Наступник Кобзаря. Чим запам'ятався одноплемінникам «батько» українського алфавіту

Майбутній письменник народився в сім'ї заможного дворянина з козацько-старшинського роду Кулішів і дочки козацького сотника. Дитинство провів в Чернігівській губернії, закінчив Новгород-Сіверське училище та гімназію в цьому ж містечку. Попри схильність до літератури, вчитися хлопчикові було нелегко — й училище, й гімназія були повністю русифіковані, тому, як згадував сам Куліш, пройшло чимало часу, перш, ніж він почав розмовляти «як пишуть у книжках».

Про вступ до університету юнак мріяв з 1834 року, але цьому не судилося збутися — документально підтвердити дворянське походження він не міг. З 1839-го по 1841-й рік Куліш значився вільним слухачем у Київському університеті — спершу на словесному, а потім на юридичному факультеті.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Завдяки протекції інспектора народних училищ, нащадка реєстрових козаків Михайла Юзефовича, Пантелеймон отримав місце викладача в Луцькому дворянському училищі. У цей період він починає активно писати, переважно, російською мовою.

У 1845 році ректор Санкт-Петербурзького університету, поет і критик Петро Плетньов запрошує молодого українця в столицю імперії. Тут Куліш викладає в гімназії і вчить російської мови іноземних слухачів університету. Два роки по тому він одружується з Олександрою Білозерською — «боярином» на весіллі був старший товариш Пантелеймона — Тарас Шевченко.

У тому ж 1847-му Петербурзька Академія наук відряджає Куліша до Європи для вивчення слов'янських мов, історії та культури, але ліва рука не відає, що творить права. У Варшаві Куліша беруть під варту як члена заснованого в Києві Кирило-Мефодіївського братства і повертають до Петербурга. Тут протягом трьох місяців його допитують в III відділенні, так і не зумівши довести приналежність до таємної організації. Попри це, з огляду на те, що обвинувачений «...поместил в произведения много двусмысленных мест, которые могли вселять в малороссов мысли о праве их на отдельное существование от Империи», було вирішено помістити баламута в Олексіївський равелін на чотири місяці й потім відправити на службу у Вологду...

Завдяки турботам дружини та її друзів покарання пом'якшують — після двох місяців в арештантському відділенні військового шпиталю Куліша відправляють на заслання в Тулу. Можна сказати, пощастило. Шевченко за аналогічний гріх заслали рядовим солдатом в Оренбург, а Костомарова після року в Петропавлівській фортеці перевели на службу до Саратова.

У Тулі Куліш продовжує писати («Повесть о Борисе Годунове и Димитрии Самозванце», історичний роман «Северяки» і ін.), Вивчає мови, захоплюється творчістю Діккенса, поезією Байрона, ідеями Ж.-Ж. Руссо. Нарешті, він отримує посаду в канцелярії губернатора і починає співпрацювати з «Тульскими губернскими ведомостями».

До 25-річчя зі дня сходження на престол Миколи I літератора повернули в Петербург — писати під власним ім'ям йому заборонено, але під псевдонімом «Микола М.» у некрасовському «Современнике» виходять повісті опального українця. Після знайомства з матір'ю Гоголя на Полтавщині (де Куліш хотів придбати хутір) він починає готувати зібрання творів і листів великого співвітчизника, вважаючи того, перш за все, українським письменником.

Віхою в історії української культури став двотомник фольклорно-історичних матеріалів «Записки о Южной Руси», виданий в Петербурзі в 1857 р. Це перша праця письменника на «Кулішівці» — розробленим ним фонетичному українському алфавіті, де не було церковнослов'янських літер ѣ та и і з'являлася буква і. Цей же правопис використовувався і в «Граматке» Куліша — першому українському букварі в Російській імперії.

В цьому ж році у світ виходить «Чорна рада» — на думку Івана Франка, «найкраща історична повість в нашій літературі». Цей перший український історичний роман високо цінував Тарас Шевченко, який відзначав в листі до Куліша: «Я вже її («Чорну раду») двічі прочитав, прочитаю и третій раз...».

Тим часом брат дружини — Василь Білозерський — пробиває видання в Санкт-Петербурзі першого українського журналу «Основа», де Пантелеймон Олександрович починає активно публікуватися. У 1861-му в журналі виходить серія його «Історичних оповідань», а незабаром на сторінках «Основи» з'являються перші вірші і поеми Куліша.

Буквально напередодні вступу в силу Валуєвського циркуляра, який обмежив книговидання українською мовою, Куліш випускає свою першу поетичну збірку «Досвітки. Думи и поеми». У 1860 році Куліш починає переклад Біблії на українську мову, який вийде в Відні тільки через шість років після його смерті. Він також став першим перекладачем на українську творів Байрона, Шекспіра і Гете та заклав основи української літературної критики. Роль письменника в освіті народних мас взагалі складно переоцінити — будучи засновником першої української приватної друкарні, він видавав кращі твори колег по цеху — ці книжечки називалися «метеликами».

Погляди його зазнали певної трансформації — після виходу у світ тритомника «Історія возз'єднання Русі» Куліш став чужим серед своїх. Деякі вважали письменника чи не зрадником української справи, хоча в Галичині він як і раніше популярний. «Куліш був головним двигуном українофільського руху в Галичині майже до половини 1870-х років», — писав Іван Франко.

Втім, стати своїм серед чужих йому теж не вдалося. Після Емського указу 1876 року більшість творів Куліша, написаних по-українськи, було заборонено в царській Росії.

Парадоксально, але і в УРСР революційного демократа аж ніяк не шанували, в підручниках майже не згадувалося його ім'я, хіба що з епітетом «український буржуазно-поміщицький націоналіст».

Проте, «наступник Кобзаря», як він сам себе називав, залишається, поряд із Шевченком, однією з головних фігур в українській літературі, Франко називав Куліша «зіркою першої величини». Лише в роки незалежності на честь письменника була названа площа в Києві і вулиці у Львові й Тернополі, Дрогобичі та Коломиї, а в Відні на будинку, де жив Куліш, встановлено меморіальну дошку. Не секрет, що класиків сьогодні читають неохоче, максимум «проходять» в школі. І все ж, можливо, 200-річчя від дня народження Пантелеймона Куліша стимулює інтерес до цього яскравого автора.

Максим Суханов, Lenta.UA

На ілюстрації: пам'ятник Пантелеймону Кулішу в Києві. Фото: lookmytrips.com