Операція – узурпація: з якою метою у Зеленського затіяли ротації у Кабміні

Дискусії про ймовірні ротації у нинішньому Кабміні нагадують маятник. Якщо, наприклад, сьогодні провідні спікери «Слуги народу» в унісон заявляють, що підстав для перестановок в уряді немає, це зовсім не означає, що завтра все не перевернеться з ніг на голову…

Не далі, як тиждень тому новоспечений віце-спікер Олександр Корнієнко запевняв: відставки в Кабміні зараз не до місця, мовляв, надто багато накопичилося різнопланових проблем, щоб давати новим членам КМУ час на розгойдування. Однак учора ватажок монобільшості Давид Арахамія заявив, що на фракційному засіданні у понеділок, 1 листопада, «слуги» розглянуть заміну як мінімум чотирьох міністрів.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Зазначимо, що склад Кабінету міністрів, який у березні 2020 року очолив колишній топ-менеджер одного з підприємств олігарха Ахметова Денис Шмигаль, перетасовувався неодноразово. Близько половини міністерств за останні півтора роки змінили двох, а то й трьох керівників.

Якраз перед стартом осіннього політсезону нардеп від СН Олександр Качура повідомив про можливу відставку трьох чиновників з Кабміну – міністра культури Олександра Ткаченка, юстиції – Дениса Малюськи та голови МОУ Андрія Тарана. Вже у вересні низка ЗМІ, посилаючись на свої інсайди у правлячій команді, оприлюднила новий список претендентів на звільнення. До нього увійшли міністр соціальної політики Марина Лазебна, міністр оборони Таран та віце-прем'єр, міністр з питань стратегічних галузей промисловості Олег Уруський. В останньому варіанті замість Андрія Тарана є міністр захисту навколишнього середовища Роман Абрамовський, який сам давно просився на вихід із КМУ.

Незважаючи на нібито випадання голови Міноборони зі списку «смертників», останніми днями в інформаційному просторі дуже і дуже активно розкручується тема про те, що його може замінити чинний міністр у справах окупованих територій Олексій Рєзніков, у крісло якого «сватають» Ірину Верещук, яка судячи з її публічної риторики, спала і бачила себе господинею в кабінеті голови Міноборони. Втім, Верещук може «пролетіти» і повз цю посаду.

"Зависло", схоже, питання звільнення Марини Лазебної. Принаймні вчора лідер парламентських «слуг» Арахамія спростував відставку голови Мінсоцполітики. У кулуарах із цього приводу іронізують, мовляв, вся справа у кадровому дефіциті, оскільки за логікою речей спадкоємицею пані Лазебної мала б стати голова профільного соціального комітету ВР Галина Третьякова, а на ній через низку скандальних висловлювань нема де ставити тавро. Втім, чиї б голови не поклали на парламентську плаху наступного тижня, очевидно, що звільняють міністрів не через відверті провали на довірених ділянках роботи, а через ті чи інші «хотілки» Банкової, яка де-факто керує КМУ.

З погляду логіки та правових дефініцій ситуація з черговою зміною складу Кабміну виглядає дещо парадоксальною, оскільки зовсім недавно прем'єр Денис Шмигаль заявив, що претензій до уряду не має: «Сьогоднішній Кабмін – технократичний: міністри проводять багато часу на робочих місцях, а не на ток шоу. Хочеться, щоб уряд працював ідеально. Але не помиляється той, хто не працює».

Незважаючи на напускну єдність, відрізняється бачення щодо доцільності проведення чергових точкових перестановок у Кабміні та «Слузі народу». Наприклад, нардеп Олег Дунда, близький до олігарха Ігоря Коломойського, у своєму вчорашньому блозі написав, що «піти» потрібно насамперед прем'єр-міністра: «Кабмін потребує кардинального перезавантаження. Більше того – це питання перезріло. Ідеальний час для зміни складу був у травні цього року, у перерві між сплесками пандемії. Час ще терпить, але на проведення ротацій у виконавчій владі його майже не лишилося. Насамперед це стосується кандидатури прем'єра. І річ не в допущених ним помилках. Не помиляється лише той, хто нічого не робить. Денис Шмігаль був добрим прем'єром, але перестав відповідати поточним викликам. Люди, які добре знають нинішнього прем'єра, кажуть, що він трудоголік і живе роботою. Це чудова якість для виконавця. Але в нашій нинішній ситуації в прем'єрському кріслі має бути людина, здатна бути якісним комунікатором, мати стратегічне бачення розвитку України, розуміти майбутні загрози для країни та вміти їх заздалегідь запобігати. Прем'єр має бути помічником реалізації політики президента, а не просто виконавцем його доручень. Те саме стосується й інших позицій в уряді».

Говорячи про інші урядові позиції, парламентар недвозначно натякає на необхідність зробити міністрами з приставкою екс нинішніх глав МЗС, Міненергетики, а також інформаційної політики. Крім цього, як вважає «слуга» Дунда, слід уважно придивитися до відповідності займаним посадам нинішніх керівників Мінекономіки Любченка та фінансів — Марченка. Тут цікаво – двох міністрів називають креатурами голови ОП Андрія Єрмака. Такі заяви Дунди викликають підозри щодо конфлікту між головою апарату Зеленського з Ігорем Коломойським, який хоч і затих, але продовжує брати активну участь, нехай і кулуарно, у політичних іграх.

Але на сьогодні ключове питання, на яке виразно й аргументовано не можуть відповісти представники монобільшості, полягає навіть не в тому, які справжні причини майбутніх кадрових ротацій, а в тому, як вони, будучи де-юре архітекторами Кабміну, оцінюватимуть професіоналізм кандидатів у міністри, і яку відповідальність нестимуть за виконані чи невиконані обіцянки та пункти із декларативного плану дій уряду їхні попередники? Це вкрай важливий кейс, оскільки по суті чинний уряд працює без затвердженої парламентом Програми діяльності, що в умовах «зеленої» владної монополії — апріорі нонсенс.

Доволі поширеною в соцмережах гіпотезою є те, що чергове «перетрушування» фігур в уряді – це спроба Банкової перевести стрілки народного обурення на Кабмін. Однак, як показала практика всього періоду правління Зе-влади, відставка або всього Кабміну, як у випадку з Гончаруком, або окремих міністрів мало впливає на рейтингові позиції президента. Всю відповідальність за позитивні та негативні зміни в країні громадяни покладають персонально на гаранта та частково на «Слугу народу», тоді як члени КМУ сприймаються народом виключно у ролі слухняних виконавців. Тому окремі відставки міністрів та призначення їхніх наступників мало чим змінить ситуацію.

Однак, як розповів Lenta.UA близький до ОП політолог, у Зеленського, торпедуючи відставку деяких міністрів, роблять розрахунок дещо іншого штибу. «Не оптовою відставкою Кабміну, а роздрібною заміною окремих міністрів Офіс президента поступово вирішує одну важливу проблему – можливу відсутність достатньої кількості голосів у сесійній залі ВР у разі відставки всього складу уряду. Тобто щоб уникнути можливої ганьби при голосуванні за повністю новий склад КМУ, ВП робить точкові удари», - каже наш співрозмовник, додаючи при цьому, що варіант повного урядового «перезавантаження» із залученням до його складу кандидатів від інших фракцій на Банковій повністю виключають.

За рік та сім місяців роботи, як свідчать аналітичні матеріали порталу «Слово і справа», прем'єр Шмигаль та члени його Кабміну виконали 648 обіцянок, провалили – 235, у процесі реалізації залишаються 600 (без урахування обіцянок із програми дій, яку двічі не схвалив парламент ). Тобто говорити про повний провал або абсолютні успіхи, тут не доводиться.

Однак, як вважає політолог Олексій Голобуцький, «за деякими міністрами справді накопичився критичний рівень негативу, і вони так і не змогли продемонструвати хоч якусь ефективну помітну роботу». Тим часом експерт переконаний, що після переформатування уряду Офіс президента з великою ймовірністю почне ротацію і на рівні регіонів. "За моєю інформацією, вже формуються списки голів ОДА, які не досидять на своїх посадах до кінця осені", - резюмує Олексій Голобуцький.

Імовірні ротації на всіх «поверхах» влада видається краплею в морі на тлі свіжої заяви секретаря РНБО. Днями Олексій Данилов заявив, що нинішній Україні значно більше підійшла б «жорстка» президентська форма правління, а не парламентсько-президентська, як зараз. У цьому випадку, вважає Данилов, президент міг би одноосібно ухвалювати ключові рішення та зробити великий ривок у розвитку країни. Данилов, зазначимо, далеко не перший політик із команди Володимира Зеленського, який порушив цю тему. У 2020 році Федір Вениславський, нардеп та представник президента в Конституційному суді, говорив про те саме: через широкі повноваження прем'єра та президента між ними можуть виникати конфлікти і це погано, а один сильний лідер – гарант – добре.

Але Зеленський де-факто вже має абсолютну владу, яку йому залізно гарантує більшість у Раді. Якось «слуги» поки що з цим функціоналом справляються. Чому ж у такому разі у Зе всерйоз заговорили про необхідність зміни моделі правління? Відповідь – на поверхні. Чергові парламентські вибори в Україні заплановані на жовтень 2023 року, а президентські, в яких, ймовірно, братиме участь нинішній господар Банкової навесні 2024-го. Тому, починаючи історію зі зміною державного устрою, в ОП прагнуть, як мінімум, зробити майбутню виборчу кампанію Володимира Зеленського безхмарною щодо наявності важелів впливу, а як максимум — забезпечити «подушкою безпеки» на наступну гіпотетичну каденцію. Проте проблема полягає в тому, що для перекроювання Конституції, у нинішньому парламенті потрібно зібрати щонайменше 300 голосів — а стільки у президента немає і навряд чи знайдеться.

Читайте також: Вибори в Херсонській області: спритність рук та багато шахрайства

Читайте також: Зеленський призначив кандидата у нардепи, викритого у підкупі виборців, головою Херсонської ОДА