Півстоліття тому The Beatles зіграли свій знаменитий "концерт на даху"

Знаменитий концерт на даху The Beatles, який відбувся 30 січня 1969-го року, дає одразу кілька прикладів того, що та чи інша подія в чиєму житті набуває згодом зовсім не те значення, яке ми йому надаємо. Нагадаємо, що того дня The Beatles зіграли імпровізований 42-хвилинний сет на даху будівлі №3 вулиці найкращих у світі чоловічих кравців лондонської Севіл-Роу. І вже з цього факту можна почати перерахування того, що згодом відгукнулося не так, як замислювалося.

По-перше, сам концерт, перший "живий" (тобто публічний) виступ The Beatles за кілька років, замислювалося як щось, що згуртує групу, що розпалася. Конкретним приводом була спроба відходу Джорджа Харрісона, який остаточно образився на Леннона і Маккартні за те, що йому в альбомах групи відводилося всього по одній пісні. (Нагадаємо, що після розпаду The Beatles, коли Леннон і Маккартні випустили посередні сольні альбоми, а Старр взагалі переспівав старі шлягери, Харрісон випустив цілий потрійний альбом - стільки незатребуваного матеріалу накопичилося у нього за час роботи у групі). Так ось, те, що замислювалося як спроба The Beatles почати все знову стало насправді, найкращим, поряд з альбомом Abbey Road, їхнім фінальним акордом в історії рок-музики.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

По-друге, "концерт на даху" показав, що, як завжди, все геніальне просто. Плани "живого концерту" з'явилися у The Beatles давно, причому вони бачили його як щось пафосне - він мав початися разом зі сходом сонця то, за одним задумом, на борту океанського лайнера, то, за іншим, у двохтисячолітньому римському амфітеатрі (згодом другу ідею використали Pink Floyd). Зараз можна тільки уявити собі, наскільки це виглядало б пафосно і, скажімо прямо, при тодішньому рівні режисури відеокліпів, ніяк (для того, щоб у цьому переконатися, подивіться, наприклад, як невміло зроблений кліп на геніальну "бітлівську" пісню Penny Line).

А 42-хвилинна "жива" сесія на Севіл Роу, 3, де замість океанського лайнера вистачило ліфта чи драбини, щоб піднятися на дах, досі виглядає свіжо та, головне, драйвово.

По-третє, "концерт на даху" показав, що навіть дрібні побутові деталі створення твору мистецтва згодом стають символічними. Наприклад - як по-різному одягнені його учасники (нагадаємо, що це був уже час хіпі, для яких одяг був знаковим). Тим часом все просто. Температура того дня була +7, на даху дув холодний вітер, тому Леннон і Старр взяли відповідно шубу і червоний плащ у своїх дружин, а Харрісон одягнув своє пальто. Хоча був і виняток з цього правила - те, що Маккартні був одягнений, у порівнянні з рештою "бітлів", підкреслено консервативно, сьогодні випадковістю не здається.

До речі, про холод. Оскільки мікрофони такої температури не витримували, Алан Парсонс (згодом знаменитий рок-музикант, тоді звукорежисер The Beatles) купив у галантерейному магазині внизу, щоб закутати їх, жіночі колготки. Як він сказав тоді продавцю: "Три пари жіночих колготок, розмір не має значення". І можна тільки уявити, що про нього в той момент подумали.

Ну і, нарешті, по-четверте, "концерт на даху" став, протилежно до свого первісного призначення, свідченням того, що шляхи "бітлів" розійшлися не тільки в житті та шоу-бізнесі, а й у музиці. За його відеозаписом чітко видно, що The Beatles могли повернутися від ускладненої музики до чистого рок-н-ролу, що було б чутно і на платівці Let It Be, якби її не зіпсував продюсер Філ Спектор зі своєю теорією «стіни звуку», що створюється за допомогою скрипкового ансамблю та цілого хору.

Пол Маккартні тоді залишився вкрай незадоволений підсумковим результатом (настільки, що через багато років випустив свій варіант Let It Be...Naked) і хотів навіть заборонити випуск платівки. Проте Джон Леннон, який тоді вже був із Маккартні «в контрах», із чистої впертості, навпаки, заявив, що Спектор врятував альбом, зробивши його з купи поганого музичного матеріалу. Харрісону ці суперечки були вже, що називається, "до лампочки". оскільки в нього були свої музичні задуми, а у Рінго просто було своє життя.

Гостра на мову британська преса назвала тоді Let It Be «картонною надгробковою пам'яткою» - і справді після геніального Addey Road (Let It Be вийшов пізніше за нього, хоч і був записаний раніше) він здавався в ті роки двома кроками тому. І справжнім пам'ятником The Beatles, хоч і не "картонним", і, як показав невгамовний інтерес до великої групи, не "надгробним", став "концерт на даху".

Фото: Wikipedia