Олексій Кучеренко: «Нас очікує криза неплатежів по всій вертикалі»

У новий рік – з новими тарифами. Ціни на тепло з 1 січня 2019-го істотно зростуть. Таке рішення днями прийняла Комісія з регулювання галузі енергетики й комунальних послуг. Рішення стосується 26-ти постачальників у 17-ти областях та Києві. У той же час глава НКРЕКП Оксана Кривенко запевняє: відсоток зростання тарифів не перевищив відсоток збільшення вартості газу, а для споживачів бюджетної сфери і зовсім вдалося знизити показник на 22%.

Тарифи на електроенергію для населення залишаться незмінними, ціна зросте на 2% тільки для промисловості.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Яких ще комунально-тарифних «сюрпризів» варто очікувати в прийдешньому році? Це та інші питання Lenta.UA адресувала колишньому міністру ЖКГ Олексію Кучеренко.

Олексію Юрійовичу, до чого повинні бути готові українці після 1 січня, коли зростуть тарифи на газ, і, відповідно, на тепло, гаряче водопостачання і т. ін., і за якою, власне, формулою сьогодні здійснюється тарифний розрахунок, адже ми бачимо, що в різних містах - абсолютно різні цінові показники?

Почну з відповіді на другу частину вашого запитання. Так ось, газ практично в усіх теплокомуненерго наявний за собівартістю гігакалорії, тобто прямо впливає на ціну опалення. У середньому по Україні, він (газ – Авт.) «сидить» там десь відсотків на 80–85. Але ще раз підкреслюю: це в середньому. Це те саме що середня температура по лікарняній палаті. Однак у кожному теплокомуненерго є ще і своя історія, і свої хвороби.

Що це за «хвороби» і які з них найбільш небезпечні?

Найнебезпечніша – це втрати в мережах. Рівень цих утрат скрізь різний. Наприклад, у Києві може бути 20%, у Прилуках 11%, у Хмельницькому 12% і так далі. А відсоток цих утрат певною мірою впливає і на тариф, і на бюджетне дотування.

Друга небезпечна хвороба – це, безумовно, стан котельного господарства, тобто його коефіцієнт корисної дії (ККД). Кожна людина, що має особистий котел, сама по собі знає, що старий котел, вибачте, жере більше газу ніж новий, сучасний. Я сам цього літа замінив котел. Відверто скажу, задоволення не з дешевих, проте на 30% він став менше споживати газу, а це дуже й дуже важливо.

Є ще й третя біда, пов'язана з тим, що із системи теплокомуненерго всіма правдами й неправдами (за дозволами – легальним, напівлегальним, шахрайським) йдуть споживачі.

Я правильно розумію, що чим більше людей йдуть на індивідуальне споживання, тим дорожчий тариф для всіх інших?

Абсолютно правильно, саме так побудована ця піраміда. До чого це призвело? Тут як наочний приклад можна навести місто Сміла, де я був два тижні тому. Так ось, навантаження на котельню там становить 40%, а це дуже погано впливає на економіку, вона стає збитковою, тому що звідти (з теплокомуненерго) пішли споживачі.

Це – місцева складова, яка безпосередньо впливає на тарифоутворення. Виходить так: ціна на газ для всіх одна, але ця місцева складова впливає на те, що тарифи в містах відрізняються.

А далі відбувається щось, у чому навіть я ніяк не можу розібратися. Скажімо, Київ, мало того що підняв на 22% тариф на тепло, але він же при цьому і дотує! У році, що минає, було виділено 2 млрд. грн. дотацій з місцевого бюджету і на 2019-й вони просять ще 2 мільярди. Тоді я взагалі нічого не розумію! Тарифи зростають і дотації виділяються ... дурдом. Тут дійсно потрібно окремо розбиратися з КМДА, щоб зрозуміти, куди вони дівають ці дотаційні кошти.

Однак найголовніша біда полягає в тому, що держава фактично вийшла з процесу тарифоутворення і особливо – контролю над його цільовим призначенням. Треба розуміти, що в тарифі не просто вагомою є його абсолютна величина. Головне інше: куди йде цей тариф.

І куди ж він йде? Розкладіть по поличках, будь ласка.

Процедура така. Монополіст повинен захищати свій тариф і чітко говорити: мені на труби треба стільки-то, на лічильники стільки-то, на газ стільки-то, на модернізацію стільки-то, на зарплату стільки-то ... і так далі. Словом, він (монополіст) повинен звітувати за кожну копійку. А якщо він витрачає кошти не так, як це передбачено, це є злочином і шахрайством, оскільки він монополіст, якого ми не обираємо.

Саме тому тарифний процес повинен дуже ретельно аналізуватися фахівцями і профільного міністерства, і Національної комісії, що здійснює державне регулювання в галузях енергетики та комунальних послуг. Але замість цього було зроблено все, щоб центральна влада пішла з процесу тарифоутворення. Ось уявіть собі: у Нацкомісії залишилося 24 компанії, а ще два роки тому їх було 240. Вона (Нацкомісія) усе передала на місця. І сьогодні Київ сам установлює собі тариф, Житомир – сам, Одеса – сама, інші міста – аналогічно. Словом, дурні критерії якісь придумані, у яких логіка відсутня як вид.

А тепер подивіться, що ми маємо. Візьмемо Київ. Сама КМДА управляє, сама формує тариф, сама витрачає гроші та сама себе контролює. Прекрасна ситуація, просто чудова! Так не може бути і бути не повинно! Це безглузда управлінська помилка, яку зробили Яценюк, Гройсман та інші.

Що ми маємо в підсумку? Сьогодні йде просто підвищення тарифів, у зв'язку із зростанням цін на газ і до цього додається ще й місцева складова. Це якраз те, про що ви запитували  на початку нашої розмови. Ось саме тому в Житомирі на 12% зростає тариф, а в Одесі на 30%. Потрібно з цим розбиратися, бо якщо тариф збільшується, то люди йдуть оформляти субсидії. Що це означає? Це означає, що зростає навантаження на наші спільні гроші з бюджету. Так не повинно бути, це нісенітниця!

До речі, у маленьких містах взагалі підвищення тарифів сягає 50-60%. Яскраві приклади – Сміла, Вишневе, Боярка, Фастів, Шепетівка. Чому? Тому що місцева влада, вибачте, запихає в тариф усе, що тільки можливо. І знаєте чому? Тому що в них потім 80% споживачів на субсидії сидять.

Виходить, що чітко сформованої, виразної, прозорої, а головне – економічно обґрунтованої тарифної політики в нас взагалі немає?

Саме так! Тарифна політика сьогодні абсолютно неадекватна. І тому виникають колапси. Ми ж з вами в Києві бачимо, як прориває труби… постійні аварії, аварії, аварії ...

Відштовхуючись від цього, логічне запитання: чи містить тарифна складова пункт про модернізацію інфраструктури?

Особисто я пункту про інвестиції там не бачу. Навіть якщо кошти на модернізацію і закладаються, фінансуються вони за залишковим принципом. А так ... усе через розподільчі рахунки забирає НАК «Нафтогаз». Тому як таких грошей на інвестиції немає. Є «латання дірок», не більше того. Максимум, що можуть зробити – перекласти 5-10 км. труб у Києві і дуже цим пишається мер, хоча таких труб є 2 тис км! Ось і порахуйте, скільки років за таких темпів вони будуть міняти ці труби. Ми точно стільки не проживемо. Це все абсолютно неадекватне інвестування, що не відповідає реальному стану інфраструктури сьогодні. І ще раз підкреслю: держава це все не контролює, що, на моє глибоке переконання, є величезною помилкою.

Якою в ідеалі, на вашу думку, повинна бути формула державного контролю за сферою ЖКГ?

Ця формула раніше була розроблена. Спеціально для здійснення цієї місії створювалася потужна Національна комісія з регулювання ринку комунальних послуг, яку очолював покійний Валерій Саратов. Ця комісія, по суті справи, контролювала 90% ринку тепла. У маленькі міста ця комісія, можливо, і не заходила, а ось навіть районні центри чітко контролювала й не давала спекулювати на тарифах. Були прописані чіткі процедури, що дозволяють захищати кожну гривню. Але що зробив Петро Олексійович, який об'єктивно дуже далекий від теми комуналки? По-перше, він зруйнував цю комісію, по-друге децентралізував її. І сьогодні в сфері ЖКГ такий стан, який дає мені всі підстави стверджувати, що без державної програми модернізація комунальної теплоенергетики неможлива в принципі. Повинна бути державна програма. Повинна бути встановлена ​​спеціальна ціна на газ, яка стимулювала б інвестиції саме в тепло. Повинен бути контроль. Самі вони (влада на місцях – Авт.) не впораються, це я вам однозначно кажу.

Ви раніше сказали про субсидії. Чи правильно я розумію, що місцева влада сама формує, спираючись на незрозумілі показники, високі тарифи, а навантаження по субсидіях перекладає на держбюджет і, як  наслідок, утворюється замкнене коло?

Так, ситуація має саме такий вигляд. У тарифах вони покладаються на тих, хто ще здатний платити. Ті ж, хто здатний платити, тікають, а інших, неплатоспроможних, «годують» субсидіями, субсидії забивають держбюджет (а для цього треба підвищувати податки і ціну на газ) і пішло-поїхало. Центральна влада повністю втратила контроль над ситуацією і боїться в цьому зізнатися. Але це справжня катастрофа, і я не розумію, як Гройсман цього не бачить? Як він свого часу керував містом, поняття не маю ...

Є ще один дуже важливий нюанс. Уявіть, що у вашому будинку мешкає 50% субсідіантов. Скажіть, ви зможете там щось зробити? Якийсь ОСББ створити, кредит взяти на утеплення і так далі? Ні, звичайно ж, якщо ви почнете будь-який процес із модернізації, на вас подивляться як на божевільного. А навіщо, запитають, це все, у нас же субсидії є? Саме тому сьогодні повністю загальмувався процес створення ОСББ (Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку; українською – ОСББ, – Авт.).

За такої кількості субсідіантів ні про які якісні зрушеннях говорити не доводиться. Це нереально в принципі.

Наскільки серйозними є ризики кризи неплатежів після підвищення тарифів?

Поза всяким сумнівом, нас очікує суттєве зростання боргів, або, як ви кажете, криза неплатежів по всій вертикалі. Це зрозуміло, оскільки те, що нам сьогодні виставляють в платіжках – це якесь божевілля. Ось мені сьогодні дзвонить мама й каже: «Синочку мій дорогий, поясни мені, що відбувається? У мене опалення включили в останній тиждень листопада, а вони мені намалювали 2,5 тисячі. За що?" Розумієте всю абсурдність ситуації? При цьому на тлі цих захмарних тарифів – абсолютно ніяка якість обслуговування клієнтів. І це в Києві, а уявіть, що відбувається на місцях! Спробуйте додзвонитися до диспетчерської, спробуйте розібратися в цих платіжках ... це ж жах!

Тому абсолютно зрозуміло, що платіжна дисципліна буде знижуватися, будуть зростати борги людей перед теплокомуненерго і будуть зростати борги теплокомуненерго перед НАК «Нафтогазом». А НАК буде виставляти їм відповідні штрафи і, таким чином, заганяти в подальші борги.

В уряді запевняють, що підвищення ціни на газ – це вимушений захід, мовляв, цього вимагає МВФ. Це міф чи реальність?

Цю вимогу вони самі собі вигадали. Тут справді багато питань. Я можу тільки будувати гіпотези, тому що я мрію про той момент, коли народ України в особі своїх представників (політиків, громадських діячів) зможе безпосередньо поставити це питання МВФ.

У мене одне питання: навіщо уряд взяв на себе зобов'язання, які не можна виконати? Сьогодні ціна на газ перетворилася на обкладання податком. І коли НАК «Нафтогаз» хвалиться тим, що він 122 мільярди сплатив у бюджет, у мене виникає питання: а де вони взяли ці гроші? Вони хоч щось заробили, ці, вибачте, придурки!? Ні, вони нічого не заробили, вони просто підвищили ціни для населення і тепер кажуть, що перерахували наші гроші в бюджет. Чудово! Я дуже радий!

Відносини з МВФ – це наріжний камінь. МВФ цікавить погашення боргів. Це погашення повинно було відбуватися за рахунок зростання економіки України, ВВП і податків. Усе це не відбувається і МВФ, знаючи, з ким має справу, імовірно, і вимагав закласти стовідсотковий механізм наповнення бюджету за допомогою цього податку на газ. Іншого пояснення я не знаходжу.

НАК «Нафтогаз» нічого не виробляє та декларує 300%-вий прибуток. Наскільки взагалі потрібна ця компанія-прокладка?

Дійсно, у позаминулому році НАК мав такий прибуток. Однак вони потім зрозуміли, що їх розстріляють, і вони ніби перенесли цей прибуток на свою дочку – «Укргазвидобування». Але це правда, що рентабельність там по 2017-му року становить 300% і, думаю, за підсумками цього року показник буде такий саме. У мене питання: навіщо вам така рентабельність і такі гроші? Розумієте, проблема полягає в тому, що вони просто не здатні освоїти ці кошти. Вони не підвищили радикально видобуток газу. Вони тільки обіцяють і малюють красиві картинки. Ці гроші були просто вилучені в населення та не запущені в капітальні інвестиції.

Часто з вуст політиків, які представляють різні партійні табори, можна почути тезу про те, що газу власного видобутку на потреби населення повинно вистачити з лишком. Чому в такому разі ми спостерігаємо цю «вічну» тарифно-цінову еквілібристику?

Справа в тому, що Коболєв і компанія, а також ті, хто за ними стоїть, сплять і бачать, щоб усе, що видобуває «Укргазвидобування», вони могли експортувати, а населення використовувало імпортний газ. Вони мріють про це! Саме тому вони і захімічили все це в так званий ринок. Та немає ніякого ринку насправді! Він повністю спотворений тим же «Нафтогазом». А якщо ринку немає, повинна діяти економічно обґрунтована ціна. Необхідно тільки внести одну поправку в закон «Про ринок газу». Поправку про те, що український газ, видобутий державними компаніями, забезпечує в першу чергу населення і теплокомуненерго за врегульованою ціною. Ця врегульована ціна повинна встановлюватися урядом відповідно до потреб буріння та платоспроможності населення. А далі – створюйте собі ринок. Ринок з бюджетниками, комерсантами, підприємцями, немає питань.

Якщо ми візьмемо потреби населення і теплокомуненерго, то це 15,8 млрд. куб. А якщо ми візьмемо видобуток газу, то державна компанія «Укргазвидобування» дає 16,4 млрд. Зрозуміло, що власного газу цілком вистачає.

Хто винен, у принципі, зрозуміло. Питання в тому, що робити людям?

Щоб відповісти на ваше запитання, необхідно дуже уважно подивитися на те, що сталося у Франції. Один до одного! Вони спробували на 10 або 12% підняти ціну на паливо для того, щоб зібрати більше податків. І, як наслідок, люди вийшли на вулицю ...

Вибачте, переб'ю, але не мені вам розповідати, що українці не виходять на вулиці через гаманець, про що яскраво свідчать і Помаранчева революція, і Революція гідності.

А я й не кажу про чергову революцію. Навіщо нам революції? Але люди виходять і виявляють своє невдоволення. Ось у Франції вийшли, у Польщі виходили, у Румунії... Скрізь виходили люди й говорили: «Ні, ми не згодні з такою політикою!» А революцій не треба, тим більше, що ціна на газ – це сьогодні політичний вибір. Нехай люди визначаються, хочуть вони далі слухати байки про міфічне ринкове ціноутворення в енергетиці, про «Роттердам+» або не хочуть. У нас немає ніякого ринку, немає конкуренції ...

За таких умов можна собі тільки уявити масштаби «відкатів».

На «відкатах» жили попередники, це я вам можу сказати абсолютно точно. Сьогодні масштаби інші. Зараз відбуваються фінансові махінації і тільки повний аудит покаже, куди поділися ці наші «зайві гроші». Я думаю, сьогодні все заточене під продаж газотранспортної системи і «Укргазвидобування». Тобто стоїть мета загнати їх в борги, при тому, що вони прибуткові, а потім продати під гаслами заходу інвесторів.

Чи зміниться кардинально ситуація після виборів у цій галузі?

Швидко нічого не станеться, однозначно. Є чудова фраза: «Якщо ти опинився в ямі, перш за все припини копати далі».

Можна ще попросити, щоб скинули драбину...

Безумовно, але для початку все одно не потрібно копати далі. Так от, ми зараз перебуваємо в глибокій ямі, а ці дурні продовжують копати. У них потрібно забрати лопату, провести аудит їхньої діяльності, а потім намалювати абсолютно іншу траєкторію. Нам не потрібен у наступному році газ по 13-14 тисяч за тис. кубометрів, як вони це собі намалювали. А вони взяли вже відповідну постанову, яка передбачає, що з осені наступного року ціна на газ становитиме 13-14 тисяч. Чому вони мовчать про це? Тому що навіть бояться в цьому зізнатися.

Наталія Ромашова, спеціально для Lenta.UA

На знімку: Олексій Кучеренко

Фото: персональний сайт Олексія Кучеренка
 

Читайте також: Гройсман оголосив умови стабільності економіки України

Читайте також: Облгази Фірташа «пробачили» придумані для споживачів борги