Підірвати Леніна. Як на нетлінне тіло вождя здійснювали замах

Ідея про бальзамування вождя світового пролетаріату виникла буквально через два дні після його смерті у січні 1924-го. За збереження тіла висловилися глава ОДПУ Фелікс Дзержинський, секретар ЦК ВКП (б) В'ячеслав Молотов, нарком зовнішньої торгівлі Леонід Красін. Проти «муміфікації» були родичі Леніна, Лев Троцький, Бонч-Бруєвич і Клим Ворошилов, що пізніше змінив свою думку.

Хай там як, щоб всі бажаючі змогли попрощатися з покійним, тіло забальзамували — спочатку тимчасово, а через пару місяців вирішили законсервувати його на століття.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Тимчасовий дерев'яний мавзолей змінився більш грунтовним — теж дерев'яним, а у 1930-му з'явилося усім відоме спорудження з червоного граніту. Культ засновника першої у світі «держави робітників і селян» досяг на той час апогею, але ...це не позбавило покійного вождя від зазіхань.

Через десять років після смерті Леніна — 19 березня 1934 року — 46-річний робітник радгоспу «Прогрес» Митрофан Нікітін двічі вистрілив зі свого нагана по саркофагу. Поспішав, нервував, тому не влучив і, розуміючи, на що йшов, третю кулю пустив собі в серце. В кишені «терориста» знайшли передсмертну записку, де він, зокрема, писав: «Кругом убогість, голод, рабство, звірство. Люди забрехались у брехні, бояться одне одного, бояться зайвого сказати, знаючи, що за плечима ГПУ, катування, смерть. ...від виснаження, від голоду падають і мруть, як мухи. Ще багато мільйонів загине від комунізму, від цієї химери, абсурду. Я, Нікітін Митрофан Михайлович, з радістю вмираю за народ». Уродженець Брянщини Нікітін у 1932 році виявився свідком Голодомору на Україні, що спонукало його на відчайдушний вчинок. «...Я довго все обмірковував, мучився, переживав, — писав чоловік. — Невже наші правителі, що засіли у Кремлі, не бачать, що народ не хоче такого життя? Схаменіться, що ви робите? Куди країну завели? Адже все котиться в безодню...». Копія листа Нікітіна була передана Сталіну разом з доповіддю начальника його особистої охорони Карла Паукера.

Про те, яке значення в Кремлі надавали тілу Леніна, свідчить евакуація мощей Ілліча до Тюмені на самому початку війни з Німеччиною. Уздовж всього шляху прямування — дві тисячі кілометрів — стояла охорона. У Тюмені саркофаг майже чотири роки простояв у будівлі сільськогосподарського технікуму в кімнаті, вікна якої були закладені цеглою.

У 1950 — 1960-е забальзамований вождь, що повернувся до Москви, піддався цілій низці нападів. У листопаді 1957-го року москвич на прізвище Романов кинув у мавзолей пляшку з чорнилом. 20 березня 1959 року один із відвідувачів вдарив по склу саркофага молотком. 14 липня 1960-го житель Фрунзе (нині Бішкек) Мінібаєв, як сказано у протоколі, «стрибнув на бар'єр і ударом ноги розбив скло саркофага». Осколки пошкодили руки і тіло мумії, зокрема, над правою бровою Леніна утворився розріз завдовжки у сантиметр. Після цього мавзолей закрили на три місяці, протягом яких фахівці гримували «клієнта». З'ясувалося, що Мінібаєв виношував свій злочинний задум аж з 1949 року. До речі, цей інцидент переконав тодішніх силовиків у необхідності заміни звичайного скла на куленепробивне.

У 1961 році громадянка Смирнова плюнула на саркофаг і спробувала, голосно матюкаючись, розбити скло каменем.

24 квітня 1962 року бухгалтер-пенсіонер із підмосковного Павловського Посада на прізвище Лютіков кинув камінь у саркофаг, але нове скло виправдало очікування. Під час слідства розкрилася таємниця вандала — виявляється, на протязі двох років він закидав антирадянськими листами редакції центральних газет.

У 1966 році гість із Краснодарського краю Ватінцев запустив у мумію кувалдою і, як і Смирнова з Лютіковим, був визнаний неосудним.

Перший справжній теракт біля мавзолею стався у вересні 1967 року, коли житель Каунаса Крисанов підірвав пояс смертника біля входу у «святилище». Точних відомостей про кількість убитих і поранених немає, хоча часто цитують свідчення очевидця — фотографа із Запоріжжя Бурбовського: «Все оторопіли. Потім публіка з криком кинулася врозсип. Коли спав потік людей, я дивлюся: повз мене проходить хлопець, піднімає штани — у нього кров тече по ногах. Військовий несе дівчинку — у неї нога майже відірвана і бовтається. Перед входом до мавзолею лежав чоловік з кишками, вивернутими на бруківку, а поруч — другий хлопець, над яким схилилися кілька людей». Головний об'єкт атаки при цьому не постраждав.

Нарешті 1 вересня 1973 року, якийсь чоловік, чия особа не встановлена досі, підірвав саморобний вибуховий пристрій прямо біля саркофага. В результаті загинула подружня пара з Астрахані, від самого терориста залишилися тільки рука і фрагмент голови. Поранення отримали четверо школярів (яких у День знань було в Мавзолеї особливо багато), солдата Кремлівського полку відкинуло вибуховою хвилею.

На місце теракту прибули глава КДБ Юрій Андропов і його заступник Георгій Цінев, а також комендант Кремля генерал Шорников. Розслідування, втім, нічого не дало — ні ім'я терориста, ні його мотиви з'ясувати не вдалося... Характерно, що вождь світового пролетаріату і на цей раз залишився неушкодженим.

З того часу всі замахи на мешканця мавзолею не виходять за рамки дрібного хуліганства. У листопаді 2010 року хтось метнув у мавзолей рулон туалетного паперу, а у день Водохреща 19 січня 2015 року активісти арт-групи «Синій вершник» окропили мавзолей святою водою і прокричали: «Встань і йди!». Ілліч, проте, не пішов. Втім, це й на краще.

Максим Суханов, Lenta.UA