Подвиг українських моряків, Роман Поланскі та історія зацькованої актриси: в український прокат виходять нові фільми

Безперечне досягнення нинішнього українського кінематографа - то, що його фільми з'являються в кінопрокаті із завидною регулярністю. Вихід нової української стрічки, на відміну від того, що було кілька років тому, став звичним. До того ж, якщо раніше українські режисери знімали, в основному, комедійні мелодрами, найприбутковіший, з одного боку, і не найважчий для зйомок, з іншого боку, жанр, то зараз з'явилося жанрове розмаїття.

Ось і на цьому тижні в прокат виходить фільм «Черкаси», військова драма, яку навіть можна назвати героїчною. Стрічка повертає глядачів у лютий 2014-го року. Мінний тральщик Військово-Морських Сил України, який стоїть біля Кримського півострова в порту озера Донузлав, відмовляється перейти на бік Росії, а моряки на ньому стають справжніми воїнами.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Про фільм «Офіцер і шпигун» Lenta.UA писала не раз, як з-за його режисера Романа Поланскі, так і в зв'язку з його головним героєм капітаном французької армії Альфредом Дрейфусом, який в 1893-му році був зарахований до Генерального штабу французької армії , проте незабаром звинувачений у державній зраді. У штабі була знайдена записка з переліком секретних військових документів, переданих німецькому аташе в Парижі. Військові звернулися до графолога, який порівняв почерк, яким була написана записка, зі зразками почерку офіцерів Генштабу і вказав на Дрейфуса. Той свою вину заперечував, але був засуджений на довічне ув'язнення. Ця подія розкололо Францію на два ворогуючі табори - «дрейфусаров» і «антідрейфусаров» (Дрейфус був євреєм, і його справа стала лакмусовим папірцем, що перевіряв Францію на антисемітизм). Серед «антідрейфусаров» був, наприклад, Жюль Верн. Клод Моне став «дрейфусаром», а Поль Сезанн і Анрі Матісс - «антідрейфусарами».

Новий керівник французької контррозвідки, яка до цього звинуватила Дрейфуса, Жорж Пікар, виявив, що витік документів з Генштабу триває. І що почерк, яким була написана фатальна записка, схожий на почерк майора Естергазі, який також служив в Генштабі. Жорж Пікар доповів про свої сумніви начальству, після чого його перевели служити в Туніс, який був французькою колонією, і навіть ненадовго посадили в тюрму. У Парижі він розповів всю цю історію знаменитому письменникові Емілю Золя і той написав свій знаменитий відкритий лист «Я звинувачую» (саме так називається фільм у французькому прокаті), де поіменно звинуватив всіх, хто був причетний до фабрикування справи Дрейфуса, а французький уряд в антисемітизмі . Публікація листа викликала суспільний неспокій, і в підсумку термін ув'язнення Дрейфуса був скорочений з довічного до 10 років, а потім його взагалі  виправдали.

«Офіцера і шпигуна», що розповідає цю історію, недоброзичливці Поланскі назвали його спробою виправдатися від звинувачень в згвалтуванні (Нагадаємо, що у суді було доведено тільки одне - Саманти Геймер, якій на той час було 13 років, в США в 1977-му році). Мовляв, Поланскі, показуючи то, як громадська думка, налаштоване проти Дрейфуса, тисне на правосуддя, натякає на себе, що живе під цим пресом. І що, як і в справі Дрейфуйса, що розділила суспільство на «дрейфусаров» і «антідрейфусаров», сучасне суспільство ділиться на людей, які вважають, що не можна змішувати творчість художника з його біографією (журі Венеціанського кінофестивалю, яке дало «Офіцерові і шпигунові» Гран -Прі) і їхніх опонентів (французькі активістки, які блокували один з паризьких кінотеатрів в день показу фільму).

Останнім часом перевага намічається у бік других. Так, французькі академіки, які номінували «Офіцера і шпигуна» на 12 «Сезарів» (французький аналог американського «Оскара»), змушені були піти у відставку. Наскільки дійсно видатним вийшов «Офіцер і шпигун», нарешті зможе вирішити і сам український кіноглядач, який чекав виходу фільму в прокат кілька місяців.

Ще один фільм цього кінотижня «Проти всіх ворогів: Історія Джин Сіберг» також заснований на реальній історії. Для європейських знавців кіно актриса Джин Сіберг - фігура культова завдяки тому, що вона зіграла юну і цинічну американську журналістку, яка зрадила головного героя у виконанні молодого Бельмондо, у фільмі Жан-Люка Годара «На останньому диханні», який в 1960-му році став прапором знаменитої французької «нової хвилі».

Але для американців Джин Сіберг - це актриса, відома через те, що її переслідували в рамках програми тодішнього всесильного голови ФБР Гувера, яку американський конгрес згодом визнав незаконною. Переслідування почалося через те, що Сіберг (події фільму починаються в 60-і роки) вирішила допомагати організаціям афроамериканців, які почали боротися в США за свої права. ФБР ж вважала їх екстремістськими, але справа не в цьому, а в тому, що його агенти не тільки стежили за Сіберг, встановивши прослуховуючі пристрої навіть в її спальні, але поширювали фальшиві матеріали щодо неї. Агентам була поставлена задача зруйнувати її життя, що вони і зробили.

Однак, незважаючи на те, що «Історія Джин Сіберг» розповідає, як вже було сказано, про фігуру для західних кінокритиків культову, оцінили вони її посередньо. І для цього є причини. Головна - незрозуміло, чому американська актриса, яка знімається у Франції у кращих режисерів, раптом так перейнялася долею афроамериканських громадян США, так, в принципі, від неї далеких? Очевидно, в реальному житті Сіберг для цього були свої причини, але у фільмі вони не показані, якщо тільки не вважати такою бурхливий секс з керівником організації темношкірих активістів.

Американський фільм жахів «Людина-невидимка» не треба плутати з назвою знаменитого роману Герберта Уеллса і його численними екранізаціями. Хоча «людина-невидимка» в ньому є, але вона зовсім не схожа на героя Уеллса. Це соціопат, якого кинула його дівчина, чиє життя він намагався контролювати, і який покінчив життя самогубством. Ось тільки вона в його самогубство не вірить, оскільки він, вже невидимий, продовжує переслідувати її і після своєї смерті, доводячи до божевілля. Або їй так тільки здається? На цій тонкій грані фільм і балансує.

«Стволи Акімбо» - британська комедія, що нагадує за настроєм знамениті «Карти, гроші, два стволи». Герой фільму - типовий «ботанік», який розробляє комп'ютерні відеоігри. І ось раптом в його будинок вривається банда якихось відморозків і робить його учасником реальної гри на виживання - викидає прямо в домашніх капцях на вулицю з двома приклеєними до долонь пістолетами. З них він повинен вбити дівчину-кілера, яка в даний момент є в цій грі найкращою. Дівчина, природно, виявляється не тільки хуліганкою, але і красунею ... ну і розвиток подій вже можна передбачити.

Для сімейного перегляду на цьому кінотижні призначений анімаційний фільм «Казки чарівного міста: Дерево бажань». Фільм австралійський (хоча по відеоряду - типовий Голлівуд), тому головна його героїня - дівчинка-опосум. Через те, що вона сказала чарівній квітці неправильне бажання, все навколо замерзло, і тепер на цій дівчинці лежить відповідальність за те, щоб виправити становище.

Треба зауважити, що хоча, звичайно, нинішні анімаційні фільми вражають своїми технічними досконалістю, їх сюжети, якщо не брати до уваги рідкісних винятків на зразок «Історії іграшок», на подив одноманітні (щоб не сказати - примітивні). Зрозуміло, що вони виконують таким чином виховну функцію, але якби автор цих рядків був маленькою дитиною, якого щотижня «виховують» таким чином, він би збунтувався просто з почуття протиріччя.

Олег Васильєв, Lenta.UA

Фото: кадр з фільму «Черкаси» Twitter