Особистий Бабин Яр Віктора Некрасова

Киянин Некрасов закінчив архітектурний факультет та театральну студію, працював у архітектурних майстернях, актором, режисером, — нагадує Олександр Кумбарг у газеті «Єврейська панорама». Добровольцем пішов на фронт, був заступником командира батальйону саперного, учасником Сталінградської битви. Двічі був тяжко поранений. Демобілізували за інвалідністю у званні капітана.

Став дуже добрим письменником — за повість «В окопах Сталінграда» його спочатку лаяли, а потім раптом — бах! — і Сталінська премія ІІ-го ступеня 1947 р. Книга стала прикладом чесної військової літератури, так званої «лейтенантської прози». У мирному житті він теж мав місце для «окопної правди» — відстоювання істини та цінностей, які він вважав правильними.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Вересень 1941-го, Київ. Містом розвішено оголошення про «жидів міста Києва», які мають зібратися 29 вересня у призначеному місці з документами, цінними речами, теплим одягом. Інакше – розстріл.

У мами Некрасова було багато друзів-євреїв. Вона ходила до них і благала нікуди не ходити. Бігти, втекти, сховатися хоча б у неї. Друзі не послухали.

Документи говорять про більш ніж 30 тисяч убитих у Яру євреїв за два дні.

Редактор «Нового світу» Ганна Берзер згадувала, що «Бабин Яр став частиною життя Некрасова — особистої, громадської, громадянської та письменницької».

А ось Ради постаралися швидше про Бабин Яр забути — його перейменували на Сирецький Яр, потім перетворили на міське сміттєзвалище, пізніше поставили стовпчик з написом «звалювати сміття суворо забороняється», але незабаром стовпчик уже валявся на землі, а купи сміття росли.

1959-го в «Літературній газеті» вийшла стаття Некрасова із простим і прямим питанням: «Чому це не зроблено?». «Стою над Бабиним Яром. Тиша. Порожнеча, — писав Некрасов. — Схилом яру, продираючись крізь кущі, піднімаються старий і стара. Що вони тут роблять? У них тут загинув син. Вони прийшли до нього... У мене теж тут загинув друг...». Письменник дивувався: чому у Бабиному Яру досі не стоїть пам'ятник?!

Мало того, в архітектурному управлінні Києва повідомили, що Бабин Яр передбачається «змити», тобто засипати сумішшю піску та глини, а на його місці посадити парк та стадіон. "Чи це можливо? — дивувався Некрасов. — Кому це могло спасти на думку… на місці найбільшої трагедії гратися і грати у футбол? Ні, цього допустити не можна!

Яр завдовжки два з лишком кілометри засинали, і на його місці з'явився величезний плоский пустир, який зарос бур'яном. Але навесні 1961 р. прорвало дамбу, потік пульпи виплеснувся на Куренівку — лише за офіційними даними загинуло 145 людей.

Потім збудували надійнішу дамбу. Поруч із пустирем виріс новий житловий масив, телецентр та спортивний комплекс.

Щороку 29 вересня збиралися у Бабиному Яру євреї, розкидали квіти. Вересень 1966-го, 25-річчя трагедії. На цей раз прийшло не менше тисячі людей. На мітингу виступив Некрасов, який обурювався бездіяльністю міської влади, яка досі не поставила пам'ятник жертвам, і висловив переконання, що його буде споруджено.

Потім з'явилася міліція та розігнала учасників. Кілька людей затримали, забрали вінки з написами «невідомою» мовою. Комуніста Некрасова (вступив у партію у розпал Сталінградської битви) партійне начальство звинуватило в організації нелегального сіоністського зборища, наголосивши, що як комуніст він не має права виступати з промовами, не затвердженими райкомом. А письменник нагадував їм, що ні райком, ні ЦК не згадали про розстріляних 25 років тому радянських людей.

Однак невдовзі після мітингу на місці розстрілу поставили гранітний камінь із написом, що тут буде споруджено пам'ятник. Оголосили конкурс, було представлено понад 30 проєктів. Але конкурс так і не відбувся.

Лежав камінь — на ньому та біля нього завжди були квіти. А ще 29 вересня біля каменю встановлювалася трибуна, і перший секретар Шевченківського райкому повідомляв передовикам виробництва про успіхи району. Передовики, що виступали за ним, таврували не тільки фашистських загарбників, а й їх… сіоністських посібників.

В умовах оголошеного конкурсу було відзначено, що монумент повинен відображати героїзм радянського народу в боротьбі за перемогу ідей комунізму тощо. Некрасов же вважав, що це має бути пам'ятник не героїзму, а трагедії.

Коли в 1976 р., через 35 років після трагедії, встановили меморіал, письменник зазначав: «Не скажу, що він бездарний, у ньому навіть якась експресія є, але до тієї трагедії він не має жодного відношення». Серед його фігур ми не бачимо маленького єврейського хлопчика, старого єврея, стару бабусю — немає їх! М'язи, м'язи, м'язи і протести, і ясне бачення перемоги — і це у вересні 1941 року…». Лише 1991-го в Бабиному Яру нарешті з'явився пам'ятник убитим євреям — Менора.

Одного разу наприкінці 1950-х, гуляючи, Віктор забрів на старий єврейський цвинтар по сусідству з Бабиним Яром і… онімів. Навколо нього були тисячі розбитих, понівечених пам'ятників, написані на стінах антисемітські гасла. Початок поклали гітлерівці, які методично знищили всі пам'ятники на головній алеї. Сотні дві плит та обелісків. Але до бічних алей вони не дісталися. Хто продовжив стихію руйнування? І яка сила ненависті могла штовхнути на цю жахливу наругу? «Ні, це не хулігани, — розумів Некрасов. — Це планомірна робота сотен рук. Із застосуванням техніки. Бульдозерів? Тракторів? Тола?».

Що все це може означати? — запитував Некрасов і звертав увагу на те, що за якихось 300-500 метрів від цвинтаря розташувалася дача самого Хрущова, а після нього — інших перших секретарів ЦК КПУ.

І цю гідну людину в СРСР нещадно били. За вільнодумство, «низкопоклонство перед Заходом», контакти з дисидентами, боротьбу з антисемітизмом...

У 1963 р. Микита Хрущов розкритикував книгу о США «По обидва боки океану», висловивши сумнів у доречності перебування Некрасова у партії. Звісно, на публіциста порушили персональну партійну справу, винесли сувору догану, перестали друкувати. Після зняття Хрущова якийсь час відкрився шлагбаум в літературу, але вже 1969 р. знову закрився. Друга персональна справа, друга сувора догана. А 1972-го — третя справа, без жодного приводу — як то кажуть, «за старі гріхи», і виключення із КПРС. Як записали у рішенні, «…за те, що дозволив собі мати власну думку, яка не збігається з лінією партії».

А в січні 1974 р. дев'ять осіб протягом 42 годин (з перервою на ніч) робили в некрасівській квартирі обшук з метою «виявлення літератури антирадянського та наклепницького змісту». Шість днів поспіль письменника викликали на допит у КДБ до слідчого з особливо важливих справ. 1974-го йому дозволили тимчасово виїхати з країни, більше до неї він уже не повернувся. Жив у Франції.

Бабин Яр письменник розглядав у контексті глобального державного антисемітизму в СРСР. І, протистояв йому — за кордоном у нього з'явилося більше можливостей. Публікувався в газетах, вів передачі на Радіо "Свобода".

Наприклад, згадував боротьбу з «безрідними космополітами» — одне масове видовище 1949 р. у Києві. «У переповненій залі (Спілки письменників України) панувала вакханалія. Письменники, що піднімалися один за одним на трибуну, «з жаром і гнівом викривали і розвінчували тих, хто ...втратив совість, підняв руку...». Викриті, опустив голову, намагалися щось довести серед хвилі криків «Ганьба!».

Хотіли змусити покаятися і його друга, письменника Леоніда Волинського. Те, що це той самий лейтенант, який виявив і врятував цінності Дрезденської галереї, забули, а про його справжнє прізвище Рабінович пам'ятали і обізвали його з трибуни «пігмеєм, що зарвався»! Каятися Волинський відмовився.

Намагалися і Некрасова затягнути на трибуну, щоб він висловив своє ставлення до «космополітів». Але Віктор відмовився і... втратив посаду заступника голови СП. Не пройшов перевірку на антисемітизм.

У 1977 р. письменник виступав у Сенаті Франції, підкреслюючи, що «в країні, що займає одну шосту частину земної кулі… досі існує це страшне явище, проти якого, як багатьом здавалося, ми воювали під час війни… антисемітизмом».

Свою битву з радянським антисемітизмом Некрасов вів у художній прозі. Відзначимо чудову розповідь «Персональна справа комуніста Юфи», що вийшла 1976 р. у тель-авівському журналі «Час і ми».

У своїй боротьбі за відстоювання прав євреїв Віктор Некрасов був більшим євреєм, ніж інші євреї. Пам'ятаєте у Висоцького? «Але був один, який не стріляв…». Ось Некрасов і був таким одним із небагатьох радянських, хто публічно виступав із засудженням ставлення до Бабиного Яру: «Тут розстріляно людей різних національностей, але тільки євреїв було вбито за те, що вони — євреї…». Із засудженням радянського державного антисемітизму: «Найстрашніша форма антисемітизму — це насаджувана зверху…».

Йому було «важко, соромно жити у такий час». Часто згадував рядки Галича:

Промовчи, промовчи,

промовчи!..

Мовчати Некрасов не міг… У меморіальному парку в ізраїльському місті Бней-Аїш ім'я Віктора Некрасова прикрашає відкритий 2009 р. монумент видатним гуманістам, які боролися проти антисемітизму. Там воно поруч з іменами Андрія Сахарова, Оскара Шиндлера, Володимира Короленка, Рауля Валленберга, Дмитра Шостаковича, Еміля Золя.

Пам'ятають про видатного киянина і у Києві. Є меморіальна дошка на Хрещатику, на будинку, де він мешкав. У червні цього року до 110-річчя від дня народження Віктора Платоновича у столиці України відкрито виставку «Київ Віктора Некрасова». Можливо, колись і вулиця Некрасова у Києві з'явиться. І в Ізраїлі також. Дуже заслужив.

Раніше ми повідомляли, що Верховна Рада ухвалила закон про протидію антисемітизму.

У каналізації Львова виявили тунель, де ховалися євреї у роки Голокосту.

На ілюстрації: Віктор Платонович Некрасов на мітингу у Бабиному Яру, 24.09.1966