Сьогодні - Страсна п'ятниця, найсумніший день Страсного тижня

Велика п'ятниця - найскорботніший день Страсного тижня, тому його часто називають Страсна п'ятниця. Цього дня віруючі згадують, як Ісуса Христа судили неправедним судом (насправді, як про це часто забувають, тричі), його хресні страждання, мученицьку смерть, зняття з хреста та поховання.

Спочатку про те, що передувало судам - знамениту молитву в Гефсиманському саду після того, як Христос сказав апостолам, що один з них зрадить його, і поцілунок Юди.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

«Моління про чашу» - один із найзворушливіших моментів Страсного тижня. Христос, молячись у Гефсиманському саду і знаючи, що буде далі, все ж звернувся до Отця з проханням "пронести чашу цю повз нього". Але відразу додав, що головне не те, чого хоче він, а те, чого хоче Отець.

На картині Ель Греко на обличчі Христа - смиренність. Але світ навколо, здається, зараз упадає в прірву. Адже попереду – зрада Юди.

Юда, привівши до Гефсиманського саду римських воїнів, щоб вони заарештували Христа, якого не знали в обличчя, сказав їм, що Христос є тим, кого він поцілує. Цей сюжет повторювався у живопису неодноразово, причому найкращим тут залишився Джотто, який зобразив його першим. Але ми сьогодні обрали Караваджо за його драматизм – Юда буквально впився в Христа, який вже зрозумів, що на нього чекає, обличчя Ісуса відчужено і лише зчеплені пальці видають внутрішню напругу. А римським воїнам не до сентиментів – обладунки блищать, обличчя приховані. Це навіть не люди, а майже роботи, які виконують наказ.

Далі були суди, причому особливо наголосимо, що їх було три. Це важливо не лише з погляду історичної точності, а й поведінки Понтія Пілата, який став згодом персонажем безлічі книг та фільмів. Першим судом був суд Синедріону. Оскільки Іудея була на той час підпорядкована Риму, судочинств у провінції було два - єврейське (Синедріон) та римське, яке представляв на той момент прокуратор Понтій Пілат.

Синедріон міг засудити засудженого за релігійні злочини до смертної кари, але такий вирок не міг набути чинності без утвердження римської влади в особі прокуратора. У цьому полягала, як сказав би сучасний драматург, колізія - адже римському прокуратору-язичнику були байдужі нібито "злочини проти іудейської віри", які Синедріон, суд, якого відбувся з численними формальними порушеннями (наприклад, він проходив уночі, що закон прямо забороняв) , "виявив" у Христа.

Пілат, досвідчений політик, легко розібрався у упередженості Синедріона, але, не бажаючи брати участь у "місцевих розбірках", вирішив вийти із ситуації формально - відіслав ув'язненого на суд місцевого, як би зараз сказали, губернатора - правителя Галілеї, звідки Ісус був родом, Ірода Антипи. (Не переплутати, як це буває, з царем Іродом, який наказав після народження Христа винищити всіх немовлят – Ірод Антіпа був одним із його трьох синів). Однак той не ухвалив жодного рішення і відіслав ув'язненого назад до Пілата.

Прокуратор, хоч і був людиною, як свідчать історики, жорстокою, повинен був дотримуватися закону (звідси і його первісний висновок "Я не знаходжу провини в цій людині"). І тоді Синедріон зробив те, що роблять досвідчені бюрократи - висунув аргумент, проти якого Пілат не міг встояти. Мовляв, ув'язнений підбурював до бунту проти римської влади. Пастка тут була в тому, що якби прокуратор відмахнувся від цього звинувачення, Синедріон міг звернутися через його голову прямо до Риму до імператора, для якого Пілат був просто одним із призначених для управління провінціями чиновником.

Останньою спробою Пілата уникнути відповідальності за смерть невинного було звернення до натовпу, кого той хоче побачити помилуваним, згідно з звичаєм, на свято Великодня. І ось тут він уже виявив малодушність (таке рішення прокуратор мав право приймати сам одноосібно), за яке згодом був покараний долею - засланий у результаті різних політичних інтриг при новому імператорі в іншу провінцію, Пілат покінчив там життя самогубством.

Натовп відкинув помилування саме Христа і тоді Пилат виголосив свою знамениту фразу про вмивання рук - для євреїв того часу вона була зрозуміла, оскільки символізувала (чому довго пояснювати), що на його, Пілата, руках крові безневинно засудженого в'язня немає. Насправді, так це чи Пілат все ж таки винен, вже дві тисячі з лишком років є темою книг, а потім фільмів.

Натовп вибрав для в'язня найжорстокіший спосіб страти - розп'яття. Найжорстокіший навіть у порівнянні з тими, які тоді практикувалися у євреїв - побивання камінням (до речі, перший камінь мав кинути свідок, за свідченнями якого засудили страченого), спалення та удушення - тому, що муки перед настанням смерті тривали на хресті довгі години. Оскільки до такої страти засуджували лише найзапекліших злочинців, він вважався й найганебнішим.

Далі було все, що ми всі знаємо про той час - бичування Христа, хресний шлях, розп'яття, зняття з хреста і поховання. Додамо тільки ще одну історичну подробицю, оскільки слово "бичування" може ввести в оману. Так званий "бич" був довгохвістим батогом, на кінцях якого були закріплені свинцеві наконечники. Били засудженого досвідчені кати (Христа - двоє), спереду та ззаду, із замахом "від плеча". У світлі цього зрозуміло, чому єврейський закон не дозволяв завдавати понад 40 ударів.

Тут треба зазначити, що зазвичай бичували засудженого перед стратою, але Пилат наказав зробити це ще до винесення остаточного вироку - можливо, як вважають деякі історики, щоб викликати жалість до в'язня і досягти помилування. Цей розрахунок у нього також не виправдався, а на Христа перед його хресним шляхом надягли ще й терновий вінець, що завдав страждань, шипи якого встромлялися в голову, коли його били палицею ("тростиною") по голові. При цьому Ісус мав ще й нести свій хрест.

Зазвичай у фільмах це зображується в буквальному значенні цього слова, але, згідно з історичними джерелами, засуджений до розп'яття ніс лише поперечну поперечину, стовп до цього часу вже був укопаний на місці страти. (Що логічно, враховуючи, що й поперечина важила близько 50 кг, тож нести цілий хрест навряд чи було комусь під силу).

Такими були в цей день муки Христа (і мова тут йшла тільки про муки фізичні, а не духовні), що робить зрозумілим, чому Страсна п'ятниця вважається найсуворішим у сенс посту днем Страсного тижня.

Заставне фото: Андреа Мантенья. Розп'яття Христа.