На Netflix відбулася прем'єра фільму «Манк» майстра гостросюжетних трилерів Девіда Фінчера

До того, як бути показаним на Netflix, «Манк» вийшов в обмежений прокат в листопаді цього року. Як можна припустити, просто номінально - для того, щоб мати право претендувати на «Оскарів». І він їх, цілком можливо, отримає. По-перше, тому, що американські кіноакадеміки обожнюють фільми про минулі роки Голлівуду. Інакше б цілком пересічна стрічка «Артист» не отримала в 2012-му році двох головних «Оскарів» за кращі фільм і режисуру - а «Манк» сильніше «Артиста» на дві голови. По-друге, американські кіноакадеміки (що відомо про них менше) переважно являють собою людей лівих політичних поглядів - в дусі сьогоднішнього молодого покоління політиків Демократичної партії США. А «Манк» - фільм дуже «лівий», що було успішно приховано в тізері і трейлері фільму.

У «Манке» взагалі багато що дивує. Наприклад, те, що його режисер Девід Фінчер в одвічній суперечці сценаристів і режисерів, кому належить головна заслуга у створенні фільмів, встав на сторону драматургів. Але тут розгадка проста - Девід поставив цей фільм за сценарієм свого батька Джека Фінчера, а той був сценаристом. 

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Це ж пояснює і те, чому один з героїв «Манка» і головний герой легендарного фільму «Громадянин Кейн» газетний магнат Вільям Херст показаний з симпатією. Справа в тому, що це вже другий такий випадок у Джека Фінчера, який брав участь також у створенні сценарію фільму Мартіна Скорсезе «Авіатор», головний герой якого - мільярдер Говард Хьюз. Очевидно, що Джеку, незважаючи на його, судячи з усього, ліві політичні погляди, люди, які домоглися величезного багатства, представлялися натурами неабиякими і складними.

Але повернемося до тізеру і трейлеру, які заплутали майбутнього глядача, бо представили фільм таким чином, що мова в «Манку» піде тільки про створення неодноразово визнаного кращим фільмом всіх часів і народів «Громадянина Кейна». І, головне, про те, його режисер Орсон Уеллс відібрав всю славу у автора сценарію стрічки разгільдяя і п'яниці Хермана (або Германа) Манкевича на прізвисько «Манк», якого блискуче зіграв Гері Олдман. (Спочатку планувалось, що Манкевичем буде Кевін Спейсі, однак після всіх сексуальних скандалів з ним це стало неможливим). В результаті (але не тому) Уеллс вважається класиком кінематографу, а «Манк» (не плутати з його братом, сценаристом і режисером, двічі «оскароносним» Джозефом Манкевичем) помер від хвороб, викликаних алкоголізмом, у віці 55 років.

Та й взагалі здавалося, що це буде саме «кіно про кіно», де до історії створення «Громадянина Кейна» додадуться ще й портрети топ-менеджерів Голлівуду того часу ( «Громадянин Кейн» вийшов на екрани в 1941-му році). Ну і плюс ще - відновлення справедливості. Адже перші три десятиліття вся слава «Громадянина Кейна» діставалася Уеллсу, поки в 1971-му році знаменитий кінокритик Поліна Кейн, ступінь впливу якої в світі кіно в той час було величезним, надрукувала есе, де віддала головну заслугу в створенні сценарію Манкевичу, хоча «Оскарів» за нього отримали як Манкевич, так і Уеллс. (В фіналі «Манка» Гері Олдман каже, що Уеллс не написав в сценарії ні слова).

Все це у фільмі є, але, як виявилося, Орсон Уеллс в ньому взагалі другорозрядний (і, до речі, непереконливо зіграний) персонаж. А «Манк» це фільм не тільки про Манкевича і Голлівуд, але і про Америку тих років, показаної, повторимося, з вельми лівих позицій. Та й взагалі це стрічка вельми «багатошарова», і для того, щоб всі ці «шари» відчути на смак, глядач повинен знати, наприклад, хто такий письменник Ептон Сінклер, який, незважаючи на свої соціалістичні погляди, не був у ті роки в США маргіналом, а в 1934-му році висувався кандидатом від Демократичної партії в губернатори Каліфорнії і програв зовсім трохи кандидату від республіканців. (Цей епізод є в «Манку»). До речі, за романом Сінклера «Нафта» в 2008-му році буде поставлений однойменний фільм, який отримав 8 номінацій на «Оскара».

Повертаючись до теми сценарію «Громадянина Кейна», зауважимо, що він був дійсно новаторським, побудованим на ретроспекції - прийом, який потім багато разів використовувався в кіно. До речі, і в «Манке» теж, хоча не зовсім вдало - Девіду Фінчеру навіть довелося, щоб глядач не заплутався, позначати флешбеки ( «стрибки» в минуле) субтитрами із зазначенням дат.

Та й взагалі «Манк», незважаючи на відмінну якість чисто режисерської та операторської роботи (чорно-біле кіно, зняте в стилістиці Голлівуду 40-х років), не вільний від недоліків. Але перегляду, безумовно, гідний. А для тих, хто любить історію кіно, до перегляду обов'язковий.

Олег Васильєв, Lenta.UA

Фото: Twitter