Щоби пам'ятали. Запит із Ізраїлю допоміг виявити імена 180 червоноармійців, які загинули в боях за Україну

Три стели зі 180-ма іменами та пам'ятник 32 невідомим воїнам, що загинули в боях на Нікопольському плацдармі на початку 1944 року, урочисто відкрили у селі Заповітне Запорізької області. Людей, які віддали життя за батьківщину, колись просто викреслили з історії та людської пам'яті.

«Все почалося з того, що завдяки збігу тестів ДНК я дізналася про свої родинні зв'язки з родиною Шмушкіних», — розповіла виданню «Хадашот» Z. — далека родичка родини Шмушкіних, уродженка України, яка з 1990 року живе в Ізраїлі.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

На сайті «Пам'ять народу» Z. вдалося знайти скупі відомості про Лейба Шмушкіна: 1909 року народження, уродженець містечка Сквира, жив у Києві на Подолі разом з батьками, дружиною Леєю та маленьким синочком.

24 червня 1941 року з квартири 15 будинку №8, що на вул. Братський, Лейб пішов на фронт. Додому він не повернувся. На фронті рядового наздогнала звістка про те, що в евакуації помер його єдиний син 5-річний Шурик.

Сапер штурмового інженерно-саперного батальйону Лейб Шмушкін бився як герой — мстився за рідних та друзів, які загинули в Бабиному Яру й за смерть улюбленого сина.

Медаль за відвагу отримав за те, що «17 жовтня 1943 року в бою за місто Мелітополь, під сильним вогнем противника пробрався до будинку, де знаходилися автоматники, закидав гранатами, знищив дві вогневі точки і вбив двох німців».

А потім були бої за Нікопольський плацдарм, де, за наказом Гітлера, німці стояли на смерть, щоб не втратити джерело стратегічної сировини — марганцевої руди, необхідної для виробництва високоміцних сортів сталі для танкової броні. «Втрата Нікополя означала б кінець війни», — підкреслював фюрер.

Щільність вогню була такою, що часом в одне місце падало кілька снарядів, спростовуючи відому приказку. Тіла багатьох бійців засипало товстим шаром землі, тому під час розкопок бліндажів та окопів тут досі знаходять останки, зброю та боєприпаси.

12 січня 1944-го у бою біля села Білозірка Лейб Шмушкін загинув. Разом із бойовим товаришем, сапером Василем Близнюковим, був похований біля села Дніпровка. Армійською мовою це називалося «первинне поховання». Ховати мертвих доводилося переважно місцевим жителям — найчастіше жінкам та підліткам.

Пройшли десятиліття. Батьки та вдова Лейба Шмушкіна упокоїлися у Києві на Берківцях. До кінця своїх днів вони не знали, де знайшов останній притулок їхній син і чоловік.

Подвиг і трагічна доля Лейба Шмушкіна вразили Z. Але найбільше їй не давав спокою той факт, що у списках воїнів, похованих у братській могилі в селі Дніпровка, його прізвища не було. Через соціальні мережі ізраїльтянка розшукала місцевого краєзнавця Василя Величка та звернулася до нього з проханням встановити точне місце поховання Лейба Шмушкіна.

Василь Величко — запорізький козак, радник отамана, у минулому вчитель історії — активно взявся за пошуки. У спеку та дощі їздив Василь Григорович навколишніми селами і шукав на обелісках ім'я Шмушкіна.

Краєзнавець відносно швидко виявив прізвище Близнюкова (похованого разом зі Шмушкіним) на стелі у селі Заповітне. Але імені Шмушкіна там не було. І ось, нарешті, удача! Василю вдалося знайти списки з іменами 75 загиблих воїнів, які з невідомих причин не потрапили на обеліски, і серед них — Лейб Шмушкін. А потім надійшло повідомлення від краєзнавця, в якому йшлося вже не про 75, а 180 знайдених імен загиблих воїнів.

Але Василь Величко не просто повернув забуті імена, а переконав земляків у необхідності меморіалу, розпочав пошук спонсорів та організував збір пожертвувань. На кошти, зібрані профкомом ВП «Атоменергомаш», співробітниками Запорізької АЕС, мешканцями селища Заповітне та просто небайдужими людьми, було відкрито три стели та пам'ятник 32 невідомим бійцям.

Замість одного Шмушкіна тут додано 180 імен! Якби не ентузіазм ізраїльтянки, наполегливість та самовідданість краєзнавця Василя Величка, участь командира пошукової групи «Нікопольський плацдарм» Володимира Марченка та козаків під керівництвом Верховного отамана Сергія Волкова, 180 родин так ніколи й не дізналися б, де покояться їхні батьки, діди. І це ще не всі пропущені імена, тому Величко продовжить пошуки.

Зінаїда Тобіяш, Ізраїль

Раніше ми повідомляли, що праві радикали зруйнували пам'ятник полеглим при обороні Києва 1941 року.

Не території Треблінки виявили братську могилу жертв Голокосту.

На ілюстрації: одна із встановлених стел