Сто років тому русини Закарпаття вирішили возз'єднатися з Великою Україною

Розпад Австро-Угорської імперії після Першої світової війни, революція в Угорщині і проголошення УНР і ЗУНР поставили на порядок денний питання про самовизначення Закарпаття. Русини, тобто місцеві українці, становили близько половини населення регіону, але дотримувалися різної політичної орієнтації - прорадянської, проукраїнською, угорської, чехословацької і т.д.

Грали свою роль і емігрантські кола. Так, наприклад, численна закарпатська громада США ще у вересні 1918-го висловилася за приєднання краю до Чехословаччини. Інші, навпаки, ратували за визнання русинами територіальної цілісності Угорщини в разі надання регіону певної автономії. 21 грудня офіційний Будапешт видав указ про «Національну автономію русинів, які проживають в Угорщині» - створення Руської Країни повинно було заспокоїти пристрасті. 

Не всі це сприйняли, наприклад, майбутній міністр фінансів Карпатської України Юлій Бращайко в серцях кинув: «Долю рідної землі слід вирішувати вдома, а не в Будапешті!». Практично відразу почалася підготовка з'їзду в Хусті, делегати на який обиралися місцевими радами.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Форум вийшов досить представницьким - в Закарпатті проживало тоді 420 тисяч русинів, яких представляли в Хусті 420 делегатів з 176 населених пунктів.

Конгрес відкрився з богослужіння в церкві, де (прямо на амвоні!) Стояли три синьо-жовті прапори. Резолюція з'їзду оголосила недійсним угорський закон від 21 грудня 1918 року і проголосила возз'єднання Закарпаття з УНР. При цьому учасники просили Українську державу надати «угорським русинам» особливий статус в єдиній країні. Конгрес завершився там же, де почався - делегати поблизу синьо-жовтого прапора в церкві склали присягу на вірність Україні. 

По завершенню форуму одна делегація з рішенням з'їзду вирушила в Будапешт, друга - в столицю ЗУНР Станіслав. Знали про Конгрес і в Києві, де на наступний день - 22 січня - відбувся Акт Злуки, в якому підкреслювалося: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної часті єдиної України - Західно-Українська Народна Республіка, Галичина, Буковина, і Угорська Україна, і Наддніпрянська Велика Україна».

На жаль, це залишилося лише декларацією - УНР треба було протистояти Радянськії Росії, ЗУНР воювала з Польщею, а в Будапешті, під чиїм контролем фактично залишалося Закарпаття, спалахнула соціалістична революція. Була вона, правда, швидко придушена, а Закарпаття окуповано румунськими та чехословацькими військами. 

Проукраїнські активісти встигли в кінці квітня провести в Станіславі з'їзд, де 162 делегата від 62 громад Закарпаття від імені співгромадян підтвердили рішучість регіону увійти до складу України. 9 травня того ж року делегація УНР на Паризькій мирній конференції висловила протест проти планів приєднання краю до Чехословаччини, але її позицію просто проігнорували. В результаті Закарпаття (під назвою Підкарпатська Русь) згідно з Сен-Жерменським договором восени 1919 року офіційно увійшло до складу Чехословацької держави. 

Це не означало повного краху ілюзій - в Празі досить терпимо ставилися до виниклих в 1920 - 1930-і роки на Закарпатті українських партій, газет, «Просвіти», регулярно відзначення річниць Конгресу в Хусті і т.д.

Напевно, немає в Україні регіону, який стільки раз міняв державну «прописку». У березні 1939-го край на один день отримав незалежність під президентством Августина Волошина і був тут таки окупований Угорщиною, яку витіснила в 1944-му наступаюча Червона армія. Нова влада вміло зіграла на національних почуттях, згадавши, в тому числі, про проведений в січні 1919-го Конгресі. Не випадково в маніфесті про возз'єднання Закарпаття з УРСР, прийнятому 26 листопада 1944 року в Мукачево на першому з'їзді народних комітетів Закарпатської України, особливо підкреслювалося, що подібне рішення вже ухвалювали делегати Конгресу в Хусті майже за 25 років до цього. Більш того, в 1944-му в Мукачеві навіть були присутні п'ятеро делегатів форуму в Хусті - мабуть, для забезпечення історичної спадкоємності. Втім, це вже зовсім інша історія.       

Максим Суханов, Lenta.UA

На фото на заставці: Хуст, 1920-ті