Розворот у бік Піднебесної: чим небезпечна для України «багатовекторність» Зеленського

Міжнародна політика Зеленського за два роки його президентської діяльності встигла зазнати чимало зигзагів і несподіваних поворотів. Спочатку була спроба налагодити діалог з Росією. Впевненість глави держави в тому, що «закінчити війну» можна легко і просто, вже скоро розбилася об усвідомлення того, що в Кремлі і далі будуть тиснути, шантажуючи Київ заморожуванням/розморожуванням питання обміну військовополонених, а також ескалацією ситуації на кордоні і окупованих територіях.

Надії на Європу і США теж вже не такі райдужні. Не в останню чергу - через слабке розуміння Зеленським та його непрофесійною командою світових політичних трендів. Нав'язливість в спілкуванні з західними партнерами і нездійсненні бажання (в тому числі - отримання статусу члена НАТО, а також Євросоюзу), схоже, привели до розчарування з боку вельми імпульсивного керівництва країни. До того ж виявилося, що Штати заради поліпшення відносин з Німеччиною та іншими країнами «старої» Європи погодилися на добудову «Північного потоку-2», чим завдали удар по стратегічній для України темі - транзиту російського газу.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

І ось - новий кульбіт. Тепер уже в бік Китаю. 22 червня стало відомо про те, що Україна несподівано відмовилася в ООН підтримати петицію на захист уйгурів від геноциду, який їм влаштували китайці. У світових ЗМІ писали про те, що це рішення Києва стадо наслідком шантажу від Пекіна: мовляв, якщо Україна підтримує петицію, то про китайських вакцинах Києву можна забути.

Тільки пізніше стало зрозуміло, що у Китаю крім батога виявилися і пряники: 30 июня міністр інфраструктури України Олександр Кубрак і міністр комерції КНР Ван Веньтао підписали міжурядову угоду щодо ведення спільних проектів в галузі будівництва інфраструктури, під які Україна зможе «залучати кошти на пільгових умовах від уряду КНР». Пріоритетними сферами таких інфраструктурних проектів названі залізничний транзит, аеропорти, порти, комунікації та муніципальне інженерне будівництво.

Новина про підписання угоди з'явилася на сайті Мінінфраструктури тільки 6 липня, а деталі озвучили лише треті особи - екс-заступник міністра інфраструктури Віктор Довгань повідомив, що мова йде про залучення пільгові кредити Ексімбанку КНР (до 2% річних на 15 років); пілотних інфраструктурних проектах - це міст M22 у Кременчука та перша черга кільцевої дороги Києва М05 - М06; 50% інфраструктурного проекту повинні реалізувати українські компанії.

Про несподіваний поворот у зовнішній політиці остаточно стало ясно після того, як в найбільшому китайському інформ-агентстві «Сіньхуа» з'явилися шматки інтерв'ю глави парламентської фракції «Слуга народу» Давида Арахамії, який заявив, що «правляча партія України «Слуга народу» вважає КНР важливим стратегічним партнером країни і має намір переймати досвід Комуністичної партії Китаю (КПК) в управлінні економікою і побудові держави».

Він розповів, що прочитав книгу Сі Цзіньпін про державне управління, яка «справила на нього сильне враження». Він вирішив сприяти появі україномовного видання цієї книги, щоб «українці змогли дізнатися, як Китай подолав труднощі і домігся стрімкого зростання економіки».

Арахамія підкреслив, що принципи правлячих партій України та Китаю багато в чому збігаються, «оскільки їх девізом є служіння народу».

Заява Арахамії на підтримку Комуністичної партії Китаю закономірно викликала бурю критики в соціальних мережах. «У вас є родичі, яких згноїли в радянських таборах або якісь бабусі-дідусі, які пережили Голодомор, і до кінця свого життя ховали під матрац шматок хліба, пряник або шоколадну цукерку? Якщо скучили - прочитайте про світле майбутнє під кривавим прапором комунізму, яке готує нам Зеленський, партія «Слуга народу» і товариш Давид Арахамія», - написала журналістка Марина Данилюк-Єрмолаєва.

Також експерти і журналісти нагадали про те, що в останній раз спроби дістати підтримку від Китаю українська влада робили за часів президентства Януковича. Тоді - в 2012-2013 роках - були отримані багатомільярдні кредити від Пекіна, які були успішно «освоєні», тобто розкрадені, і хоча під залежність від Піднебесної ми не потрапили - багато в чому на це вплинули події на Майдані - цього разу все може закінчитися для нас набагато сумніше.

«Перед важливою поїздкою до Вашингтона на зустріч з президентом США Байденом президент Зеленський несподівано укладає напівлегальну (без участі Верховної Ради та РНБО), сумнівну інвестиційну угоду з Китаєм. Або в пику МВФ, або це компенсація скандалу з Мотор-Січ, а може просто сміливий, «офісний» шантаж Америки. Тим самим Київ готує для Вашингтона новий парадокс у відносинах між нашими країнами, коли за безпеку України повинні відповідати НАТО і США, а торгувати ми будемо з Китаєм, який є їх геополітичним противником. Чого тут більше - хитрої наївності, авантюрності або дурості, важко сказати. Зеленський як би сміливо натякає американцям, що наполегливі і спритні китайці здатні зробити багато корисного в Україні, не гірше, ніж американці. Їх не треба умовляти і щось пояснювати і вони не натякають на бурхливу корупцію в Україні. А китайцям він напевно «розповідає», що американці дуже вибагливі, а росіяни теж люди і їх треба тільки «зрозуміти і пробачити». Але ні китайці, ні американці не хочуть слухати нашого президента, бо якщо Зеленський точно не знає, що потрібно Україні, хто у неї вороги і друзі, то як він може зрозуміти що хоче Китай, Росія і США від України», - зазначає політичний експерт Віктор Небоженко.

Якщо ж це шантаж з боку Києва - то вкрай невдалий, і що загрожує для нас серйозними проблемами.

«А якщо це хитрий план, скажете ви? Може, Київ вирішив шантажувати Білий дім дружбою з Китаєм? Вимагаючи більше підтримки в обмін на припинення флірту з Пекіном? Що ж, це було б в шаленому українському стилі. Але важко в це повірити. Особливо після вкрай незручної пози, в яку нас поставила ситуація з Мотор Січ. І методи шантажу в нашій владі, прямо скажемо, не дуже покращилися. Навряд чи хтось із нас міг би собі уявити, як там приходить і шантажує Дона Корлеоне. Або будь-якого іншого дона. Не той рівень. За таке зазвичай б'ють. Сильно», - вважає експерт, інвестиційний банкір Сергій Фурса.

У свою чергу, економічний експерт Валерій Пекар звертає увагу на небезпеку таких «геополітичних кульбітів» з боку України: одночасно дружити і з Вашингтоном, і з Пекіном неймовірно складно, оскільки мова йде про фактично війну систем. «США намагаються збільшити кількість демократичних країн. Китай намагається збільшити кількість авторитарних країн. Яким способом вони це роблять? США дає гроші і яку допомогу в обмін на реформи. Реформи призводять до того, що країна переходить в євроатлантичний табір верховенства права, лібералізму і демократії. Китай дає гроші і будь-яку іншу допомогу без вимоги реформ. Великі гроші без вимоги реформ ведуть до корупції, кризи, зростання авторитаризму і зовнішньої залежності, і країна стає у відповідний табір», - зазначає Пекар.

«Україні потрібно бути суб'єктом, гравцем (хай невеликим), а не просто клітинкою. Це означає, що у нас є свобода дій і має бути власна стратегія. Головне - не загратися. Головне - прораховувати кожен крок. На таких умовах ми можемо багато вигравати від співпраці з Китаєм. Але треба пам'ятати правила гри: не вважати себе розумнішими за великих гравців; не обманювати; пам'ятати, хто твої союзники і хто твої вороги; не обманювати; вважати на багато ходів вперед. Не обманювати. Можна вигравати з Китаєм в малому, але треба бути з вільним світом у великому, там наше місце. Не потрапляти в розставлені пастки, не ходити по граблях Януковича. Перед переговорами і після переговорів рахувати пальці на руках - чи не стало їх менше. Ті, хто пройшов цим шляхом раніше, знають його пастки як свої три пальці на двох руках», - зазначає експерт.

Читайте також: Бурхлива геополітика всередині маленького Офісу

Читайте також: Арахамія заявив, що президентська партія має намір будувати в Україні китайський соціалізм