У Києві відкрилася виставка українського художника позаминулого тисячоліття

Олександр Сухоліт, виставка якого відкрилася в знаменитому київському «Шоколадному будинку» (філії Національного музею «Київська картинна галерея») - наочний приклад того, як багато в житті художника значить піар. Втім, в його випадку вірніше сказати - відсутність піару. Адже все українське (і не тільки українське) мистецьке середовище знає, що він - живописець і скульптор, як мінімум, суперталановитий. І це - тільки одна з граней його натури. Ось - один приклад, що розповідає про інші.

Майже п'ятнадцять років тому один відомий столичний галерист (він, до речі, потім став куратором виставки робіт Сухоліта, яка зайняли цілих три зали київського Національного художнього музею) розповідав автору цих рядків: «До сих пір згадую, як Сухоліт намалював у нас в галереї вночі за чотири години всю свою виставку. Я залишив йому величезні аркуші картону, прийшов вранці і побачив, що все вже зроблено. Такий ось божевільний клубок енергетики, не кажучи вже про його майстерність».

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Можливо, одна з причин того, що Сухоліта погано знають поза професійного художнього середовища, полягає в тому, що для юних журналістів, які зараз пишуть в різноманітних ЗМІ про культурні події, його мистецтво попросту незрозуміле. Вони звикли до інших його, мистецтва, зразків (що вже казати, якщо для них тиражні роботи Сальвадора Далі здаються геніальними), а коли вони дивляться на скульптури Сухоліта, їм здається, що вони потрапили в історичний музей, відділ первісного мистецтва.

Почасти це так. Для Сухоліта зразками є мистецтво палеоліту і античних часів. Як він одного разу сказав, дотик до архаїки для нього - можливість відчути себе в первинному духовному стані, дитинстві людства.

Втім, він добре знає мистецтво всіх часів, включаючи сучасне, і іноді працює в його контексті. Як, наприклад, на виставці в «Шоколадному будинку», де він, створивши свій варіант «Людини, що йде» найзнаменитішого (і дорогого) скульптора ХХ-го століття Альберта Джакометті, надав своїй «Людині, що йде» схожість з особою класика. (Це легко побачити завдяки кинопроектору, який проектує фотографію Джакометті на стіну).

Крім того, Сухоліт - віруючий християнин. Не в тому сенсі, як про це зазвичай говорять про себе сучасні інтелігенти, а, скоріше, в сенсі старовинному, коли в ходу було слововживання «ревно віруючий». Тільки заговорювати з самі Сухолітом про це не варто - хоча б тому, що це просто нетактовно. Але, по-перше, він і сам іноді говорить про свою віру, а, по-друге, це видно в його роботах.

До речі, на виставці дуже багато скульптур і картин, що зображують жінок. Рідкісні особи чоловічої статі серед них просто губляться. І це теж прикмета архаїчного мислення - як і те, що жінок Сухоліт зазвичай зображує оголеними. Ну так навіть тим, хто античним статуям хоче приклеїти фіговий листок, не прийде в голову «одягати», наприклад, кам'яних баб, які стоять біля київського Національного музею історії України. Вони, які біля музею, з двох епох - скіфської (VI століття до н.е.) і половецької (XII-XIII століття н.е.)

Ось і Сухоліт звідти, занесений в наше століття якоюсь фантастичною машиною часу з табличкою на дверцятах «Тільки для художників». У нього навіть сучасний футболіст виглядає як персонаж епохи скіфів.

Олег Васильєв, Lenta.UA

Фото: виставка в Шоколадному будинку автора