Психолог Тетяна Воропаєва: Я не виключаю, що "луцького терориста" могли використовувати наосліп так звані кремлівські фахівці

Вчора, починаючи з самого ранку і до вечора так званий луцький терорист тримав у напрузі фактично всю країну. У кожного злочину є мотив. Де він криється в цій конкретній ситуації?

Складно сказати однозначно ... Я не можу стверджувати, хвора ця людина чи ні, тут потрібна експертиза - психологічна і психіатрична. Однак те, що людина прагне, скажімо так, екстремальних відчуттів, переживань та емоцій, мені особисто очевидно. Він - певний авантюрист, який бажає самоствердитися. Що ще додати? Людина, що перебуває в стані прострації. Людина, чиї потреби не задовольняються досить тривалий час. Плюс до цього - депресивні переживання і знову-таки прагнення самоствердитися. До речі, я прочитала фрагмент його книги і мене вразила одна фраза: «Я не можу не бути злочинцем». Причому, що важливо, слово «злочинець» він написав з великої літери. Це - ні що інше, як самовизначення. У своїй книзі він також пише, що тільки людина, яка щось може, має глибину, а Бог - це відображення себе в дзеркалі. Тобто, у нього дуже висока самооцінка, яка насправді, швидше за все, не відповідає реальному житті. Це трохи дивно, оскільки сім'я у нього нормальна: батько - кандидат наук, мама - вчителька ...

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Яка загинула в ДТП.

Так, я чула про це в новинах. Загинула у 2013 році. Але, як би там не було, «луцький терорист» - це дуже складна людина з дуже складними переживаннями і почуттями. Одні кажуть, що він перебував на обліку у психіатричному диспансері, інші це спростовують, але абсолютно зрозуміло, що порушення там є, а з такими людьми потрібно працювати на випередження - діагностувати їх і звертати на них особливу увагу. Повертаючись до вашого першочерговому питання, мотив, я вважаю - це жага слави і самоствердження.

Наскільки ці бажання могли бути домінуючими? Іншими словами, як далеко він міг зайти і чи готовий він був дійсно підірвати автобус, як декларував?

З урахуванням того, що я особисто не бачила людини, не спілкувалася з ним, можу тільки висувати гіпотези. Так ось, я вважаю, що ситуація була 50 на 50. В принципі, він міг би піти на підрив автобусу. Але він - гравець по життю і це чітко видно. Тому, він вичікував: буде реакція на його хід або не буде. На крайні заходи він, маючи реальну, бойову зброю, думаю, пішов би напевно.

Що, на ваш погляд, послужило «спусковим гачком» для таких дій: загибель матері, перебування у місцях позбавлення волі, образа на оточуючих, які не помічали його «божественних» достоїнств?

Розумію, на що ви натякаєте. Але це у нашому розумінні, у нього, грубо кажучи, поїхав дах. У його ж поданні, він робить все не просто правильно - геніально. З тієї ж книги видно, що загибель мами стала для нього особистою драмою, а у людей, які втратили так трагічно близьких, відсутній страх перед смертю. Логіка така: моя дорога людина вже на тому світі і нічого страшного не станеться, якщо я теж там скоро опинюся. Мені здається, в ньому накопичилося все: бажання позбутися депресивного шлейфу, тюремного досвіду і чимось прославитися. Ось тільки інструментарій для досягнення цієї слави в його арсеналі один: злочинно-екстремальний і агресивно-авантюристичний. Словом, в його свідомості, найімовірніше все сплелося в один клубок і підштовхнуло його до таких дій. Разом з тим, я не виключаю, що його могли використовувати наосліп так звані кремлівські фахівці.

На чому грунтується таке припущення?

На тому, що синхронно з подіями в Луцьку по всій країні були зафіксовані дзвінки про мінування різних адміністративних будівель і ймовірних терактів. Тут «відзначилися» Київ, Дніпро, Харків, Запоріжжя. Тому навіть більше ніж на 50% я думаю, що «луцького терориста» могли вести до цього або до якогось іншого акту.

Люди провели в закритому просторі без води понад десять годин. Як ви вважаєте, якби між безпосередньо заручниками через високу емоційну напругу почалися суперечки, це могло зіграти фатальну роль?

Без сумніву. Судячи з усього, він дуже холоднокровна людина. Тим більше, прошу вибачення за сленг, у нього було стільки «ходок» в тюрму, а це даром не проходить. Тому, холоднокровність присутня, просто в даному випадку домінуючу роль зіграв авантюризм. Не знаю, правда це чи ні, але в ЗМІ проходила інформація про те, що пасажири були прикуті наручниками, тому він себе певним чином застрахував від «бунту на кораблі». Це дозволяло йому відслідковувати все, що відбувається навколо автобусу, оперативно знайомитися з новинами і навіть стріляти по поліцейським дронам.

Деякі ваші колеги акцентують на тому, що психологічний портрет Максима Кривоша не включає такого почуття, як емпатія. Разом з тим, після нетривалої розмови з президентом Зеленським він випустив жінку похилого віку, вагітну і підлітка. Звідки ці емоційні гойдалки на тлі холоднокровності?

Судячи з того, який фільм він обрав для того, щоб президент презентував його на всю країну, у нього почуття емпатії, як, втім, у багатьох колишніх ув'язнених, було направлене на тварин, а не на людей. Тут, по всій видимості, на першому місці стоїть бажання самоствердження. І, звичайно ж, коли йому дзвонить сам президент, який виконує хоча б одну його вимогу, це йому надзвичайно лестить і він в своїх очах вже виглядає повноцінним переможцем. До речі, я вважаю непогано, що президент пішов на цей крок, оскільки життя людей - понад усе. Що стосується емпатії, то якщо вона у нашого «героя» і є, то дуже звужена.

Про що можуть свідчити вимоги «луцького терориста» визнати себе терористами в законі до священиків, політиків і олігархів?

Саме ці політичні аспекти змушують мене думати про те, що його хтось вів. Якби вони були реалізовані, то можна сказати, що наша держава певним чином нівелювала б свої фундаментальні основи. Не думаю, що це були його особистісні бажання, хоча він, поза всяким сумнівом, людина не дурна, хоча і пише з помилками. Проте, мене не покидає підозра, що у нього були куратори, про яких він, можливо, і не підозрює. Таких людей дуже часто використовують втемну. Вони думають, що вхопили Бога за бороду, будучи насправді маріонетками у чужих руках. Вони вважають, що мають сильну волю, проте з цієї самої волі легко можна вити вірьовки.

Якщо врахувати ставлення пересічних українців до політиків, олігархів, суддів і так далі, як вважаєте, чи не може в суспільстві виникнути співчуття до зловмисника і якщо так, які це може мати наслідки?

Співчуття дійсно може виникнути, однак ще більш небезпечним є те, що можуть бути повтори цього сценарію. Умовно кажучи, послідовники «луцького терориста» можуть теж здійснювати щось подібне, попутно висуваючи вимоги до президента - людині, яка керує величезною країною. Повтори цієї історії - найжахливіше, що може бути. А, як правило, стокгольмський синдром притаманний людям, які були у небезпеці. У нас таких більш ніж достатньо ... Співчувати йому будуть люди депресивні, а також ті, хто прагне боротися з системою, не маючи при цьому своїх інструментів для цього. Тому, наші правоохоронці неодмінно повинні переглянути свою тактику, зробивши акценти на випередження подібного роду злочинів, тому що схожі інциденти, крім усього іншого, підривають імідж України як усередині країни, так і поза її межами.

Ви говорите про превентивні заходи. В якому форматі вони повинні бути оформлені? Це повинен бути окремий підрозділ при Мін'юсті або ...?

Так, цим за логікою речей на серйозному рівні має займатися Міністерство юстиції. Ті люди, які відсиділи, та ще й не один раз не повинні випадати з «прицілу» відповідних владних структур. Адже він написав таку красномовну книгу, ну як, питається, цього можна було не помітити? У пошуках відповіді на це питання закрадається конспірологічна версія про те, що його могли використовувати з певною метою і у внутрішніх політичних іграх. Такі люди з нестійкою психікою, як цей «Максим Плохой», дуже відомі.

І таких людей може бути незабаром набагато більше на вулицях, адже рішення про закриття психіатричних лікарень ніхто не відміняв.

Ой, це взагалі катастрофа. Не можна, ось просто не можна це робити і якщо ще є можливість, потрібно скасувати рішення про закриття психіатричних лікарень! Я сама кілька разів недавно бачила людей, які роблять явно неадекватні дії ...

Що за дії і де вони відбувалися?

Це було в метро. Хлопець був явно не в собі. Він, швидше за все, бачив ситуацію такою: зверху прорвало трубу і він її старанно закручував на рівні поручнів, де люди тримаються. Ось він закручував, закручував, просуваючись по всьому вагону, відкидаючи уявні бризки від людей. В принципі, нічого страшного він не робив, просто торкався різних людей, «рятуючи» їх від уявної води, але картина була ще та.

Нам сьогодні ні в якому разі не можна закривати психіатричні лікарні, в яких, так, нехай не лікують, але, щонайменше, дають істотне послаблення симптомів.

До того ж, не варто забувати про те, що в країні триває війна. Навіть нормальні люди важко переносять цю тривалу депресію і стреси, а що вже говорити про людей, які побували в зоні бойових дій. Державі необхідно приділяти на порядок більше уваги реабілітації наших воїнів з тим, щоб вони знаходили себе в мирному суспільстві. Тут повинен бути складений великий, комплексний план роботи, яка, серед іншого, повинна неодмінно передбачати функціонування психіатричних лікарень, а не їх закриття.

Скільки має тривати реабілітаційна програма для людей, які повернулися із зони ООС?

Думаю, не менше шести місяців в активній фазі. А потім необхідно продовжувати роботу на рівні кураторів. Тобто, потрібно допомагати людям знайти себе в новій професії, відсівати боязнь створення сім'ї, якщо у них її ще немає і так далі. Спеціальну службу, яка координувала б діяльність численних державних і приватних психологічних центрів, необхідно створити при уряді. Робота з воїнами ООС, їх сім'ями, друзями повинна була бути у нас організована буквально з першого дня війни. І тут, до речі кажучи, не обов'язково винаходити велосипед. Можна запозичити досвід США після війни у В'єтнамі. У Сполучених Штатах, до речі, до цих пір працюють ці психологічні служби, які є вельми і вельми ефективними.

На початку нашої розмови ви сказали про те, що президент Зеленський вчинив правильно, виконавши вимогу «луцького терориста». Чому, правильно? Питаю, оскільки багато хто критикує це рішення глави держави, мовляв він поступив, як жива людина, тоді як повинен діяти як гарант безпеки з «товстою шкірою».

Відверто кажучи, коли я дізналася про крок президента, мене долали суперечливі почуття. Відразу я виступила категорично проти ... не повинен президент вести переговорів з терористами. Однак потім, подумавши, зваживши все і поставивши себе на місце людей, що знаходяться в тому автобусі, а також їх рідних і близьких, я поміняла своє думки. Скажімо так, на 51% Зеленський вчинив правильно, тому що тільки після його безпосереднього втручання ми побачили реальні зрушення. Але безумовно, такий крок був дуже небезпечним, оскільки, не дай Бог, може піти хвиля по країні. Завтра можуть знову захопити заручників і щось вимагати від президента або інших високопоставлених чиновників. А що це? Це - знущання над державними інститутами. Після випадку в Луцьку силові структури повинні зробити «розбір польотів» з тим, щоб не допустити більше того, щоб перші особи країни йшли на поводу у терористів.

Наталія Ромашова

Фото: гордон.юа