Стало відомо, як заробляють на наукових публікаціях в Україні

Раніше від них серйозно не вимагали статей високої якості в журналах з репутацією та ретельним рецензуванням. І тут Міністерство освіти та науки (МОН) зробило це обов'язковою умовою успішної кар'єри. Без солідних публікацій, проіндексованих у базах даних Scopus або Web of Science, не можна отримати звання доцента чи професора, засідати у вчених радах із захисту дисертацій тощо, повідомляє АПФ.

Рішення міністерства пояснювалося тим, що багато українських наукових журналів публікували за гроші різну халтуру і навіть відверту нісенітницю. Наприклад, скандально «прославилася» стаття про оздоровчий ефект чудотворних ікон у медичному журналі «Астма та алергія». За задумом чиновників, високі наукові та етичні стандарти двох найбільших західних наукометричних баз даних мали запобігти подібним скандалам, змусити працівників освіти та науки виконувати свою роботу якісніше, а заразом і підняти українську науку до світового рівня.

Нові вимоги МОН стали непереборною проблемою для багатьох людей, навіть серед вчорашніх «світил науки». Більшість «скопусівських» журналів публікуються англійською мовою, якою далеко не всі професійно володіють. Тоді й вискочила, як прищ на високому чолі, якась фірма «Наукові публікації», що пропонує за великі суми в американській валюті «гарантовані публікації» в Scopus і Web of Science, а також «підвищення індексу Хірша» (тобто формальну накрутку показника впливу вчених).

Сайт ТОВ «Наукові публікації» відразу викликає подив позиціонуванням як «абсолютний лідер у сфері наукового консалтингу та наукометрії на території СНД». При тому, що головний офіс ніби розташований у Києві — столиці України, яка не входить до СНД. Два інші офіси — в Алмати та Москві, причому адреса останнього офісу не вказана: начебто це офіс «закритого типу». У рекламному інтерв'ю директора «Наукових публікацій» Максима Пилипенка можна прочитати казкову, але позбавлену будь-яких подробиць історію, мовляв, за кілька років невелика, «майже сімейна» компанія стала міжнародним холдингом.

ГО «Антикорупційний підприємницький фронт» розбирався, що ховається за такими байками та таємничістю конспіративного офісу.

Почнемо з того, що «скопузація» науки в Україні та Казахстані проводиться за російським зразком та за участю російських ділків. Скажімо, коли МОН організувало круглий стіл із наукометрії у 2018 році, одним із ключових спікерів був виконавчий директор російської фірми НЕІКОН Олександр Кузнєцов, виступ якого довелося скасовувати, коли з'ясувалося, що він їздив на заходи окупантів до Криму.

Бізнес-схема з продажем скопусівських публікацій та накруткою показників цитування, що здійснюється компанією «Наукові публікації», також прийшла в Україну з Росії. У 2016 році цю схему описали в російському журналі «Вогник», у статті «Ціна цитати», де згадано компанію «Міжнародний видавець», яка має «є офіси в Казахстані та в Україні». На сайті цієї компанії не згадуються адреси таких офісів.

По ряду слідів в Інтернеті, втім, неважко вирахувати, що кілька «офісів закритого типу» російської компанії в Україні наймають через сайти працевлаштування авторів так званих наукових статей, призначених переважно для розміщення в журналах шахрайської (якщо вірити Вікіпедії) корпорації Allied Academies (Allied Business Academies), «дочки» одіозного індійського хижацького видавництва OMICS Publishing Group, з якого 2019 року Федеральна торгова комісія США стягнула через суд 50 мільйонів доларів за нечесну ділову практику. Найцікавіше, що індійські «хижаки» й досі процвітають, а на їхні псевдонаукові журнали припадає левова частка «скопусівських» публікацій українських вчених. Того самого «зобов'язання» МОН, яка змусила викладачів та наукових співробітників вишикуватися в чергу до фірми «Наукові публікації».

Стійке враження, що «Наукові публікації» — філія російського реселлера індійського хижацького видавництва, зміцнюється і тим, що директор та бенефіціар компанії зі статутним капіталом 1000 гривень Максим Пилипенко зареєстрований у гуртожитку у місті Чугуєві Харківської області. Дивно для успішного бізнесмена, але зрозуміло для підставної особи.

Ще більш заплутаною виглядає ситуація, коли під час підписання меморандумів із науковими установами та при роздачі інтерв'ю, Пилипенко раптом роздвоюється на Максима та Дениса. Останній вказується як засновник «Наукових публікацій», у тому числі і на сайті компанії, хоча юридично не має до неї відношення.

До речі, саме на Харківщині був розташований перший український «офіс закритого типу» компанії «Міжнародний видавець», зв'язки якого з тіньовим бізнесом з написання курсових, дипломних та дисертацій навіть не ховалися.

Якщо уважно вивчити сайт «Наукових публікацій», впадає у вічі агресивний маркетинг в Україні та Казахстані. Тут, на відміну від Росії, "зіцголова" Пилипенко постійно підписує "меморандуми" про співпрацю з ВНЗ і навіть з академіями наук. Причина у тому, що у Росії орудує материнська компанія. Просто там підписання меморандуму з торговцями публікаціями та накруткою рейтингів завдало б значної шкоди репутації науковыій чи навчальній установі.

У Російській академії наук є комісія з протидії фальшування наукових досліджень, яка викриває махінаторів і їм закривають лавочку в адміністративно-командному порядку. Безславний крах репутації та амбіцій наздоганяв навіть претендентів в академіки, які не погребували нарощувати індекс Хірша токсичним індійським допінгом. А у Вищій школі економіки та інших престижних ВНЗ є наукометричні відділи та чорні списки журналів-хижаків, публікації в яких шкодять, а не допомагають кар'єрі вчених.

Опублікувати псевдонаукову халтуру або просто проплатити співавторство «лівої» статті — велика спокуса. Але це також великий ризик, тому що держави, академії, ВНЗ та наукометричні системи у всьому світі активно борються з вченими-корупціонерами, які публікують сміттєві статті у хижацьких журналах. Їх позбавляють премій та посад. Університети та фонди, що фінансують наукові дослідження, зачиняють перед ними двері. І це не дивно, адже сміттєві публікації завдають нищівної шкоди економіці науки, даремно витрачають бюджетні, грантові та приватні кошти.

А «Наукові публікації», крім іншого, потенційно становлять загрозу національній безпеці України. Адже незважаючи на штаб-квартиру та персонал в Україні та великі зусилля виглядати по-місцевому, вони працюють за російськими схемами та бізнес-зв'язками, викачують український капітал на користь країни-агресора. Крім того, у Росії спецслужби збирають компромат на корупціонерів і без сорому совісті користуються цим компроматом, щоб досягати своїх політичних та економічних цілей. Сьогодні ти обманюєш колег та керівництво, імітуючи наукові публікації, а завтра до тебе прийде агент країни-агресора і вимагатиме шпигувати, шкодити, видавати результати досліджень, шантажуючи доказами порушення тобою правил академічної сумлінності, передбачених статтею 42 Закону України «Про освіту».

У чому тоді відмінність між меморандумом із «Науковими публікаціями» та розпискою про співпрацю з ФСБ чи ГРУ? Збентеження бере, яких людей «завербував» Пилипенко. Олександр Петришин, академік, нещодавно призначений суддею Конституційного Суду України. Генерал поліції Володимир Черней та полковник поліції Роман Благута, ректори поліцейських ВНЗ. Як вони збираються «служити народу України», розписавшись про «співпрацю» з конторою, яка запроваджує тіньові схеми російського зразка, — незрозуміло.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Треба розуміти, що це неподобство не може і не довго продовжуватиметься. Тим більше, за такої незграбної роботи. Допомагаючи проіндексувати два українські журнали в Scopus, із засновниками одного з журналів «Наукові публікації» домовилися про наповнення статтями 50/50, що призводить до публікації десятків статей без якісного редакційного рецензування. Відразу після включення в Scopus іншого журналу і зовсім поспішно напхали в наукометричну базу більше чотирьох сотень статей за три останні роки з жахливим самоцитуванням та іншими ляпами, що з великою ймовірністю прирікають журнал на швидке виключення з наукометричної бази.

Клієнтів «Наукових публікацій» вже почали відслідковувати деякі казахські ВНЗ. І це призводить в паніку Пилипенко і Ко, судячи з істеричних нападок компанії на антикорупційну політику наукового відділу Казахського національного університету імені Аль-Фарабі (той рідкісний випадок, коли «чорнуху» розміщують безпосередньо на сайті publ.science, а не на інших сайтах на кшталт Publgate). Господарі псевдонаукових публікацій розуміють, що крах неминучий, але прагнуть до цього часу вичавити максимум прибутку. І не замислюються над тим, скільки клієнтів вони втягнуті за собою у ганьбу та невідомість.

Про сайт Publgate скажемо особливо. Якщо «Наукові публікації» виглядають білим та пухнастим маркетинговим ведмежати, то Publgate — анонімний зливний бачок, який використовується для війни компроматів. Вони навіть розсилають «листи щастя», у яких залякують дискредитацією і вимагають потрібних їм поступок. Особливий цинізм у тому, що незручна інформація, на зразок виключення зі Scopus журналів-хижаків, де масово публікувалися клієнти «Наукових публікацій», теж доноситься до них через Publgate. Звичайно, хтось дуже постарався, щоб не було видно явного зв'язку між Publgate та «Науковими публікаціями», але шилом у мішку стирчать реєстрація доменів publ.science та publgate в одній і тій же американській компанії 101domain, однакові елементи дизайну сайтів (включаючи систему управління контентом), а також безліч знайомих експертам-авторознавцям ознак написання матеріалів одним і тим самим автором.

«Наукові публікації» засовують українську науку в смітники, які добре відомі і стали одіозними за кордоном. Бізнес-схема, за якою вони працюють, явно суперечить азам академічної сумлінності: не можна підробляти співавторство та маніпулювати рейтингами. Прив'язуючись до такої бізнес-схеми, ви не потрапляєте у велику всесвітню сім'ю вчених, а прирікаєте себе до кінця століття ходити до повій на Окружній з усіма наслідками для репутації. Сьогоднішні горді володарі завалів сміттєвих публікацій та куплених цитувань завтра почнуть гарячково видаляти згадки про такі токсичні «наукові досягнення» та плакати від безсилля, бо Інтернет все пам'ятає.

Тому, якщо ви замислюєтеся про своє майбутнє у сфері науки і освіти, навіть не думайте вдаватися до послуг посередників з Росії, які там погубили безліч шукачів легкого життя і прийшли в Україну шукати нових легковірних дурнів із набитими кишенями. Вивчайте англійську мову, читайте провідні світові журнали за своєю спеціальністю, будьте в курсі сучасних досліджень, розробляйте перспективні теми, підтримуйте спілкування із західними колегами та беріть участь у міжнародних конференціях провідних університетів та наукових організацій, які зараз переходять в онлайн та стали доступнішими. Це не завжди під силу одній людині, швидше йдеться про повсякденну роботу наукового колективу. І у здоровому колективі, як у великій сім'ї, вченому завжди допоможуть жити за сумлінням, а не «ходити ліворуч». Такі жорсткі принципи є запорукою успіху, та й елементарного виживання теж.

Фото: un-sci.com.

Читайте також: Парта чи монітор: чи варто боятися дистанційної освіти?

Читайте також: Вітчизняні та зарубіжні абітурієнти почали довіряти українським вузам