У Британії вийшло офіційне керівництво для кінорежисерів, як знімати інтимні сцени

Як знають професіонали і просто любителі кіно, які стежать за цією проблемою, це вже другий такий «посібник для режисерів». Перший виходив, коли про коронавірус ще ніхто не думав, і його завданням було звільнити акторів від почуття ніяковості (а часто і просто диктату режисерів) в таких сценах. Тут можна наводити безліч прикладів, наприклад, актрис, які скаржилися навіть не на інтим, а на зйомки оголеною (наприклад, Емілія Кларк в «Грі престолів»), і тих, кого це зовсім не напружувало (наприклад, Лілі-Роуз Депп).

Сексуальні сцени - це ще більш екстремальне навантаження для акторів. Тут можна як найбільш наочний приклад згадати «Останнє танго в Парижі», де Марлон Брандо на зйомках по команді режисера Бернардо Бертолуччі практично згвалтував в кадрі 19-річну Марію Шнайдер, чого вона не пробачила обом. Тому вимога до того, щоб подібні сцени якось регулювалися, це аж ніяк не святенництво. До того ж епоха коронавірусу внесла тут свої корективи, а відновлювати зйомки все-таки треба. Наприклад, у Великобританії кіноіндустрія приносить в економіку країни £16 млрд. на рік. Все це і призвело до появи на світ нового посібника, про який розповідає The Gardian.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Взагалі вони досить прості, можна навіть сказати, примітивні і навіть почасти спірні (втім, про це судити самим акторам і режисерам). Можна навіть сказати, що всі вони зводяться до того, що сексу в кіно треба уникати (це не перебільшення - кінодраматургам рекомендують ще на стадії написання сценарію зважити, чи потрібна та чи інша інтимна сцена), а там, де його уникнути неможливо... його все одно треба уникати.

Як приклад наводяться такі класичні фільми як «Касабланка» (1943-й рік) або «Це трапилося одного разу вночі» (1934-й), які знімалися ще за часів функціонування Кодексу Хейса, що забороняв практично будь-яку еротику на екрані. Аргумент треба сказати досить слабкий. З таким же успіхом можна, наприклад, закликати кінорежисерів відмовитись від звуку, аргументуючи це такими шедеврами як німі фільми Чарлі Чапліна і Бастера Кітона.

Ще одна рекомендація - займати в інтимних сценах з акторами дублерів, в якості яких використовувати інтимних партнерів цих акторів в реальному житті. Тут, правда, і самі автори рекомендацій обумовлюються, що в багатьох випадках це буде зробити досить важко через невідповідність фізичних кондицій.

Автори рекомендацій стверджують, що вони розраховані на зйомки під час, скажімо так, «епохи коронавірусу». Але, додамо, по-перше, ще невідомо, коли вона закінчиться, і чи закінчиться взагалі. А, по-друге, це питання набагато ширше карантинних обмежень. Звичайно, можна припустити, що акторам при дотриманні режисерами цих правил буде легше працювати. Але, з іншого боку, хіба безліч великих фільмів не народжувалися в результаті того, що режисери вимагали від акторів на знімальному майданчику вийти з «зони комфорту»? (Не рахуючи, звичайно, крайніх випадків на кшталт «Останнього танго в Парижі»).

Загалом, час, реакція глядачів на фільми, зняті відповідно рекомендаціям, і, головне, касові збори, покажуть, чи приживуться нові правила.

Фото: Pinterest