Розрив шаблону. Як російські офіцери і тульські селяни в армії УНР служили

Про один з найнеймовірніших епізодів війни УНР з РРФСР розповідає на сайті Сyrillitsa.ru Ярослав Бутаков.

Як відомо, армія УНР багато в чому складалася з перейшовших на бік Петлюри військ Української держави гетьмана Скоропадського. При гетьмані Україна стала притулком для російської буржуазії, яку винищували в радянській Росії в ході «червоного терору». Так чи інакше понад 100 тисяч офіцерів колишньої Російської імператорської армії зібралися на території, контрольованій Скоропадським. З них понад 60 тисяч пішли на службу до армії гетьмана, в тому числі багато етнічних росіян.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Тим часом невдоволення режимом Скоропадського зростало, країну захлиснули селянські повстання, і багато хто побачив в Симоні Петлюрі рятівника України. 11 листопада 1918 року Німеччина підписала капітуляцію у Першій світовій війні, а 14 листопада Петлюра закликав до повстання проти Скоропадського. Гетьман в той же день видав маніфест про з'єднання України з Росією на принципах федерації, що дозволило йому залучити на свою сторону ще частину російських офіцерів. На цьому тлі українські частини армії гетьмана підтримали повсталих, і коли 14 грудня до Києва увійшли петлюрівці, режим Скоропадського упав.

8 січня 1919 року Петлюра віддав наказ заарештувати і віддати під суд, як «ворогів України», тих, хто носить погони Російської армії. Однак багато царських офіцерів, причому не тільки українців, вступили до війська Петлюри.

Серед них, наприклад, генерал Дмитро Альтфатер, що служив інспектором артилерії в армії гетьмана і став командувачем артилерією в Волинському корпусі армії УНР. Правда, більшість віддала перевагу будь-якими шляхами пробиватися до білогвардійців, сховатися або навіть (як генерали Олександр Лігнау і Микола Жданов) перейти на службу до Червоної Армії.

В цілому приблизно чверть офіцерів армії Скоропадського, де було чимало росіян, влилася до складу армії Петлюри. Про це досить багато написано, а ось про те, що навесні 1919 року до частин УНР приєдналися повсталі червоноармійці — в основному з мобілізованих селян Тульської і Орловської губерній — знають одиниці.

У березні 1919 року під Овручем 2-га Тульська бригада Червоної Армії відмовилася боротися проти петлюрівців. Причиною стало загальне невдоволення селян політикою радянської влади і насильницької мобілізацією в РСЧА. На стихійному мітингу бригада обрала «Повстанський комітет» і прийняла рішення домагатися у більшовиків демобілізації і повернення додому. Бригада рушила до тилу і 24 березня захопила губернський центр — місто Гомель.

Тут дії повсталих, яких очолив колишній штабс-капітан Володимир Стрекопитов, стали більш осмисленими. Він переконав товаришів, що вимога демобілізації - теж саме, що самогубство, так як більшовики потім з усіма розправляться. Єдиний вихід — боротьба з більшовиками.

Повстанці проголосили створення Російської Народної Республіки (РНР) і заарештували (а потім розстріляли) керівників губкому ВКП (б) і ГУБЧК. До повстання приєдналася військова частина в сусідньому місті Річиця.

«Армія РНР» під керівництвом Стрекопитова 27 березня допомогла частинам УНР заволодіти містом Мозир. Після відступу з Гомеля «Армія РНР» влилася в петлюрівську армію в якості окремого Російсько-Тульського загону і боролася на Північному фронті УНР проти більшовиків. Загін налічував, за даними його командира, приблизно 6 тисяч осіб — чимала сила, тим більше в малонаселеному Поліссі.

У травні 1919 року загальне стратегічне положення петлюрівців стало безнадійним, і Стрекопитов вважав кращим здатися зі своїм Російсько-Тульським загоном у полон полякам. Після недовгих переговорів ті відпустили російських бійців УНР до білогвардійської Північно-Західної Армії генерала Юденича під Петроград.

Після поразки білих Стрекопитов жив в Естонії і очолював трудову артіль своїх колишніх бойових товаришів. Спроба піти в підпілля після окупації Естонії СРСР йому не вдалася — осінню 1940 року Володимир Васильович був заарештований органами НКВС і навесні наступного року розстріляний.

На ілюстрації: Сотня Січових стрільців, Київ