Шедевр чи провал? Новий фільм Мартіна Скорсезе відповідає відразу обом цим визначенням

Після хвилі компліментарних рецензій на "Вбивць квіткової повні", частина яких виглядала так, начебто була написана в рамках рекламного просування фільму, настав час і небагатьох (поки що) тверезих оцінок. Щоправда, їхні автори були дуже обережні - як написав один із них, хто, мовляв, він такий, щоб оцінювати, чи варто було Apple витрачати на фільм $200 млн. і те, як живий кінокласик Мартін Скорсезе їх витратив?

Але це позиція, яка має бути властива, скоріше, історику кіно. Що ж до нас, скромних рецензентів, то наше завдання – допомогти глядачеві вирішити, йти на фільм чи ні (у даному випадку зрозуміло, що йти) та дати йому можливість після сеансу порівняти його, глядача, враження з нашими.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Тож одразу візьмемо бика за роги і скажемо, що якщо глядач без особливого інтересу просидів у кріслі кінотеатру три з половиною години, то в цьому ми з ним солідарні. Скорсезе, звичайно, видатний професіонал, тож якщо говорити про формальний бік зйомок - роботу оператора, художника-постановника, декораторів, костюмерів тощо, тут претензій до нього немає. (Особливого захоплення, щоправда, теж немає).

А ось що стосується сюжету та роботи акторів, то тут, на жаль, доводиться констатувати протилежне. Почнемо з того, що 80-річний режисер явно вирішив під час роботи над фільмом залишитись у "зоні комфорту". Наприклад – працювати зі своїми улюбленими акторами, Робертом Де Ніро та Леонардо Ді Капріо. Дорікати його за це в його віці не доводиться, але глядач тут до чого?

В результаті двох головних героїв показаної на екрані історії (а Скорсезе постійно наголошує, що вона заснована на реальних фактах) грають актори, які їх майже вдвічі старші. Вільяму Хейгу, головному злочинцю в реальності та у фільмі, під час, коли ФБР вело своє розслідування (до речі, одне з перших), не було і 50 років – але грає його 79-річний Де Ніро. Ернесту Беркхарту, його племіннику та хлопчику на побігеньках, у цей час не було і 30 років - але грає його 48-річний Ді Капріо.

В результаті вся реальна історія (ще раз наголосимо - Скорсезе наполягає, що фільм відповідає реальним подіям) виглядає на екрані фальшиво. Причому у випадку з Де Ніро це ще можна терпіти, оскільки він грає "картонного" лиходія, для примітивного образу якого вік особливого значення не має. Але Ді Капріо. якому "по життю" незабаром "півсотні" (причому на екрані це чітко видно), зобразити майже юнака без життєвого досвіду ніяк не вдається.

Відповідно, початок історії його одруження з жінкою з племені осейдж Моллі Кайл, щоб заволодіти її багатством (план Хейга), теж виглядає на екрані фальшиво. Насправді, коли Ернест почав до неї залицятись, Моллі було 30 років, а Ернесту 24 роки. Але у фільмі, де Моллі грає Лілі Гладстон (акторці 36 років - хоча б тут якась відповідність реальності), герой Ді Капріо починає її "клеїти" прийомами, які властиві молодому хлопцеві, що залицяється до зрілої жінки - що при тому, що реальний Ді Капріо старший за Гладстон на 11 років, виглядає дивно.

До речі, Гладстон деякі кінокритики вже обіцяють "Оскара" за кращу жіночу роль, що не виключено з огляду на її індіанське походження у реальному житті. Але у самому фільмі їй грати практично нема чого. Хоча, звичайно, можна сказати, що майже нерухома маска, якою є її обличчям протягом трьох з лишком екранних годин - це такий прийом, що передає приховану глибоку емоційність.

Так само можна сказати, що те, що сюжет, по суті, трилера розгортається практично без інтриги і гна лядача не чекає майже нічого з того, що властиво цьому жанру, це, мовляв, теж "так було задумано". Однак трилер без інтриги - це якось, м'яко кажучи, незвично, адже саме завдяки ній деякий серіал-трилер можна подивитися відразу залпом за один вихідний день. Тобто видно, що сценаристи, один із яких – Скорсезе, себе особливо не турбували.

Резюмуємо. Якщо глядач, який ще до перегляду повірив запевненням кінокритиків, що новий фільм Скорсезе це "шедевр", у відповідь на все написане вище скаже, що шедевру таким і належить бути, ми з ним сперечатися не станемо. Якщо ж глядач, віддавши належне майстерності Скорсезе у візуальній частині фільму, скаже, що цей режисер знімав фільми і краще, ми з ним погодимося.

Фото: кадр з фільму Вікіпедія