Олексій Юренко: «Доброта – ознака сили»

Юренко Олексій Андрійович

Народився 7 жовтня 1985 р. у Києві.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Одружений, має трьох дітей.

Закінчив Київський університет туризму, економіки і права, правознавство

Засновник та директор ТОВ «7-ГРУП»,  голова у ЖБК «Михайлівський» та ЖБК  «Європа», Президент Благодійного Фонду «Міла».

Немає значення, велика компанія чи маленька, головне - вміти налаштувати роботу правильно.

Олексію, оскільки це твоє перше велике інтерв'ю, хотілося б пізнати тебе з різних сторін. Ми познайомилися, коли наш портал писав про реконструкцію бомбосховища, що проходить у НДСЛ Охматдит. Виявилося, ти береш активну участь у цій благій справі, допомагаєш власними грошима.  Але як то кажуть, щоб давати, треба мати...Розкажи трохи про свій бізнес, чим ти займаєшся? Яка основна діяльність?

Основна моя діяльність це будівництво житлових будинків. Ми будуємо котеджні містечка економ і середнього класу під Києвом. Також  створюємо мобільні будинки для українців які залишились без житла. Щоб у людей була можливість мати свої домівки. Даєш змогу будівельникам заробити кошти, забезпечуєш робочі місця для цілих сімей. У мене є бригади, які вже багато років зі мною працюють, іноді цілими сім'ями, батько і син, чоловік і дружина.

Я керую і організовую процес і не має значення, велика компанія чи маленька, головне - вміти налаштувати роботу правильно.

Коли ти вирішив, що хочеш займатися бізнесом? В юності чи вже в більш дорослому віці?

В юності у мене було бажання піти стопами батька - хотів вчитися і працювати в силових структурах, але склалося по-іншому.

Ти не шкодуєш про те, що обрав інший шлях?

Та ні не шкодую, бо інакше я б не зустрів свою дружину і не займався б улюбленою справою. Я взагалі вважаю, що не треба шкодувати про зроблене або не зроблене, треба просто йти вперед і досягати поставлених цілей. І зараз я вже розумію, що ще в дитинстві у садочку, в школі, виявляв лідерські якості, які в підсумку і допомогли мені створити бізнес.

Якщо вже ми торкнулися дитячої теми, хочу запитати, який твій найяскравіший спогад із дитинства?

Зустріч із батьком після довгої розлуки. Я був влітку у селі в бабусі і дідуся. Мама з татом довго не приїжджали. Мені було 9 років, телефонів мобільних ще не було. Іду я і бачу, що біля двору стоїть красиве авто, у мене чомусь навіть серце застукало, підхожу до цієї автівки, а з неї виходить батько - такий гарний, у білій сорочці. А я брудний увесь, в селі ж лазили скрізь, побіг до нього, обняв і сльози радості навернулися... Ця картина мені дуже запам'яталась, навіть пам'ятаю у що були одягнені тато з мамою -  гарні, молоді як із картинки.

Тобі самому цікаво, чому ти пам'ятаєш цю ситуацію, що вона несе чи просто слайд, картинка?

Я був дуже прив'язаний до батьків, сумував за ними і чекав зустрічі кожного дня. Думаю це просто слайд, який залишився в пам'яті в один з найщасливіших моментів дитинства.

У дитинстві та юності хлопчикові дуже важливо бути з батьком. Він приділяв тобі багато часу? Як вплинув на твою особистість? Які якості в тобі виховав?

Так, я до 16 років був дуже прив'язаний до батька, а після вже більше мене до мами тягнуло. Тато мені приділяв багато часу, займався мною. Навчив бути сильним, ставити перед собою цілі, сформував мій характер. А мама привила любов, доброту до людей та тварин і тому я створив благодійний фонд в пам'ять про маму.

А які твої цілі в житті? Що ти цінуєш найбільше в людях, які якості?

Найцінніше, що може бути у людини це добре та чуйне серце. Не розумію, як можна пройти повз і не допомогти людині або тварині, яка потребує підтримки чи допомоги.

Метою в дитинстві звичайно було гарно вчитись, вступити у ВУЗ, щоб батьки мною пишались. Потім хотів заробляти гроші , бо просити у батька мені було соромно. Зараз - інші цілі і мрії. Не хочу їх озвучувати. Я вважаю, що якщо розповім про свої цілі, то в мене не буде шансів їх досягти. Навіть якщо це стосується дрібних речей. Коли ти прагнеш мети, починаєш думати, як її досягти, плануєш, працюєш для її досягнення. Так і в бізнесі, я, починав з самого низу, у мене була мета створити фірму з ремонту і сам почав займатися ремонтом. Потім була мета перейти до будівництва, і так далі.

Знаєш, адже багато хто вважає, що доброта -  це ознака слабкості. Через це у світі так багато насильства.

Я впевнений, доброта -  це ознака сили. І сила добра набагато потужніша, ніж сила зла.

Я вважаю, що завжди можна все вирішити мирним шляхом, зізнатися, якщо був у чомусь неправий. Потрібно бути добрими одне до одного.

У що ти віриш?

У справедливість, у доброту. У себе.

Вірити в себе - це круто! А чи є, на твій погляд, якості, які ти б хотів покращити? Над чим, ти вважаєш, тобі потрібно працювати?

Я - дуже скромний і це іноді мені заважає. Не в роботі, ні. Коли я включаюся в роботу, у мене немає проблем зі спілкуванням. Для мене - всі люди рівні і клієнти і майстри, я з усіма спілкуюся нарівні. Але ось у житті, в принципі, скромність заважає...

Найбільше дітям хочу допомагати. Тому що вони - святі.

Як би ти описав себе? Три основні твої риси

Перше, що спадає на думку, це сімейний. Створив міцну сім'ю, дбаю про неї. Цілеспрямований - прагну до своїх цілей і досягаю їх. Добрий і небайдужий, допомагаю людям, не пройду повз бездомних тварин. У нас живе кішка, яку підібрала на вулиці моя дружина. Зараз це повноцінний член сім'ї, з першого дня вона спить зі мною у ліжку. Ще в мене є німецька вівчарка, якого я теж підібрав, коли він прибився на будівельний майданчик. Я побачив його погляд і не зміг кинути, він з нами вже 6 років. Мій вірний і відданий друг, який чекає на мене завжди.

Турбота і допомога бездомним тваринам - це здорово і світовий тренд зараз. На Заході це вже стартовий майданчик до політичної кар'єри. Ми зрозуміли, тварини - дуже важлива частина твого життя і життя твоєї родини.  Розкажи про сім'ю.

Дружину звати Юлія, ми познайомились ще в шкільні роки, жили  в сусідніх дворах. Нас познайомив друг, хоча я її примітив дуже давно і ми опинились в одній компанії. Почали зустрічатися, доречі влітку відсвяткували 20 річчя нашого знайомства. Через три роки вирішили одружитися. Зараз у нас троє синів. Молодшому 2 роки.

Яким ти бачиш майбутнє своїх синів? Чим би ти хотів, щоб вони займалися? Які риси, як батько, ти вважаєш важливо в них виховати?

Старший Пилип, він творча людина, цікавиться малюванням, 3D графікою. Я бачу його у сфері ІТ, думаю все вийде.

Середній син Арсеній, займається футболом з 6 років. Футбол взагалі не мій вид спорту, я плаванням займався, веслуванням. Арсенія мама повела на футбол і вже на другому тренуванні він зламав ногу. Я думав, що на цьому футбольна кар'єра закінчиться, не буде займатися, не захоче продовжувати. Але після того як пройшов рік реабілітації, він одразу ж побіг на тренування. Зараз займається 6 днів в неділю.

Наймолодший мій - Богдан Олексійович. Не можу зараз сказати, ким бачу його. Він ще малий. Хоча все-таки бачу своїм помічником, передаватиму йому всі свої знання та вміння.

Саме його бачиш?

Так. Мені так здається, принаймні.

Ти сьогодні, можна сказати, вперше говориш про особисте на публіку. Напевно, через свою скромність. Ти займаєшся благодійністю, але абсолютно не афішуєш цього.

Допомагати і ділитися - у мене це якось пішло з самого дитинства. Я ще в школі підгодовував однокласника. Мені мама завжди давала багато бутербродів, яблука, а в нього такого не було, я з ним ділився.

Як ти визначаєш, кому допомогти?

Якщо ми йдемо вулицею, людина просить милостиню,  я бачу, що вона обманює, ніколи не стану допомагати. Але якщо серце підказує, що людина потребує по-справжньому, я завжди допоможу. У мене таке вмикається всередині - "треба допомогти, треба допомогти".

Найбільше дітям хочу допомагати. Тому що вони - святі, з'являються на світ невинними.

Своє бажання допомагати дітям ти зараз реалізуєш у київському "Охматдиті", де Благодійний фонд "Мистецька Ініціатива" проводить реконструкцію бомбосховища.

Це все заради дітей. Діти - наше майбутнє. У лікарні, тим більше в Охматдиті, вкрай важливо мати нормальне укриття. А був просто старий сирий підвал. У нас війна, обстріли. Майже щодня повітряні тривоги. Дітям, їхнім мамам, лікарям необхідно десь ховатися.  Я коли почув, що цей фонд проводить реконструкцію, одразу захотів допомогти.

Також наш фонд опікується дитячим будинком "Надія" в Чернігівській області. Регулярно туди привозимо іграшки, смаколики для малечі, інвентар та меблі.

Люди побудували захист нашої країни

Твоя допомога дуже цінна. Сьогодні будь-яка допомога цінна. А ти робиш реально великий внесок. Я знаю, що ще ти допомагаєш ЗСУ.

Так, ми пригнали понад 20 автомобілів, також передавали різні речі, рації, бронежилети, продукти харчування.

Ми це не афішуємо, просто робимо, зокрема і для наших друзів та знайомих, адже багато хто пішов воювати та зараз на передовій.

Я як багатодітний батько, можу виїжджати за кордон. Приганяли автівки, ремонтували, фарбували їх для наших хлопців.

Війна багато чого змінила в нашому житті, змінила нас самих. Що вона змінила в тобі, у твоєму оточенні, у роботі?

Став ще більше цінувати сім'ю, чітко усвідомив, що ми одне ціле, підтримували один одного. На початку війни наше селище опинилося в зоні окупації і відрізано від транспортного сполучення (с. Бузова, по Житомирській трасі, там було розстріляно багато людей). Ми з дружиною вирішили залишитися, нікуди не їхати. Були величезні затори на виїзд із Києва. Ніхто не думав, що війна так затягнеться. Що дійдуть до Києва, до нас дійдуть.

Ми сиділи без світла, тепла, зв'язку, під постійними обстрілами. Закінчувались продукти, підгузки (молодшому на той момент було 5 місяців) і ми вирішили виїжджати, хоча це було небезпечно. Але вибору не було, бо всі розуміли, що скоро російські солдати прийдуть в наше селище. Так і вийшло. Ми виїхали 5 березня, а 8 числа окупанти вже зайшли на нашу вулицю. Коли опинились в безпечному місці, багато чого переосмислив, я ще більше став цінувати свою сім'ю.

 Зараз я знаю, що наш народ, де б не був, завжди один одного підтримає.  Насамперед потрібно цінувати людей, нашу націю, дітей - це наше майбутнє.

Корупція з'їдає ті кошти, які могли б піти на забезпечення соціальної сфери

Ми всі віримо в Перемогу. Якою ти бачиш нашу країну після Перемоги? Який досвід ми вже отримали і що зрозуміли як країна з цієї війни?

Я хочу нашу країну бачити процвітаючою, всі ресурси для цього у нас є. Головні ресурси - наша нація і наша земля. І я думаю, що після перемоги на нас чекає світле майбутнє. Не без допомоги західних країн звичайно.  Головне вибрати правильний напрямок і йти до своєї мети. Якби я мав можливість впливати на це, як майбутній політик - знаю, як розвивав би нашу країну.

А ти бачиш себе майбутнім політиком?

Так, бачу. Може мені для цього ще чогось не вистачає, якогось досвіду. Але потрібно вчитися, потрібно прагнути.

Як би я розвивав нашу країну? Я б її відбудовував, робив би багато чого для дітей, усіх наших людей. Адже зараз, нажаль для людей  мало що робиться. І вони виїжджають до Європи, їм там надають житло, фінансово допомагають, влаштовують дітей до шкіл і садочків.  

Я хочу, щоб у нашій країні теж так було, щоб людей забезпечували всім необхідним. Адже в нас, повторюся, для цього все є. Але корупція з'їдає ті кошти, які могли б піти на забезпечення соціальної сфери.

Якість життя в країні визначається за двома критеріями: ставлення до дітей та людей похилого віку - незахищених верств населення...

У тому то й річ. Соціальні стандарти. А в нас що? До тих самих людей похилого віку ставлення неправильне, становище у них жалюгідне, пенсії маленькі....

Я хочу сподіватися, що після перемоги відбудеться перезавантаження влади на всіх рівнях, і ми зможемо почати життя по-новому. Адже ми можемо це зробити і жити не гірше ніж Арабські Емірати, маючи такі ресурси, а головне -людей!

Нехай всі твої плани і мрії втіляться в життя, нашій країні потрібні такі люди як ти, з подібним мисленням!

Дякую. Я відкритий для всіх, всіх розумію, адже сам починав з низів і знаю, що таке не мати грошей, і як їх чесно заробити.

Фото: архів Олексія Юренко