У Києві відкрилася виставка робіт гуцульської сільської художниці, письменниці і філософа

Буває, що життя мислителя, якщо можна так висловитися, набагато менше, ніж його духовний та інтелектуальний спадок. Наприклад, Іммануїл Кант, один з найбільших філософів в історії жив, якщо подивитися зверхньо, нудно, розмірено і одноманітно. Буває і навпаки - Сократ, чиє життя було суцільним діалогом з оточуючими людьми.

Параску Плитку-Горицвіт називали «гуцульським Гомером», однак вона, скоріше, об'єднувала в собі якості обох вищезгаданих філософів - спілкувалася з односельчанами зі своєї рідної гуцульської Криворівні, дарувала їм свої картини-ікони, рідше - свої саморобні книги, але жила самотньо, в невеликій хатині на крутому гірському схилі. На маленькому шматочку землі навколо цієї хати і якогось більш-менш господарства не можна було вести - так вона і не вела, обходячись в старості (померла Плитка-Горицвіт в 1998-му році у віці 71-го року, так і не створивши ніколи сім'ї), як розповідають її односельці, чаєм і хлібом.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Цікава деталь - як розповідав місцевий священик, коли він тільки почав служити в селі і після служби обходити зі святою водою будинки, селяни його попередили, що, якщо Параска зайнята, пише свою чергову книгу або малює ікону, вона може і його зі святою водою до собі в будинок не пустити, щоб не відволікав. І цей молодий священик, розповідаючи про це, сказав чудову фразу: «Церковні обряди дуже важливі. Але ми знаємо, що були святі, які місяцями не відвідували церкву, а замість цього йшли в пустелю, де спілкувалися з Богом напряму».

Параска Плитка (другу частину свого прізвища, Горицвіт, вона взяла собі сама) не завжди була самітниця, навіть навпаки. Під час війни вона у віці 16 років побувала в Німеччині, а коли повернулась в рідне село, стала зв'язковою УПА з позивним «Ластівка», носила в ліс продукти і теплі речі. Взимку 1945 року року, коли їй ще не виповнилося 18-ти, була заарештована, засуджена до 9 років таборів (термін відбувала в Казахстані) і повернулася в Кріворівню в 27 років майже інвалідом (дивом уникла під час ув'язнення ампутації ніг).

Але в рідному селі на неї чекали, м'яко кажучи, неприємні новини. Односельці боялися спілкуватися з колишньою політичною ув'язненою (потім Параску, звичайно, реабілітували), а батько знищив адресу чоловіка, з яким вона познайомилася в таборі і мріяла поєднати своє життя на свободі. Знайти його (а він був з Грузії), вона так і не змогла, а з сім'єю посварилась і зажадала дати їй можливість жити окремо. Так вона в цій бідній хатині на крутому схилі сама все життя і прожила.

І цим життям дала приклад всім нам, що силою волі можна перемогти майже будь-які обставини і навіть, умовно кажучи, в «сільській глушині», нікуди звідти не виїжджаючи, вести напружену духовне життя. Правда, справедливості заради треба сказати, що гуцульське гірське село Криворівню «глушиною» назвати не можна. Колись відомий фольклорист Володимир Гнатюк привіз сюди Івана Франка, і письменникові тут так сподобалося, що він приїжджав сюди на літо з сім'єю 12 років. До нього в гості, в свою чергу, приїжджала вся українська інтелігенція, яка зупинялась на цей час в селі. А батько Параски був ковалем (це видно на її картині віще), особистістю в той час в будь-якому селі помітною.

Але повернемося до нашої героїні. Плитка-Горицвіт як художник і письменник займалася, здається, усім на світі. Писала книги і сама одягала свої рукописи в палітурки, іноді навіть роблячи з книг копії,ніби піклуючись про їхню долю після своєї смерті. (До речі, на горищі у неї була заздалегідь приготовлена труна). Малювала картини-ікони і роздавала їх односельчанам. Фотографувала мешканців села, і ці фотографії, яких після неї залишилися сотні - одна з найбільш вражаючих експозицій виставки. Залишаючись християнської, цікавилася східною філософією, вважала Махатму Ганді прикладом для наслідування - у неї навіть є роман (див. фото вище), дія якого відбувається в Індії.

Цікаво, що вона навіть якби пародіювала ярмарки, де популярно було фотографуватися на тлі намальованих далеких пейзажів - і зробила такі трафарети, в яких можна було позувати. Так що хоча її і називали «черницею без постригу», почуття гумору їй було не чужим.

Як кажуть професіонали від етнографії, історії та мистецтва, які в останні роки життя гуцульської самітниці стали приїжджати до неї з різних кінців України, у неї було чітке усвідомлення своєї місії. Тобто те, чого майже всім нам так не вистачає. Тому «Подолання гравітації» - це не просто виставка. Це ще і самовчитель того, як можна (або потрібно - хоча і не всім) прожити своє життя.

Сергій Семенов, Lenta.UA

Фото автора виставка «Подолання гравітації»