мено Бург зробив військову кар'єру і був удостоєний згодом Ордену Червоного орла — вищої нагороди Пруссії.

У боях Франко-прусської війни 1870 — 1871 рр. взяли участь 12 000 німецьких євреїв, близько 500 з них були вбиті і поранені, а 373 отримали за хоробрість Залізний Хрест.

На початку Першої світової патріотичні настрої серед євреїв Німеччини були настільки сильні, що зі 100 тисяч солдатів і офіцерів єврейського походження в кайзерівської армії десяту частину складали добровольці. Наймолодшим з них за всю історію війни став 14-річний Йозеф Ціппес, якому на другий місяць боїв відірвало міною обидві ноги. Ім'я Йозефа використовував у своїх листівках Центральний союз німецьких громадян іудейського віросповідання, що рекрутував добровольців: «Одновірці! Ми закликаємо вас віддати свій борг і сили нашій батьківщині так, як це зробив малюк Йозеф Ціппес».

Добровільно пішли на фронт і близько 30 рабинів, які стали капеланами, одним з яких був лідер руху Прогресивного іудаїзму Лео Бек. Збереглися фото тих чи інших служб, проведених в польових умовах полковими рабинами.

Та війна стала першою для нового роду військ — авіації. 200 льотчиків-євреїв боролися за Німеччину у Першій світовій, 52 з них загинули.

У десятці кращих німецьких асів числиться капітан Вільгельм Франкль, який збив 19 літаків і увійшов в історію як перший у світі пілот, який знищив противника у нічному бою. «Відчайдушно хоробрий, пристрасно відданий авіації, серед льотчиків користується необмеженим авторитетом», — характеризував Франкля командир ескадрильї. Удостоєний найвищої нагороди кайзерівської Німеччини — ордену «За заслуги», 24-річний Вільгельм загинув у повітряному бою на північному сході Франції у квітні 1917-го. Через багато десятиріч — 22 листопада 1973 року — ім'я льотчика-аса привласнили 74-й ескадрі винищувальної авіації ФРН.

Капітан Рудольф Бертольд (44 перемоги) був сьомим у рейтингу німецьких асів Першої світової.

Лейтенант Віллі Розенштейн здобув 9 перемог, був поранений під Верденом, отримав два Залізних Хрести і Лицарський хрест з мечами. Віллі часто літав зі своїм командиром ескадрильї — Германом Герінгом, який, попри конфлікт з підлеглим на ґрунті антисемітизму, дав тому відмінну характеристику: «...прекрасний і мужній льотчик».

Після війни Розенштейн став господарем аероклубу, втік з Німеччини в 1936-му і осів у Південній Африці, де готував пілотів. Його син — Ернст — теж став льотчиком, але вже Королівських ВПС Британії, і загинув 2 квітня 1945 року у повітряному бою.

Фріц Бекхардт почав війну рядовим піхотинцем, був нагороджений двома Залізними Хрестами, у січні 1917-го домігся переведення в авіацію, здобув 17 повітряних перемог і двічі удостоївся поздоровлень від імператора Вільгельма II. У 1935 році був заарештований гестапо «за зв'язок з арійською жінкою», звільнений з концтабору в 1940-му за розпорядженням Герінга, після чого виїхав до Англії і повернувся на батьківщину в 1950-му.

Загалом 35 тисяч німецьких євреїв нагородили в ході Першої світової орденами і медалями, з них більше тисячі — Залізним Хрестом. За кайзерівську Німеччину віддали життя 12 тисяч іудеїв — більше, ніж загинуло у всіх арабо-ізраїльських війнах.

Напруження антисемітських настроїв це, однак, не знизило. Тому влітку 1918 року, сидячи в землянках десь на Марні, німецькі солдати-євреї могли «насолоджуватися» листівками: «Їх (євреїв) пики, що посміхаються, помітні всюди, тільки не в окопах».

Реакцією на ці безпідставні звинувачення стало створення у 1919 році Імперського союзу фронтовиків-євреїв, до якого вступили 55 тисяч солдатів кайзера. З приходом до влади нацистів нечисленні у професійній армії євреї були звідти звільнені. Щоправда, у 1934-му — до 20-річчя початку війни — був заснований Почесний хрест, яким рейхспрезидент фон Гінденбург нагороджував колишніх фронтовиків і сім'ї полеглих воїнів, в тому числі і євреїв — рік потому таке вже неможливо було уявити. У деяких нащадків німецьких євреїв — ветеранів Першої світової — ще зберігся цей хрест — останнє свідчення поваги до їх військових заслуг.

Післявоєнна історія служби євреїв в армії нової Німеччини вельми примітна. Уряд ФРН звільнив всіх жертв Голокосту і їх нащадків до третього покоління від військової повинності (обов'язковий призов був скасований лише у 2011 році).

Проте, євреї в Бундесвері служать. Підполковником запасу є рабин Вальтер Гомолка (уроджений католик, який перейшов в іудаїзм у 17 років) — ректор коледжу імені Авраама Гейгера — реформістської рабинської семінарії у Потсдамі. Ще у 2005 році був призначений уповноважений по контактах з військовослужбовцями — євреями.

«Сьогодні ми робимо важливу справу для наших солдатів — євреїв», — прокоментувала міністр оборони Німеччини Аннеґрет Крамп-Карренбауер рішення федерального канцлера про введення інституту військових рабинів, підкресливши, що це свідчить про прихильність влади до розвитку єврейського життя у Німеччині.

На ілюстрації: німецькі солдати-євреї святкують Хануку, 1916