Ніколи більше. Як німці на очах коаліції Варшаву у крові втопили

На початку серпня 1944 року у Варшаві спалахнуло повстання, організоване командуванням Армії Крайової та польським урядом у вигнанні. Очевидна мета — звільнення столиці від нацистів, але політично повстання було спрямоване проти СРСР, що збирався включити Польщу до орбіти свого впливу. На чолі повстанців став уродженець Галичини, випускник львівського ліцею, командувач Армією Крайовою генерал Тадеуш Бур-Коморовський.

У перші дні 40 тисяч повсталих, використовуючи фактор несподіванки, взяли під контроль значну частину міста, але це був короткостроковий тактичний успіх. Приборкати Варшаву Гітлер доручив голові СС Генріху Гіммлеру, який прибув 2 серпня зі Східної Пруссії до Познані. Айнзацгрупам був відданий наказ про проведення масових страт мирного населення, і вони впоралися із завданням. В акціях брала участь також гренадерська дивізія СС-РОНА, штурмова бригада СС «Дірлевангер», парашутно-танкова дивізія «Герман Герінг» і інші підрозділи. У перші дні були страчені десятки тисяч варшав'ян, при цьому німці ухилялися від прямих боїв з Армією Крайовою. Використовувалася і тактика живих щитів — вояки дивізії «Герман Герінг» зігнали мирне населення для розбору барикад.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

5 серпня нацисти, за підтримки танків, артилерії і авіації почали генеральний наступ, яким командував обергрупенфюрер СС Еріх фон дем Бах, відомий своєю жорстокістю. Треба сказати, що далеко не у всіх повстанців була навіть стрілецька зброя, тому сили були спочатку нерівні.

Практично відразу після початку повстання прем'єр-міністр Великобританії Черчілль розпорядився організувати постачання загонів АК. Перші 14 бомбардувальників вилетіли в ніч з 4 на 5 серпня 1944 року з Італії у напрямку Варшави. Водночас Сталін заборонив посадку на радянських аеродромах британських літаків, блокувавши оптимальний шлях постачання повсталих.

Між тим 9 вересня частини Рокоссовського прорвалися на східний берег Вісли, і вже 14-го вересня передмістя Варшави перебувало під контролем Червоної армії. Кілька днів потому Совєти дозволили американцям посадку на своїх аеродромах літаків, що забезпечували поляків продовольством і озброєнням, але ситуація була вже безнадійною. 1 жовтня повстанці припинили вогонь, а на наступний день Бур-Коморовський підписав капітуляцію, після чого воїни АК отримали статус військовополонених.

Суперечки про причини поразки повстання не вщухають донині. Більшість західних істориків переконана, що Сталін навмисно зупинив радянський наступ, дозволивши німцям розправитися з Армією Крайовою, що зумовило післявоєнний статус Польщі як сателіта СРСР. Радянські, а слідом за ними й російські дослідники запевняють, що уповільнення наступу Червоної армії було продиктовано виключно військовими причинами. Мовляв, розтягнуті комунікації не дозволяли налагодити постачання армій 1-го Білоруського фронту.

Так чи інакше, військовий розгром був повним — за 63 дні повстання загинули 150 тисяч мирних жителів і понад 15 тисяч солдатів АК, 200 тисяч варшав'ян депортували на примусові роботи до Рейху, десятки тисяч відправили до концтаборів, понад 80% житлового фонду столиці було знищено. З політичної точки зору поразка сприяла посиленню впливу сформованого у Москві Польського комітету національного визволення, який пізніше став основою першого прокомуністичного уряду.

Все це не знімає моральної відповідальності із сучасної Німеччини, про що не забувають в Берліні. Міністр закордонних справ ФРН Хайко Маас прийняв, на запрошення польського колеги, участь у заходах до 75-річчя Варшавського повстання та підкреслив, що «просить у польського народу пробачення». «Я соромлюся за страждання, які були заподіяні німцями і від імені німців вашій країні», — заявив Маас у Варшаві.

Міністр запропонував створити в Берліні меморіал пам'яті польських жертв фашистської окупації — цю ініціативу, до речі, вже підтримали більшість німецьких законодавців від різних політичних сил. Разом з тим, глава МЗС Німеччини вважає закритою ще в 1953 році тему виплати Польщі репарацій за втрати у роки Другої світової війни.

Максим Суханов, Lenta.UA

На ілюстрації: польський повстанець, серпень 1944 року