Примара війни: як євросоюзники готуються до зустрічі з путінськими «визволителями»

За більш ніж три роки повномасштабної російсько-української війни з високих політичних трибун неодноразово звучала теза про те, що весь цей час Збройні сили України (ЗСУ) захищають не лише рідну землю, а й є своєрідним щитом для Європи, на яку путінська Росія також має свої види. З огляду на це, ще влітку 2023-го Північноатлантичний Альянс розробив план, згідно з яким у разі нападу Росії на Європу блок НАТО міг би перекинути на східний фронт близько 300 тис. солдатів протягом 30 днів. Передбачалося, що практично всі ці військовослужбовці будуть надані збройними силами Сполучених Штатів. Функції відбиття можливого першого удару були також покладені на американський військовий контингент, що дислокується в Європі.

Улітку минулого року президент США Джо Байден заявляв про те, що чисельність американського контингенту у складі військ НАТО в Європі становила 80 тис. осіб. Водночас у свіжій доповіді брюссельського аналітичного центру Брейгеля наголошується, що для стримування гіпотетичної російської агресії Європі «необхідно збільшити європейський потенціал, еквівалентний бойовому потенціалу 300 тис. американських військовослужбовців». Водночас, згідно з узагальненими західними оцінками, чисельність путінських «визволителів» в Україні, тобто в безпосередній близькості від Європи, на кінець 2024 року досягла приблизно 700 тис. осіб.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Власне, на такому тлі в Європі, природно, під акомпанемент антинатівських та антиєвропейських «пісень», які систематично звучать з Білого дому, останніми днями помітно активізувалися дискусії про те, де взяти додаткову живу силу для участі в гіпотетичних бойових діях. У даному контексті точаться суперечки про доцільність повернути в тому чи іншому вигляді військовий призов.

Слід зазначити, що обов'язкову військову службу було скасовано в більшості країн Європи після закінчення холодної війни. Якщо не брати до уваги нашу країну, то вона залишилася лише в таких країнах, як Австрія, Греція, Данія, Кіпр, Фінляндія, Хорватія, Естонія та Норвегія. Дуже показово, що термін служби варіюється досить сильно. Якщо, наприклад, у Хорватії він становить лише 2 місяці, то Норвегії цілих 19 місяців.

2015-го, якраз після того, як «зелені чоловічки» висадилися в українському Криму, обов'язкову службу в армії було відновлено в Литві. Щоправда, згідно із затвердженою законодавчою процедурою там рішення де-юре набуде чинності лише у 2026 році. У 2017 році цей приклад наслідувала Швеція, відновивши загальний військовий обов'язок без зволікань і оголосивши про плани збільшити кількість призовників удвічі (до 10 тис.) до початку 2030 року. Повернути призов вирішили й у Латвії, яка у 2006 році скасувала, а у 2023 році – відновила обов'язкову військову службу терміном 11 місяців.

Тим часом у сусідній Польщі, яка скасувала військову службу у 2008 році, днями дали зрозуміти, що не мають наміру повертати цю традицію. Однак висловилися за створення системи резерву, схожої на модель Швейцарії, де кожен чоловік зобов'язаний служити в збройних силах або на альтернативній цивільній службі, а жінки можуть стати добровольцями. З цією метою з 2027 року Польща запустить військову підготовку близько 100 тис. цивільних осіб на рік. За словами тамтешнього прем'єра Дональда Туска, ця програма буде добровільною, але влада планує створити якусь систему мотивації та заохочення.

У Бельгії, як заявили у понеділок, 17 березня, у міністерстві оборони країни, з листопада поточного року відомство почне розсилати листи приблизно 120 тис. громадян країни, які досягли 18 років, у спробі переконати хоча б 500 із них підписатися на добровільну військову службу. Тим часом міністр оборони Італії Гвідо Крозетто, унеможлививши запровадження загального призову, повністю підтримав ідею прем'єра Джорджії Мелоні про створення резервних сил. У Німеччині вустами майбутнього канцлера Фрідріха Мерца заявили, що Берлін виступає за те, щоб молоді люди могли пройти або військову, або альтернативну службу протягом року. До речі, нові соцопитування показують, що 58% німців підтримують обов'язкову військову службу. Позитивно до відновлення обов'язкової військової служби, скасованої у 2001 році, належать і громадяни П'ятої республіки. Так, згідно з недавнім опитуванням YouGov, 68% французів загалом підтримують обов'язкову службу в армії. Тим часом президент Макрон недавно заявив, що у Парижа більше немає «матеріально-технічної бази» для повторного введення призову, і він планує найближчим часом розглянути «інші способи» мобілізації цивільних осіб. У Великій Британії, де обов'язковий заклик було скасовано далекого 1963 року, значна частина населення (47%) не підтримує відродження такої практики.

До речі, з огляду на те, що саме Лондон і Париж зараз є європейськими фронтменами треку російсько-української війни, систематично проводячи тематичні саміти та інші заходи, саме до цих країн зі своїм першим офіційним візитом приїхав «новий Трюдо» Марк Карні. В обох столицях новий прем'єр-міністр Канади говорив на тему оборони та економіки, що в принципі не дивно на тлі запровадження високих торгових мит на канадські товари президентом США Дональдом Трампом (зараз 80% канадського експорту йде до Сполучених Штатів). У питанні оборони Оттаві також потенційно можуть знадобитися нові контракти: на тлі напруженості у відносинах зі старим-новим господарем Білого дому постачання 88 американських винищувачів F-35 опинилося під питанням. Причому розірвати контракт мають намір саме в Канаді – пан Карні вже попросив міністра оборони Білла Блера переглянути угоду. До речі, Марк Карні за лічені дні свого прем'єрства встиг здійснити кілька міжнародних дзвінків. Його співрозмовниками стали кілька євролідерів, голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн та президент Зеленський. Характерно, що США у контактному шорт-листі не було. За словами самого Марка Карні, він не має планів відвідувати Вашингтон найближчим часом, що суперечить давній традиції, а розмова з Трампом відбудеться «у відповідний час».

Як зазначає CNN, демонстративне дистанціювання від США та пошук союзників у Європі знаменують початок виборчої кампанії Карні. Очікується, що вже наступного тижня він розпустить парламент та призначить позачергові вибори у країні. Відомий економіст без політичного досвіду він отримав солідний мандат від Ліберальної партії – його кандидатура була схвалена 85% голосів. До речі, ключовою суперницею пана Карні була добре відома всім українцям Христя Фріланд, яка в грудні 2024 року залишила посади віце-рем'єра та міністра фінансів на тлі розбіжностей із Джастіном Трюдо. Але їй фактично дісталося лише 8% голосів. При цьому самі ліберали в опитуваннях громадської думки поки що поступаються консерваторам на чолі з П'єром Пуальєвром. Видання Times акцентує, що вкрай важливим є те, як до Марка Карні ставляться у Білому домі. Як відомо, попередника Карні, ліберала Трюдо, Трамп називав не інакше як «губернатором 51 штату» США. «Поважливіший тон щодо діючого прем'єра автоматично буде сприйнятий як готовність мати з ним справу», - констатує Times.

У тому, що Україні не варто хвилюватися незалежно від того, який виборчий розклад вимальовується в Канаді після виборів, переконаний політолог Максим Джигун. «Усі парламентські партії Канади неодноразово і безальтернативно підтримували Україну до початку повномасштабного вторгнення, і після лютого 2022 року. У своїх публічних комунікаціях і лідер консерваторів, і лідер Нової демократичної партії, і представники Ліберальної партії чи навіть «Блоку Квебек» - партії, за своєю суттю сепаратистської всередині Канади, багато говорили на підтримку України. І хоча від Марка Карні ми не чули багато таких заяв, але впевнено можу сказати, що він не змінюватиме риторику щодо України. Бо більшість депутатів від Ліберальної партії є проукраїнською. Нагадаю, що голова групи співдружності Канади та України у парламенті – українець Іван Бейкер. Те, що у складі цієї партії є кілька десятків членів цієї групи співдружності, визначатиме партію та її поведінку», - зазначає експерт.

Окрему увагу політолог звертає і на фактор діаспори (українська діаспора в Канаді становить 400 тис. чол. – ред.), який є превентивно діючими «ліками» для топ-політиків Канади від антиукраїнської риторики та, тим більше, рішень. У даному контексті зазначимо, що з лютого 2022 року Канада надала Україні понад $ 5 мільярдів лише прямої бюджетної підтримки.

Але повернемось до Європи. І тут, як зазначає військовий оглядач Денис Попович, Старий Світ має повністю змінити підхід до підготовки до військових дій.

«Старушка Європа, яка наче прокидається, повинна буде зробити ще одне надзусилля.

А саме — почати готуватися до війни майбутнього, а не до війни минулого. А війна майбутнього вже набуває обрисів на російсько-українських фронтах.

Я згоден: потрібно вкласти гроші в переобладнання заводу Volkswagen на танковий завод. Або пересадити Європу з винищувачів F-35 на Rafale. Звісно, потрібно збільшити виробництво 155-мм снарядів А якщо США перестануть давати Patriot, то варто наробити якнайбільше SAMP/T, аби прикрити небо.

Все це правильно, проте вже зараз ми бачимо технологічний перехід, який можна порівняти переходом від мушкетерів до стрільців з нарізною зброєю, від стрільців з гвинтівками до кулеметників, від кавалерії до танків, від гвинтової авіації до реактивної тощо.

Щоб зробити танк, треба збудувати танковий завод, купити відповідне устаткування, навчити робітників та залучити купу підрядників, адже не можна все зробити на одному підприємстві. Бо один танк це електроніка, металургія, хімічна промисловість тощо.

Ця команда людей виготовить велику броньовану машину вартістю у 5 -7 млн баксів, яку в бою протягом кількох хвилин спалить FPV-дрон вартістю у 1000 баксів, який склепала у міській квартирі одна людина з двома прямими руками.

Керувати цим дроном з безпечного місця буде геймер, який вчора ганяв у Counter Strike, а сьогодні спалив величезну купу заліза. Та дідько з ним з цим залізом, але ж у ньому згорів екіпаж. Командир, мехвод, навідник та заряджаючий. Окрім того, що живих людей вже не повернеш, так на їхню підготовку теж витрачалися гроші — і далеко не 1000 баксів.

Майбутня війна — це не про танки. Це про штучний інтелект, який керуватиме роями дронів. І кожен такий рій у сотні та тисячі апаратів буде значно дешевшим за один ЗРК Patriot чи SAMP/T вартістю в 1 мільярд доларів. А цей ЗРК, на виготовлення якого було витрачено ще більше часу та роботи, перед тим як його розірвуть на шматки, не встигне випустити жодну зі своїх зенітних ракет, вартістю у 10 млн кожна. Бо цей рій дронів просто "зафлудить" канали наведення, не дозволить взяти жодну ціль на супроводження та й взагалі не можна збити сотню маленьких пташок однією великою ракетою.

Ці дрони літатимуть над територією противника, атакуватимуть аеродроми та палитимуть винищувачі 5-го покоління вартістю у сотні мільйонів доларів кожний. Зрештою ці дрони зметуть системи ППО минулого сторіччя й доберуться до танкових заводів, до складів, до командних центрів, до стартових позицій ОТРК, до баз флотів й навіть до шахт з ядерною зброєю.

Поблизу лінії бойового зіткнення ці пташки випалюватимуть все, що опиниться в зоні їхньої дії. На полях іржавітимуть остови розбитої техніки, а солдати день за днем ховатимуться у підземних укриттях та норах, страждаючи від спраги, бо знатимуть, що на поверхні за кожною людиною полюватиме десяток дронів. А власних дронів, щоб збити ці дрони, очистити "мале небо" та допомогти людям, їхнє командування не запасло.

Перемагатиме не кількість танків та літаків, а кількість дронів, можливості ШІ, систем РЕБ, здатність швидко виготовляти їх, розширювати їхні можливості. Саме такою буде війна, саме такою вона вже фактично і є.

Ми це розуміємо, росіяни — теж. А європейці — поки що ні. Вони прокинулись й почали шукати гроші, щоб підготуватися до чергової війни у Перській затоці», - зазначає Денис Попович.

Читайте також: Трамп і Путін дуже хороші друзі, - голова Нацрозвідки США

Читайте також: Трамп зможе досягти мирної угоди щодо України, - Рютте