Переговорні шляхи ведуть у США: коли можливий контакт Києва та Москви

Головним посередником у комунікації між Києвом та Москвою, за версією WP, виступав організатор, тобто Катар. На першому етапі сторони мали терміном на два місяці відмовитися від взаємних атак на інфраструктурні об'єкти один одного. Потім можна було б говорити про врегулювання конфлікту загалом. Проте через події у Курській області Кремль від цієї зустрічі відмовився. При цьому видання підкреслює, що йдеться не про повний розрив, а про паузу «для осмислення того, що відбувається». "Російська сторона не скасувала переговори, вона сказала: дайте нам час", - акцентувало джерело The Washington Post.

На болотах цю інформацію заперечують. Зокрема, представник РосМЗСу Марія Захарова заявила, що жодні переговори з Україною про удари по об'єктах критичної інфраструктури не велися і не ведуться. «Ніхто нічого не зривав, тому що зривати не було чого», - сказала Захарова. «Після квітня 2022 року, коли Київ вийшов з переговорів з Росією, а через п'ять місяців сам собі юридично заборонив їхнє проведення, єдині контакти між російською стороною та київським режимом здійснювалися через посередників лише з гуманітарних питань, насамперед обміну полоненими», - додала вона.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Дуже показово, що риторика персонажів ближчих до головного кремлівського тіла дещо відрізняється від тієї, яку озвучують у відомстві Лаврова. Так, путінський помічник Юрій Ушаков заявив, що «мирні пропозиції Москви щодо України не анульовані, але на даному етапі переговори були б недоречними». Скільки триватиме пауза у переговорному процесі – залежить, зокрема, від ситуації на полі бою, додав він.

Тим часом на Банковій The Washington Post підтвердили, що 22 серпня саме в Досі мав відбутися якийсь саміт у режимі відеоконференції. Проте захід відклали «через складну ситуацію на Близькому Сході».

Що ж до переговорів, то до них зараз активно закликає Олександр Лукашенко, натякаючи на те, що мети «спецоперації» досягнуто – Україна денацифікована. Якщо ж від діалогу відмовитись, наслідки можуть бути найжахливішими, прогнозує «Батька».

Політолог Олексій Голобуцький, коментуючи інформацію Washington Post, зазначає наступне: «Київ за підтримки міжнародного співтовариства виключив будь-яку можливість прямих контактів із Кремлем – лише за посередництва інших країн. Зрештою, за роль посередника одразу розпочалися змагання: на неї претендували у різний час Туреччина, Китай, Індія, Саудівська Аравія, навіть Лукашенко не промовчав. Ми ж розраховували на країни НАТО: Францію, Велику Британію та інші. Зеленський жорстко дотримується цього принципу і не було жодних ознак відхилення від нього. Крім того, неможлива була одночасна підготовка прямих переговорів та підготовка Курського наступу. Звісно, це не аргумент: може, це був такий хитрий план. Хоча якраз хитрі плани на міжнародній арені у нас, на жаль, ні розробляти, ні реалізовувати нікому вже п'ять років. Плюс навіть нічим об'єктивно не підкріплена обіцянка Кремля не знищувати нашу енергетичну інфраструктуру кардинально суперечила б неодноразово заявленій офіційній позиції: занурити «укронацистів» у темряву і холод, безжально винищувати генеруючі потужності, щоб ми не мали сил воювати, а цивільні тиснули!». Тобто Кремль просто не зміг би пояснити росіянам, чому раптом просто зрікся своїх же принципів і чітко сформульованих військових завдань».

На переконання Олексія Голобуцького, наші інтереси теж не допускають такого, оскільки знищення високотехнологічної дорогої техніки, військових виробництв, нафтопереробної та транспортної інфраструктури – єдина наша можливість врівноважити хоч якось всю ресурсну потужність ворога.

«Відмовся ми від цих ударів – і залежність від нерівномірних та обмежених постачань зброї союзниками стане критичною. Плюс ми просто не витримаємо тиску потужної військової економіки агресора, якщо не руйнуватимемо її самі. Якщо зруйновану Росією енергетичну інфраструктуру союзники та міжнародне співтовариство без питань намагаються нам компенсувати та відновити, то забезпечувати можливість протистояти російській військовій машині нам ніхто не буде більше, ніж зараз. Але можуть зменшити допомогу – «все одно не встоять, навіщо витрачатися?». Тобто нам просто невигідно навіть думати у бік подібних угод», - підсумовує експерт.

Тим часом New York Times пише, що "Путін тепер націлений не на мир, а на помсту". Видання зазначає, що напередодні Курської операції Зеленський подавав численні сигнали про готовність до переговорів: особисто заявляв про можливість завершити війну цього року, відправляв міністра закордонних справ до Китаю та провів низку міжнародних зустрічей, «на яких сподівався заручитися підтримкою позицій України та прокласти шлях до ширшого врегулювання».

Ці ініціативи, констатує NYT, різко відрізнялися від попередніх двох років, коли Зеленський відмовлявся від будь-якого натяку на поступки Росії. Але атака на Курську область «розбила вщент прогнози, що дві країни можуть рухатися до припинення вогню». Тепер «Київ робить ризиковану ставку на те, що вторгнення дасть йому нові важелі для укладання вигідної угоди з Кремлем». Але два колишні російські чиновники заявили газеті, що перспективи переговорів про припинення вогню стали тепер віддаленішими. Один із них сказав, що Путін зараз націлений «не на мир, а на помсту». Українські ж чиновники розповіли NYT, що згадані вище публічні заяви Зеленського – у поєднанні із секретним плануванням наступу на Курську область – «були двома складовими однієї й тієї самої стратегії». "Але не факт, що поєднання військового та дипломатичного тиску спрацює з Путіним, який досі стикався з політичними та економічними перешкодами у себе вдома і показав, що готовий нести великі витрати заради перемоги над Україною", - резюмує New York Times.

У свою чергу, британський журнал Times прогнозує, що Росія може контратакувати під Курськом у жовтні. Тобто напередодні американських виборів, які відбудуться 5 листопада. У Лондоні, зазначає видання, розглядають варіант, за якого РФ може спробувати на той час, як визначиться переможець виборів у США, вибити з Курської області українські війська.

«Байденівська концепція поступової ескалації після Курської операції втрачає актуальність. Набирає актуальності концепція «треба вдарити по Росії серйозно». Яку з них вибере Гарріс, якщо переможе – невідомо. Проте факти поки що свідчать, що її мета – упокорення Росії, а не перемога України. З кожним місяцем, кожним рішенням це все очевидніше. А ось перемога Трампа буде як Курська офензива – авантюра, яка все змінює. Трамп не має жодної концепції вирішення української проблеми – він влазить у гру без плану. І він не уявляє, чим це все закінчиться. Це дає нам шанс проявити свою суб'єктність та здивувати кроками Захід та Москву, змусити їх зважати на інтереси України. Бо позиція Байдена - «контрольований, керований конфлікт» (насамперед через жорсткий контроль потоку зброї, снарядів та фінансів, а також дозволених цілей та завдань). США може дозволити собі тягнути цю історію так довго, як захоче. Але для нас це питання існування. Тому маємо судити не за словами про «повну підтримку так довго, як знадобиться», а щодо конкретних справ», - коментує виборчі розклади в США політолог Олексій Голобуцький.

Що ж до політичної погоди за океаном, то там зараз точно не до гіпотетичних переговорів Києва та Москви. У понеділок, 19 серпня, у Чикаго стартував Національний з'їзд Демократичної партії, ключова подія якого – офіційне висування Камали Гарріс у президенти США. З'їзд демократів триватиме до четверга. Очікується, що його відвідають приблизно 50 тисяч гостей, включаючи 4 тис. делегатів.

Демократи зараз сповнені ентузіазму: їхня кандидатка не лише скоротила відставання від республіканця Дональда Трампа, а й випереджає його в Національних опитуваннях та у низці ключових штатів. Свіже опитування The New York Times / Siena College показує, що у пані Гарріс зміцнилися позиції у Аризоні, яка традиційно тяжіє до республіканців (там відрив становить 5 процентних пунктів). У Неваді вона скоротила відставання від Трампа до 1 п. п., що у рамках статистичної похибки.

Тим часом, згідно з агрегатором результатів опитувань RealClearPolitics, поки Дональд Трамп набирає 287 голосів виборців (при необхідних для перемоги 270), а у Камали Гарріс їх 251. Але гонка в 11 штатах, як і раніше, дуже конкурентна. Якщо говорити про гарантовані або майже гарантовані голоси, то розклади такі: 219 у екс-президента проти 208 у пані Гарріс. При цьому очевидною є тенденція підвищення популярності демократки. Загалом по країні вона вже випереджає Трампа на 1,4 п. п., користуючись підтримкою 48,1% американців. До речі, у ці самі серпневі дні 2016 року демократка Гілларі Клінтон обходила Дональда Трампа за всіма опитуваннями на, здавалося б, непереборні 6 процентних пункти. Але до листопадового голосування картина, як відомо, стала зовсім іншою.

Так чи інакше, через останні електоральні тенденції, соратники Трампа б'ють на сполох, вимагаючи від свого кандидата зібратися. Багато однопартійців екс-господаря Білого дому вважають, що замість того, щоб критикувати інтелектуальні можливості віце-президента або сперечатися про її расову ідентичність, необхідно дискутувати по суті – з питань економіки та політики, зокрема міжнародної. Таку думку недавно висловив сенатор-республіканець Ліндсі Грем, який нещодавно побував у Києві.

До речі, за спостереженням The New York Times, Камала Гарріс набагато частіше, ніж Дональд Трамп, змінює свою позицію щодо важливих питань. Втім, як зазначають американські аналітики, загальний розклад у президентських перегонах ще може змінитися кардинально і не раз.

Читайте також: Зеленський заявив про посилення ППО

Читайте також: У Чехії знайшли кошти на закупівлю снарядів для України