У київському НХМУ нарешті розсекретили автора літаючої тарілки

Флоріан Ілліч Юр'єв, якому в серпні минулого року виповнилося 89 років, за своє довге творче життя освоїв професії архітектора, художника, мистецтвознавця, композитора, поета і навіть майстра-художника скрипкових музичних інструментів. З наочними результатами цієї творчості можна ознайомитися на його персональній виставці MODUS COLORIS SINTEZ, що відкрилася в НХМУ в рамках виставкової програми, яка знайомить відвідувачів музею з маловідомими іменами українських художників другої половини ХХ століття. 

Втім, слово «маловідомими» в даному випадку не зовсім точне. Скажи замість «Флоріан Юр'єв» «Літаюча тарілка на Либідській», і майже всі закивають головами. Зараз, говорячи про неї, зазвичай описують відмінні акустичні параметри, закладені при проектуванні цього конференц-залу Інституту науково-технічної та економічної інформації. Але насправді мова має йти насамперед про архітектуру.

Це зараз «тарілка» здається звичною і навіть дещо архаїчною. А в 1971 році, коли здавалася будівля, це був новаторський архітектурний проект. Тоді у світі був у моді так званий брутализм – архітектурний стиль, що виставляє на перший план функціональність будівлі. Причому до такої міри, що навіть зовнішні бетонні стіни не облицьовували, навмисно демонструючи їхню грубу фактуру. 

У Нью-Йорку і Парижі це була модна «фішка», і яким чином до цієї компанії потрапила столиця УРСР – загадка. У всякому разі київські старожили можуть підтвердити, що, коли будівля була побудована в цілому, ця її надбудова викликала у перехожих не менший подив, ніж якби на дах НДІ приземлилася справжня «літаюча тарілка». В деякій мірі це спорудження сприймалося як натяк на те, що в цій країні, що контролює своїх громадян в усьому, свобода все ж таки можлива.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Дивним для нинішнього молодого покоління (мабуть, навіть для двох поколінь, включаючи нинішніх п'ятидесятирічних) буде і те, що настільки ж новаторською сприймалася будівля станції метро «Хрещатик», відкрита в 1960 році і спроектована за участю Юр'єва. Для тодішніх киян, які звикли до обшарпаних і закопчених дохідних будинків початку ХХ століття у стилі «модерн» і до споруд 30-50-х років, будівля метро «Хрещатик» була «світлою плямою» (навіть у прямому сенсі цього слова) в цьому похмурому ряду. 

А яким модним був у той час ресторан «Метро», розташований у цьому будинку! Зовсім не схожий на тісні аналогічні заклади, втиснуті в житлові будинки. Потім вже ми дізналися, що його стіни спочатку були оформлені в українському народно-декоративному колориті, і все це довелося здирати за наказом високого начальства. Уявити, як це виглядало, можна по внутрішньому облицюванню стін у вестибюлі метро «Хрещатик», яке не знищили тільки дивом. 

Так що якщо є бажання щонайменше дізнатися про історію київської архітектури другої половини ХХ століття, яка боролася за своє власне обличчя і іноді успішно, на виставку треба йти.

Олег Васильєв, Lenta.UA