Німецькі образи та грузинське дно: хто даватиме «броню» Україні

Положення українських військ, які обороняють великий опорний пункт Донецької області – місто Бахмут та його околиці, останніми днями помітно погіршилося. Рашисти, основну ударну силу яких становлять «вагнерівці», недавно продавили лінію оборони ЗСУ на південь та північ від Соледара, що прикриває Бахмут із північного сходу. Таким чином, тепер і Соледар, і сам Бахмут перебувають у напівоточенні. Втім, на думку військових експертів, найбільшу небезпеку для ЗСУ, які обороняють Соледар, становить не стільки сам штурм – у них достатньо сил, щоб вести оборонні бої – скільки удар з півдня, між Бахмутом та Соледаром, заняття російськими підрозділами села Підгородне та вихід до селища Червона Гора. Цей прорив позбавляє українські частини в Соледарі можливості відходу до Бахмута та ставить під загрозу їхнє постачання трасою з Сіверська. Однак ситуація тут змінюється дуже динамічно, тому будувати будь-які прогнози, м'яко кажучи, недоречно.

Президент Володимир Зеленський заявив, що "вся земля під Соледаром усіяна трупами окупантів, а в місті майже не залишилося цілих стін". У Генштабі тим часом акцентували на «маніакальності», з якою рашисти намагаються взяти це невелике містечко. При цьому «вагнерівці» і кухар Путіна Пригожин, який фінансує їх, явно хочуть приписати лаври цієї перемоги (якої насправді немає) собі. Втім, навіть у міноборони РФ у своїх викладках обходить питання Соледара стороною, що є доволі символічним.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Як ми вже зазначили вище, Соледар часто називають кодом доступу до багатостраждального Бахмута, оскільки його можлива втрата означає ослаблення лівого флангу української оборони Бахмута та відкриває російським військам шляхи для наступу з півночі, що підвищує шанси на вдале завершення операції зі взяття міста, хоч і не гарантує цілковитий успіх. ЗСУ в Бахмуті, як і раніше, зможуть отримувати постачання як мінімум двома дорогами із заходу, зокрема, з боку села Красне та міста Годин Яр, а штурмувати міську забудову з півночі ніяк не легше, ніж з будь-якої іншої сторони.

Відштовхуючись від цього, і вітчизняні, і західні аналітики констатують, що Соледар, як, втім, і Бахмут, важливий для Кремля насамперед із погляду репутації, адже з початку путінської «спецоперації» і до середини літа-2022 окупанти захопили десятки населених пунктів, а потім тільки втрачали їх один за одним. Тобто рашистам кров із носа треба показати хоч якийсь успіх.

New York Times пише, що навколо боїв у Донецькій області склалася «дуже похмура патова ситуація, яка перейняла ритми титульного бою в суперважкій вазі, коли кожна сторона бореться віч-на-віч в одній з найтриваліших битв війни». Видання у цьому контексті порівняло риторику президента Володимира Зеленського під час боїв за Сєвєродонецьк та Лисичанськ і зараз, при битві за Бахмут та Соледар.

NYT, зокрема, нагадує, що влітку Зе не був упевнений, чи коштувала боротьба за два зруйновані міста життя близько сотні українських військових на добу. У випадку ж із Бахмутом, де втрати також високі, ситуація інша: «На початку війни керівництво України більш двозначно ставилося до генеральних боїв із великими втратами. На цей раз у нього жодних сумнівів. Зміна стратегії, зважаючи на все, пояснюється тим, що Бахмут має символічне значення для обох сторін. Тобто втрата Бахмута та Соледара зупинила б низку перемог України на фронті та посилила б сумніви на Заході у тому, чи зможе Київ виграти війну. А для Росії захоплення міст перервало б ланцюг відступів і виправдало б частково відхід з Херсона та мобілізацію».

Судячи з останніх тенденцій, саме активність «визволителів» навколо Соледара спричинила те, що наші іноземні союзники стали активніше піднімати рівень військової допомоги для нашої з вами країни. Показово, що спочатку голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн на зустрічі з генсеком НАТО Єнсом Столтенбергом виступила за постачання Україні німецьких танків Leopard та іншої важкої техніки. «Україна має отримати всю необхідну військову техніку, яка їй потрібна», - лаконічно, але по суті зазначила пані фон дер Ляйєн, яка не раз особисто була у воюючій Україні і перебуває на постійному дипломатичному зв'язку з Києвом.

Тим часом дискусії з приводу «Леопардів» гальмувалися до останнього – мало хто хотів відправляти їх першим. «Європейці кажуть: «Ну ви знаєте, США повинні йти першими». Але адміністрація Байдена сказала: "Ми хочемо, щоб європейці були першими, або ми хочемо зробити це разом". А українці просто кажуть: «Заради Бога, просто дайте нам танки», - описало суть дискусій джерело Politico.

Основний тиск протягом усього цього часу здійснювався на Німеччину. Франція спільно з Польщею намагаються переконати Берлін розблокувати постачання Україні бойових танків Leopard 2, пише видання. Причина: їх багато на складах по всій Європі. І оскільки виробник танків – німецька компанія Krauss-Maffei Wegmann, їх відправка в Україну вимагає дозволу на реекспорт від країни-виробника, тобто Німеччини.

Дуже показово, що саме на піку «леопардових» перипетій Україну у вівторок, 10 січня, відвідала головний дипломат ФРН Анналена Бербок. Разом зі своїм українським колегою Дмитром Кулебою вона вирушила до зруйнованих рашистами районів Харкова.

Як розповідають off the records джерела у вітчизняному МЗС, керівниця німецького Міністерства закордонних справ «найбільше була вражена побаченим в одній із найбільш постраждалих від військових дій районів Харкова - Північній Салтівці». «Ефект безпосередньої присутності та споглядання на власні очі за результатами звірств росіян – це завжди холодний душ для наших союзників, який змушує їх діяти більш рішуче щодо підтримки України. Яскравий приклад – президент ФРН Штайнмаєр, який після того, як йому довелося посидіти в одному з бомбосховищ на Чернігівщині, відкрито вибачився за  нерішучість Берліна і почав більш активно проштовхувати по своїй лінії допомогу нам. Переконаний, картинки, які побачила у Харкові Анналена Бербок, теж зіграють роль потужного стимулятора», - підкреслює наш співрозмовник.

У свою чергу глава МЗС Кулеба написав у Facebook наступне резюме за підсумками візиту з іноземною колегою до Харкова: «Анналена Бербок стала першим іноземним міністром закордонних справ, кого я привіз до Харкова після 24 лютого. Впевнений, що цей візит матиме резонанс не лише в Україні та Німеччині, а й у Європі та світі. Наші переговори в дорозі тривали три години – за інших обставин міністри зазвичай стільки не кажуть. Формула миру, санкції, трибунал, євроінтеграція, зброя – все це ми докладно обговорили та готуємо відповідні рішення. Але, безперечно, щохвилини під час візиту нас незримо супроводжувала тема «Леопардів». Я пояснив колезі та німецьким медіа, що ці танки не є нашою забаганкою і вони потрібні нам не для прогулянок. Танки потрібні для того, щоб звільнити українські міста та села, які ще перебувають під російською окупацією. Щоб урятувати їх від руйнувань, які Анналена побачила у Харкові. Щоб захистити нашу енергетичну інфраструктуру та врятувати українців від російських злочинів. Ось навіщо нам німецькі танки. Я не маю сумніву, що Україна отримає німецькі танки Leopard. Більше того, я думаю, що й німецький уряд десь у глибині душі вже розуміє, що це рішення буде ухвалено. Засмучує лише те, що це рішення ще не прийняте і тому ми втрачаємо дорогоцінний час та життя. Чим швидше його буде прийнято, тим швидше ця війна завершиться перемогою України. І війни у Європі не буде».

В результаті, вже наступного дня, 11 січня, стало відомо про те, що «добро» з постачання настільки потрібних нам «Леопардів» дано. До того ж, повідомив про це президент Польщі Анджей Дуда, який разом із литовським колегою Гітанасом Науседою несподівано приїхали до Львова, де зустрілися із Зеленським. Дуда заявив про передачу Україні роти танків «Леопард», тоді як Науседа – про те, що Вільнюс передасть Україні системи ППО.

По суті йдеться про прорив. Перед цим, нагадаємо, про передачу легких танків AMX-10 RC Україні повідомили у Франції. Парадоксально, але це викликало бурхливу реакцію… у Берліні. Там образилися на Макрона. Лідер Соціал-демократичної партії Німеччини Ларс Клінгбайль дуже різко висловився на адресу президента Франції. "Я не знаю, чому президент Франції пішов вперед", - сказав Клінгбайл. За його словами, сигнал Україні та особливо Росії «безумовно був би ще сильнішим», якби Німеччина, Франція та США оголосили про своє рішення з цього приводу одночасно.

Втім, саме німці блокували передачу зброї. Хоч би як там було, але тепер, схоже, Шольцу доведеться діяти синхронно разом з іншими країнами.

Щоправда, у всіх цих перипетіях не обійшлося без ложечки дьогтю. Напередодні стало відомо, що Грузія відмовилася повернути нашій країні озброєння, отримане перед війною з Росією 2008-го. Як заявив тимчасовий повірений у справах України в Грузії Андрій Касьянов (з березня 2022 року Україна не має в Грузії свого посла – ред.), Київ, серед іншого, просив повернути зенітно-ракетний комплекс «БукМ-1», а також передані Тбілісі США протитанкові комплекси «Джавелін». Вашингтон не лише дав згоду на передачу Києву цих комплексів, але навіть запропонував Грузії замінити їх на новіші, стверджує Касьянов. Дипломат нарікає, що уряд Грузії «категорично відмовився» допомогти Україні.

У грузинському міноборони вже підтвердили, що не будуть надавати зброю, киваючи на те, що її, мовляв, купили «за багатомільйонними контрактами».

Михайло Саакашвілі, який перебуває зараз у в'язниці, оприлюднив заяву у Facebоok, в якій засудив рішення грузинської влади відмовити Україні у зброї, назвавши таку позицію «великою ганьбою». А ось що казав Саакашвілі в одному з інтерв'ю кілька років тому: «Саме в Україні ми готували своїх військових спеціалістів. Саме Україна нам надала ППО, яке було критично важливим у перші дні вторгнення. Вони (російська авіація - ред.) не змогли отримати перевагу в перші дні, тому що Україна нам дала системи «Бук» та «Оса», кілька бойових комплектів кожної системи, і завдяки ним ми збили 12 російських бомбардувальників, включаючи стратегічний бомбардувальник Ту- 22, який ніхто до цього не збивав».

При цьому колишній президент Грузії особливо наголосив, що «саме це врятувало грузинську державність влітку 2008 року».

Тобто цілком очевидно, що позиція нинішньої грузинської влади – це не просто велика ганьба, як висловився Михайло Саакашвілі, а й нагадування про поствоєнне майбутнє для України. Ця грузинська влада або вже ті, хто прийде їй на зміну, повинні і неодмінно «вигрібатимуть» цю історію ще дуже довго. Тому що це реально глобальний «зашквар» - відверто підігравати Кремлю і нести якусь брехню про багатомільйонні контракти в умовах, коли інші країни, з якими ми досі не мали надблизьких комунікацій, як, наприклад, Північна Македонія, якій Київ також продавав зброю, повертають його зараз, не вимагаючи жодної копійки натомість.

На тлі позиції нинішньої грузинської правлячої верхівки тьмяніє навіть неадекватно-одіозний угорський прем'єр Орбан. Він, користуючись членством своєї країни в Євросоюзі, постійно виторговує на кейсі російсько-української війни всякі преференції, проте за санкції щодо Кремля все одно голосує. Офіційний же Тбілісі замість того, щоб повернути у найважчі для України періоди, таку потрібну зброю розповідає про непосильну допомогу на гуманітарному фронті. Що можна сказати щодо такої «позиції»? Хіба тільки те, що сьогодні ще грузинська влада має час, але завтра «Боржомі» їм однозначно пити буде пізно…

Читайте також: ЗСУ потужно вдарили по російських окупантах - Генштаб

Читайте також: Великобританія надішле свої танки в Україну