Рабінович без довіреності: що не поділили «газовики» з групою Медведчука

Напередодні один з лідерів групи «газовиків», кандидат у Президенти України Юрій Бойко (крім нього до цієї фінансово-промислової групи також зараховують олігарха Дмитра Фірташа та екс-голову Адміністрації президента часів Януковича Сергія Льовочкіна) несподівано відмовився від послуг свого соратника з політпроекту «Опозиційна платформа – За життя» Вадима Рабіновича як своєї довіреної особи. Заради такої справи 12 лютого Бойко особисто звернувся до Центральної виборчої комісії з тим, щоб прибрати Рабіновича. Уже 15 лютого ЦВК задовольнила цю заяву, зобов'язавши Рабіновича здати корочку.

Це дало черговий привід експертам говорити про роздрай між союзниками – групою «газовиків» та людьми, що орієнтуються на одіозного Віктора Медведчука та його соратника Вадима Рабіновича. Нагадаємо, у листопаді 2018 року Юрій Бойко, Сергій Льовочкін та Вадим Рабінович заявили про створення у Верховній Раді нової «Опозиційної платформи – За життя», після чого «за співпрацю із владою та зраду інтересів виборців» були виключені з фракції «Опозиційного блоку», яку монополізували люди з ділянки впливу Ріната Ахметова.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Як зазначив політичний експерт Юрій Романенко, союз був украй вигідний Медведчуку заради нарощування політичного впливу. Розрахунок, очевидно, робився на синергію Рабіновича та Бойко, яка могла дозволити вивести свого кандидата в другий тур президентських виборів. Але зрощування електоральних полів не сталося. Через цей провал, відзначають ЗМІ, спілкування Медведчука з Льовочкіним і Бойком фактично зійшло нанівець. 

Утім, у самій партії роблять хорошу міну. За словами Рабіновича, його несподіваний відхід пов'язаний із законодавством. «Мені юристи каналу «112 Україна» дали довідку про те, що я, веду авторську програму, і є одночасно довіреною особою кандидата, тому я повинен платити. Тому я в терміново попросив наш штаб прибрати мене з довірених осіб», – заявив він. Але... з яких це пір у команді Медведчука стали рахувати гроші на рекламу, а також жертвувати своїм іміджем, відмовляючись від поста довіреної особи – головного спікера кандидата в президенти?..

Тим більше, що до історії зі «звільненням» Рабіновича траплялися й інші конфлікти всередині «Опозиційної платформи – За життя». Наприклад, раніше передбачалося, що на вибори Бойко піде як представник цієї партії. Але в січні 2019 року той зареєструвався в ЦВК як самовисуванець, проігнорувавши новий партійний проект. 

При цьому через конфлікт Бойка та Льовочкіна з Медведчуком і Рабиновичем «Опозиційна платформа – За життя» двічі переносила з'їзд і провела його вже після того, як Бойко був зареєстрований самовисуванцем. Формальна підтримка вже зареєстрованого кандидата з боку Рабіновича та Медведчука виглядала абсолютно натягнуто.

За інформацією Lenta.UA, подібні рухи тіла політиків пояснюються боротьбою за владу всередині нещодавно створеної політсили. Справа в тому, що фактичний контроль за центральним апаратом партії – в руках Медведчука та його молодшого партнера Вадима Рабіновича. Однак на місцях «газовики» контролюють найбільш життєздатні осередки. У низці регіонів між головними бенефіціарами партії ведеться підкилимове протистояння з метою застовпити за собою ту чи іншу область. 

Розжарені відносини між «газовиками» та Медведчуком пояснюються тим, що при очевидному провалі президентської кампанії головним завданням кума Путіна є потрапляння в наступне скликання Верховної Ради. Результат парламентських виборів хвилює і Льовочкіна з Бойком, які ризикують уперше за багато років «пролетіти» повз стіни головного законодавчого органу, що дозволяє крім влади забезпечувати недоторканність від силових органів.

А потрапити до Верховної Ради на цей раз буде вкрай непросто всім проектам, що беруть свій початок з Партії регіонів. Справа в тому, що зараз формується відразу кілька політпроектів, які пасуться на одному «біло-синьому» полі. Крім «Опозиційної платформи – За життя», для якої ключовими регіонами є Харківська, Одеська та Кіровоградська область, варто згадати про Оппоблок, що орієнтується на олігарха Ріната Ахметова (ключові регіони – підконтрольні території Донбасу, Запорізька, Дніпропетровська області). До того ж, не варто забувати про Євгена Мураєва і його політпроект «Наші», який зараз хоч і не демонструє високу підтримку, але явно буде демонструвати максимальні результати в себе на батьківщині – у Харківській області.

І це ще не все. Адже, як показують соцопитування, основний електорат на Південному Сході України – у новачка та одного з лідерів президентської гонки Володимира Зеленського. Який теж "відтяпає" у колишніх регіоналів голоси на парламентських виборах. 

Відбираючи один в одного електоральні крихти, колишні соратники окремо, не об'єднуючись,  ризикують не набрати 5%-ий бар'єр й опинитися за бортом великої політики. Чи зможуть вони об'єднатися? Що й говорити, коли відцентрові рухи спостерігаються навіть усередині «Опозиційної платформи – За життя»... Про жахливі стосунки між «газовиками» та «ахметівськими», які на ножах уже давно, можна говорити довго. У недавньому інтерв'ю Борис Колесніков прямо звинуватив Бойка та Льовочкіна в «зраді інтересів виборців», заявивши про неприпустимість подібного. З огляду на таке напруження пристрастей, можливість до діалогу між колишніми соратниками Януковича є вкрай малоймовірною. Що може вельми позитивно позначитися на оновленні складу наступної Верховної Ради...

Дмитро Крижак