Одна історія про Чорнобиль

Не знаю, який з можливих чинників тут найсуттєвіший, але ніколи раніше напередодні Чорнобильських річниць мені не телефонувало стільки журналістів (чесно кажучи, не пам’ятаю, щоби взагалі з цього приводу телефонували) з проханням розповісти про свій досвід 35-річної давнини. Розповідаю, що пам'ятаю. 

Але якщо хочете знати як влаштована людська память, то от вам чорнобильська історія. Визивно негероїчна, але на 99% правдива (1% лишаю на власні проблеми із віддзеркаленням того, що зветься «об’єктивною реальністю»).

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

У травні 1986-го наш батальйон знімав забруднений ґрунт на території ЧАЕС, вантажив його у залізні контейнери і вивозив на поховання у так званий «могильник». За нами мали йти шахтарі і рити тунель під енергоблок. Майже всі солдати і офіцери батальйону були киянами (п'ятнадцять хлопців – з Поліського); всіх призвали через військомат практично за одну ніч. Такі батальйони, як наш, розгорталися у разі ядерної війни – в них були передбачені роти автомобілістів, пожежників, медиків. Останні, до речі, - а серед яких були вчені, хірурги, дитячі реаніматологи і навіть зав.кафедрою анатомії, - також працювали лопатами. Працювали добре і, пробачте за пафос, самовіддано. Може тому, що у кожного в Києві були сім’ї, діти, батьки.

У кожному разі, командування визнавало, що саме наш батальйон – на самому передньому краї і вирішило відзначити його бійців нагородами. Нагороди були бойовими – п'ять, здається, медалей для солдат і два ордени – для офіцерів. Кого представити до нагородженнями медалями вирішили відносно швидко. Щодо орденів, то справедливим було нагородити одним з них комбата – підполковника Муравського (його вже давно з нами немає). А от долю другого ордену довго не могли визначити – гідними здавалися чи не всі офіцери. Вирішили тягнути жереб. Обламаний сірник дістався Льоні – чудовому хлопцеві, кандидату хімічних наук, абсолютно достойному нагороди (його теж з нами вже немає).

Пройшло кілька років, наші хлопці помирали, але чорнобильців ставало дедалі більше і більше. Власті вирішили провести їхню «інвентаризацію». Для підтвердження участі нам треба було написати заяву у військовий архів. Відповідь отримали чи не водночас. Мовляв, так, був такий-то там і щось навіть робив, а от дозу опромінювання, яку він отримав, встановити неможливо. Тому що – увага! – «журнал обліку доз опромінювання знищений у зв’язку із переопромінюванням цього журналу».

З цим та іншими документами пішов Льоня отримувати нове посвідчення ліквідатора аварії на ЧАЕС. У казьонному кабінеті його приймала пухка дама з шиньйоном, перснями і значком депутата Ленінської райради депутатів трудящих м.Києва. Гидливо погортавши Льоніни папери вона скрушно підібгала яскраво-малинову губу.

- Не бачу, сказала дама, підстав… Ще й журнал знищений…

- Та ви що, - взревів Льоня. - Збиткуєтесь? Та я орденом нагороджений!

- Звідки я знаю, за що у вас орден? Може за рекордні надої молока!

Кров вдарила Льоні в обличчя, а дама передбачливо вскочила з крісла, розчинила двері в коридор і заверещала: В суд! В суд йдіть!

Льоня пішов до суду, а ми з ним – свідками. Справа вирішилася за кільканадцять хвилин, але на дворі був чудовий вересневий день, а ми вже  повідпрошувалися з робіт… І от коли ми відзначали торжество справедливості, плескали один одного по плечах і поминали тих, хто пішов від нас (а їх вже тоді було кілька), виявилося неймовірне. Виявилося, що Льоня геть забув обставини, за яких його знайшла нагорода і про обламаний сірник теж забув. І не те, щоби Льоніна пам'ять соромилася цього епізоду, і не те, щоби в ньому було щось осудливе. А просто випав він із того, що зараз би назвали «особистим чорнобильським наративом», не вмістився він туди.

                                                 ***  

Пам'ять річ підступна. Щоразу згадуйте про це, коли читаєте мемуари.

Я свою пам'ять про Чорнобиль намагаюсь не замулювати. Тому не дивився модний серіал і ніколи від 1986-го не був на станції. Вона для мене лишилася такою, як була тоді: з автоматниками біля входу до управління, голосами тих, кого немає в живих, гігантською головою Леніна без шиї і зловісно-пророчим написом метровими літерами «Чернобыльская атомная электростанция им. В.И.Ленина работает на коммунизм».