У колишнього начальника генштабу ЦАХАЛ виявилися «українські» корені

Серед батьків-засновників Ізраїлю – три прем’єр-міністра і два президенти родом з України. При цьому донині десятки представників сучасної ізраїльської еліти можуть похвалитися «українськими» коренями. Про одного з них, Моше (Буги) Яалона, розповіла київська газета Хадашот.

Біографія Буги, зрозуміло, і раніше не була таємницею за сімома печатками, але справжній камінг-аут стався, коли генерал поділився спогадами свого дідуся – уродженця Кременчука Авраама Смілянського, які увійшли до книги Бориса Шепетівського «Єрусалим в Україні». 

Прадід генерала, Цві Смілянський, був серед засновників першого гуртка «Ховевей Цион» у Кременчуці – 47% населення міста наприкінці XIX століття становили євреї. Там же народився і виріс дід – Авраам Смілянський, який займався торгівлею паливно-мастильними матеріалами. Бабуся Сара (в дівоцтві – Почтар) родом із Кобелячок – містечка в Кременчуцькому повіті.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

У середині 1920-х років Авраам Смілянський із сім'єю прибув на Землю обітовану. Тут і зустрілися батьки майбутнього міністра: син Авраама – Давид – і уродженка Жовкви Батья Зильбер. В Ізраїль Батья репатріювалася одна – її батьки, Моше і Яфа (Шейндля) Зільбери, і сестри були вбиті в 1942 році на Галичині, дівчина ж брала участь в опорі і тому вижила. 

Першим кадровим офіцером у цій сім'ї був герой боротьби за незалежність майбутньої єврейської держави Цві Почтар – рідний брат бабусі Буги. Свого часу він, рослий і фізично сильний, був призваний із Кременчука в царську армію, причому в гренадерську частину – добірний підрозділ для штурму ворожих укріплень. За мужність і героїзм на фронті єврей Почтар був удостоєний офіцерського звання і нагороджений двома Георгіївськими хрестами.

У 1920-х роках він емігрував до Ерец Ісраель і, що називається, до останнього подиху командував самообороною одного з районів Хайфи. Ця людина, чиє ім’я носить одна з вулиць «північної столиці» Ізраїлю, загинув у віці шістдесяти років у лютому 1948-го від кулі арабського терориста.

Сам Моше Яалон народився в 1950 році в Кирьят-Хаїме під Хайфою. У дитинстві грав на кларнеті в Молодіжному оркестрі Хайфи. У 17 років змінив прізвище Смілянський на Яалон. Тоді ж за твердість характеру отримав від товаришів прізвисько «Буги» (з івриту – «каток»), яке відоме нині всьому Ізраїлю. 

До призову в армію хлопець працював у кібуці – спочатку в корівнику, потім на тракторі. Відслуживши в десанті і демобілізувавшись у званні старшого сержанта, Буги повернувся до кібуцу. 

Після війни Війни Судного дня Яалон з відзнакою закінчив офіцерські курси, зв’язавши своє подальше життя з армією. Потім були поранення в Лівані в 1985-му і навчання в штабному коледжі Кімберлі у Великобританії. Повернувшись до Ізраїлю, Моше очолив «Сайєрет Маткаль», спецназ генштабу, – одне з найелітніших підрозділів ізраїльської армії.

Паралельно полковник Яалон закінчив Хайфський університет, отримавши ступінь з політології. У 1995 році його призначають головою військової розвідки АМАН, у 1998-му Буги стає командувачем Центральним військовим округом, а в 2002-му обіймає вищу посаду в ЦАХАЛ – начальника генерального штабу.

У 2008 році він вривається у велику політику, тричі обирається до кнесету, займає посаду міністра стратегічного планування та віце-прем'єра, а з 2013-го до травня 2016 року очолює оборонне відомство. 

Подавши у відставку, генерал не залишає політичну арену і продовжує створення нової партії, яка побореться за місця у кнесеті на найближчих виборах. У своїй книзі «Довга коротка дорога» Яалон викладає своє бачення ключових проблем, що стоять перед Ізраїлем.

Перш за все він підкреслює, що виховувався в лівому середовищі, тому вважає, що цінність людського життя вище за цінність землі. Тобто мир на Близькому Сході краще за ідею Великого Ізраїлю. Але оскільки на даний момент кожен відступ провокує хвилю терору, Ізраїль повинен змінити парадигму. Шлях до миру, пропонований лівими, багато хто вважає «коротким». Яалон же пропонує «довгий» шлях, який не передбачає поступок і демонструє сусідам силу і стійкість Ізраїлю. Саме цей підхід може принести мир, запевняє Яалон. Звідси і назва книжки – «Довга коротка дорога». 

На початку квітня в Ізраїлі відбудуться парламентські вибори. І цілком ймовірно, що навчений військовим і політичним досвідом Моше (Буги) Яалон отримає шанс перевірити свою теорію практикою.

Борис Вайнер