Страх ескалації і не тільки: чому Україні не поспішають запрошувати до НАТО

Першим і, мабуть, ключовим елементом плану перемоги, представленого нещодавно президентом Володимиром Зеленським, є негайне запрошення України до НАТО. Нинішній господар Банкової навіть заявив, що бачить в Альянсі «консенсус більшості» із цього приводу, додавши, що для нього «не просто запрошення, а запрошення, доки війна ще не закінчилася», - «принципова річ». За словами чинного гаранта української Конституції, сьогодні Київ бачить «впевненість у Франції», «розуміє», що Україну підтримають британці, і «вважає», що так само можуть італійці. Крім того, серед прихильників такого кроку провідні західні ЗМІ називають сусідню Польщу та країни Балтії. Зокрема, як заявила днями глава Сейму Латвії Дайга Мієріня, Рига сподівається, що на саміті НАТО у 2025 році союзники зможуть «ухвалити політичне рішення на запрошення України».

Проте консенсусу в НАТО немає. Принаймні видання Politico з посиланням на джерела в Альянсі та ключових країнах блоку розповіло, що як мінімум сім держав виступають проти «негайного» запрошення України до організації. Так, проти запрошення нашої з вами країни до НАТО до завершення бойових дій виступають два ключові союзники – США та Німеччина. У Вашингтоні та Берліні побоюються, що подібний сценарій пов'язаний із підвищеними ризиками залучення їхніх країн та всього Альянсу у прямий конфлікт із путінською Росією.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Тут слід наголосити, що в даному випадку йдеться навіть не про вступ України до блоку, а лише про відправлення офіційного запрошення приєднатися до організації. Проте одного цього вважають деякі лідери Заходу більш ніж достатньо для ескалації. При цьому, що теж дуже показово, відкрито США свою позицію не висловлюють, а посилаються на відсутність консенсусу серед союзників.

Проти такого сценарію для Києва також Угорщина та Словаччина, про що лідери цих держав – Віктор Орбан та Роберт Фіцо неодноразово заявляли публічно. Більше того, Орбан, коментуючи «план перемоги», назвав його «жахливим», а Фіцо – «доброю основою третьої світової війни». Одним словом, Будапешт та Братислава також побоюються ескалації, з тим лише винятком, що паралельно закликають до негайного припинення вогню та переговорів.

Тим часом президент Словаччини Петер Пеллегріні у четвер, 24 жовтня, під час візиту до Німеччини запевнив, що зійшовся з думкою з канцлером Олафом Шольцем у тому, що «питання про вступ України до НАТО не знаходиться на столі для обговорення і навіть не може потрапити на цей стіл». За його словами, Олаф Шольц таку позицію повністю поділяє. «Це прохання нереалістичне не лише через позицію, наприклад, Німеччини Словаччини чи Угорщини. Є ще кілька країн, які зараз мають проблеми з цим», - сказав Пеллегріні. Крім того, додав він, «під час нещодавнього круглого столу президентів у Кракові співвідношення думок про вступ України до НАТО становило приблизно 50 на 50».

Дещо пізніше і Шольц заявив, що наразі не бачить необхідності приймати рішення про членство України в НАТО. Він наголосив, що країна, яка перебуває у стані збройного конфлікту, не може стати учасником Північноатлантичного Альянсу. «Ми ухвалили рішення у Вашингтоні та Вільнюсі та описали перспективу (вступ України до НАТО – ред.). Але я вважаю, що зараз немає потреби у новому рішенні, окрім цього рішення», - сказав Шольц у розмові з телеканалом ZDF.

Тим часом Politico стверджує, що є ще як мінімум три країни, які виступають проти запрошення України. За словами чиновників НАТО, з якими off the records поспілкувалося видання, йдеться про Бельгію, Словенію та Іспанію, які «ховаються за спини США та Німеччини». При цьому видання не згадує інші країни, позиція яких також може стати перешкодою на шляху запрошення України до НАТО, якщо партнери розпочнуть обговорення цього питання по суті. Наприклад, міністр оборони Нідерландів Рубен Брекельманс, коментуючи недавно перший пункт «плану перемоги» Володимира Зеленського, заявив, що перед відправкою запрошення Україні НАТО необхідно узгодити чіткі критерії для такого кроку. За його словами, «якщо не буде подібної ясності», то навряд чи 32 союзники прийдуть до спільного знаменника. Серед можливих критеріїв, яким має відповідати Київ, Брекельманс назвав боротьбу з корупцією.

Слід зазначити, що речник президента Сергій Никифоров заявив, мовляв, інформація Politico про те, що 7 країн виступають проти запрошення України до НАТО, не відповідає дійсності. «Ці чутки вигідні тим, хто хоче створити помилкове враження, ніби вступ України не має широкої підтримки серед членів Альянсу. Насправді, ідею запрошення України підтримує абсолютна більшість країн-членів, а решта веде активну роботу з адвокації», - резюмував спікер Зеленського.

Проте, так чи інакше, якщо вірити оцінці самого Зеленського, з провідних країн НАТО відправку запрошення підтримують Великобританія, Франція та Італія, з яких порівняно з німецькими обсягами військової допомоги Києву надало лише Сполучене Королівство. За даними Кільського інституту світової економіки, Німеччина з 24 січня 2022 року по 31 серпня 2024 року витратила на військову підтримку України €10,6 млрд, а Великобританія - €9,4. При цьому Франція та Італія сумарно з цією метою витратили €4,5 млрд, що не становить і половини від витраченої Берліном суми. Крім того, внесок Німеччини у допомогу Україні у грошовому вираженні виявиться вищим, навіть якщо до Франції та Італії додати Польщу, Латвію, Литву та Естонію. США ж і за цей період надали нашій з вами країні військової підтримки на €56,8 млрд. Таким чином, очевидно, що голос Вашингтона і Берліна в даному контексті відіграватиме вирішальну роль.

На болотах тим часом вустами представниці тамтешнього МЗС Захарової заявили, що саме прагнення України до Альянсу стало однією з причин «СВО», тому, за її словами, «запрошення Києва до НАТО не може бути предметом переговорів із Росією ні зараз, ні у майбутньому» . «Єдності в ЄС у цьому питанні немає, і більшість союзників київського режиму утрималися від критики пропозицій Києва, але дали зрозуміти, що не в захваті від цього плану, який таїть у собі надто великі ризики неконтрольованої ескалації загальної ситуації, та й взагалі протистояння з Росією», - Заявила Захарова.

При цьому показово, що від президента Зеленського пролунала досить неординарна заява. «Ми побачили під час першого (мирного) саміту, що може бути прийняте рішення щодо енергетичної безпеки. Іншими словами: ми не нападаємо на їхні енергетичні інфраструктури, вони не нападають на наші. Чи може це призвести до завершення гарячої фази війни? Я так думаю», – цитує нинішнього господаря Банкової The Financial Times. При цьому президент наголосив, що, на його думку, Путін очікує на підсумки виборів у США, і вже після цього прийматиме рішення про продовження війни з Україною.

Про те, що Москва та Київ намагаються домовитися щодо вирішення питання про відмову від ударів по енергетичних об'єктах, повідомлялося, втім, і раніше. Зокрема, видання The Washington Post наголошувало, що українська та російська делегації за посередництва Катару проводили переговори, які могли б привести саме до такого рішення. Однак після наступу ЗСУ у Курській області Путін відмовився від переговорів.

Будь-якого підтвердження інформації про те, що Україна і РФ справді могли проводити подібні переговори, ніколи не було. Хоча нещодавно міністр оборони Рустем Умеров наголосив, що таємні переговори між Києвом та Москвою, які стосувалися гуманітарних питань, проводилися ще 2022 року. При цьому пан Умеров не виключив гуманітарного переговорного кейсу і зараз. Отже, якщо уявити, що питання ударів по енергетичній інфраструктурі є частиною гуманітарного треку переговорів, можна зробити висновок, що представники України та Росії можуть розмовляти між собою чи через посередників на цю тему.

При цьому, як зазначає на своєму авторському Youtube-каналі відомий журналіст-міжнародник Віталій Портніков, виникає питання не так на користь українського лідера, як на Путіна. «Зацікавленість Зеленського очевидна. Удари Росії по українській інфраструктурі передбачають насамперед знищення всіх можливостей української держави, створення умов, за яких ще якась частина українського населення буде змушена залишити рідну країну, у пошуках порятунку від холодної зими за кордоном. Також удари по енергетичній інфраструктурі України виснажують можливості української економіки, яка забезпечує ЗСУ у протистоянні з російським агресором. Тому унеможливити удари по енергетичній інфраструктурі в ситуації, коли наближається зима, а російські збройні сили можуть готуватися до нових атак – це важливе завдання президента України. Однак у президента Російської Федерації інше завдання - занепад України та створення умов для капітуляції», - наголошує Портніков.

Задавшись питанням про те, наскільки українські удари по російській енергетичній інфраструктурі є справді серйозним випробуванням для кремлівського диктатора, він констатував наступне: «Вважати, що Путін хотів би комусь продемонструвати своє бажання закінчити війну в Україні та свою миролюбність, мені здається, досить наївно. Йому абсолютно начхати на реальне ставлення до нього в країнах цивілізованого світу. Лідери країн глобального світу і так приїжджають до російського президента на саміт БРІКС і проводять з ним двосторонні зустрічі, підкреслюючи на третьому році російсько-української війни необхідність продовження і посилення стратегічного партнерства між РФ і такими країнами, як Китай або Індія. Тому, за великим рахунком, показувати комусь, що Росія хоче зробити перший крок до миру – це точно не на користь Путіна. Для нього мир – це насамперед капітуляція України та знищення сусідньої держави з можливістю витіснення її населення за нинішні державні кордони України. Отже, за великим рахунком, єдиним реальним аргументом, який би дозволив Росії та Україні утриматися від подальших руйнівних ударів по енергетичній інфраструктурі обох країн – питання того, наскільки серйозними за своїми наслідками є саме українські удари по російській інфраструктурі».

«Путіну абсолютно нецікава його репутація як миротворця, і йому абсолютно нецікаве закінчення війни з Україною. Російський керівник, як і ті, хто був його попередником у кремлівському кабінеті за всі часи існування Московської держави, Російської імперії чи Радянського Союзу, розуміє лише одну єдину мову – мову сили та створення проблем для свого правління. Всі інші аргументи абсолютно не цікаві ні Путіну, ні його співвітчизникам, які продовжують підтримувати російського президента в його невмотивованій агресії проти нашої країни», - підсумовує Віталій Портніков.

Читайте також: Росія кине у бій перших північнокорейських військових, - Зеленський

Читайте також: Окупанти готуються до зустрічі солдатів з КНДР у Курській області