У найзнаменитішого роману минулого століття - день народження

Стандартне положення про те, що роман Джеймса Джойса "Улісс" став "головною пам'яткою літератури модернізму" можна тлумачити (до речі, в традиціях "Улісса", де майже кожен рядок має кілька тлумачень) і як те, що він став її надгробком. Адже, з одного боку, "Улісс" розкрив усі можливості модерністського підходу до літератури, а з іншого – показав безперспективність його продовження.

"Багатошаровість" завжди була властива справжній літературі - наприклад, у "Божественній комедії" Данте літературознавці нараховують три шари тлумачень тексту - буквальний, алегоричний та анагогічний. У "Улісса", спочатку побудованого як парафраз гомерівської "Одіссеї", згідно з Джойсом, кожен розділ має свої сцену, час, орган (мається на увазі - людського тіла), колір, символ, відповідність будь-яким науці і мистецтву і, нарешті, техніку (слово в даному контексті дуже багатозначне, тому що там є як "діалектика" (9 розділ), так і "перистальтика" (8 розділ).

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Все це, крім стилю, що не відповідає звичним літературним нормам, що дуже ускладнює переклади роману іншими мовами, і його обсягу (сам Джойс говорив про "800 сторінках" великого формату - так воно приблизно і виходить), перетворює читання "Уліса" на муку ( наголос на першому складі), яку читач терпить лише тому, що університетські професори втовкмачили йому, що він має справу з вершиною літератури ХХ-го століття, і що якщо він чогось не розуміє або йому просто нудно, то винен у цьому він, а чи не автор.

Внаслідок цього визнання, що я, мовляв, не дочитав "Улісса" до кінця, стало в наступні 100 років чимось на кшталт форми кокетства для інтелектуалів, ніби десятикласник зізнався, що він не знає таблицю множення. Але, чесно кажучи, дочитавши його до кінця, так і не розумієш, на що витратив стільки часу та зусиль. Адже "Улісс", на відміну від справді видатних творів світової літератури, не відкриває читачеві, говорячи високими словами, нових духовних горизонтів.

Хіба що – нові літературні техніки, такі, як "потік свідомості", який потім неодноразово використовувався різними авторами. Та й тут є питання, тому що "потік свідомості" (тобто той хаос, який вирує в наших головах) не обов'язково має вербальну форму, тож адекватно передати його засобами літератури неможливо.

Цікаво, що сам Джойс спочатку був проти широкої публікації своїх, скажімо так, "схем відповідності". Крім того, як він казав, "я вклав в "Улісса" стільки головоломок і загадок, що професори ще багато століть будуть сперечатися про те, що я мав на увазі", що, на його думку, зробить роман "безсмертним". І – не вгадав.

В останні десятиліття "професора", для того, щоб їх читала публіка, тлумачили не "Улісса", а вампірські "Сутінки", мультсеріал "Сімпсони" або, як наймодніший нині філософ Слава Жижек, "Гру престолів", а звичайний студент читав "Улісса" хіба що під страхом несдачі іспиту та позбавлення стипендії.

А в сьогоднішньому бурхливому світі зразка 2025-го року до "Улісса" звичайній публіці навряд чи взагалі є якесь діло. 

Sic transit gloria mundi.

Фото: меморіальна дошка в Парижі на будівлі видавництва, що першим випустило "Улісс" Вікіпедія