Мінус «фортеця»: що означає для України втрата Вугледару

Президент Володимир Зеленський 3 жовтня заявив, що українські військові «цілком правильно» зробили, що вчинили відступ із Вугледару. Це, за словами верховного головнокомандувача, пов'язано із тим, що країна-агресор фактично зруйнувала українські оборонні позиції у місті. «Коли Росія руйнує позиції наших бійців, їм треба зберегти своє життя, тому що вони набагато головніші, ніж будь-які забудови. Тому що це наші люди, це громадяни України і тому дуже правильно, що вони відходять і можуть зберегти себе заради держави та своєї героїчної служби», - наголосив нинішній господар Банкової. Для того, щоб зупинити росармію Україні потрібна західна далекобійна зброя і дозвіл застосовувати її територією РФ, підсумував глава держави. У будь-які деталі про відхід ЗСУ чинний гарант української Конституції вдаватися не став.

Тим часом, прокремлівські військові блогери активно публікували відео, на яких видно рашисти з триколорами на дахах різних будинків у Вугледарі. Українське командування незабаром підтвердило, що вивело гарнізон ЗСУ з Вугледару, щоб він не потрапив до оточення. «Вищим командуванням надано дозвіл на здійснення маневру щодо виведення підрозділів з Вугледару з метою збереження особового складу та бойової техніки, зайняття положення для ведення подальших дій», - наголошується у заяві угрупування (ОСУВ) «Хортиця». Окремо зазначається, що російські війська зазнали «численних втрат» під час боїв за місто, але змогли «направити резерви для проведення флангових ударів, які виснажили оборону підрозділів Збройних сил України». Виникла загроза оточення міста, аргументували в ОСУВ.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Зазначимо, що з початку повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року рашисти робили численні атаки, щоб захопити Вугледар, але досі всі ці спроби з тріском провалювалися. Весь час, аж до нинішнього відступу, місто утримувала в основному 72-а окрема механізована бригада ЗСУ.

Нинішнього року військове керівництво країни-агресора дещо змінило тактику і в результаті ворожі підрозділи почали поступово обходити Вугледар із флангів, а не штурмувати, йдучи напролом. Під завісу літа суттєво посилився тиск на східному фланзі, де путінські «визволителі» змогли захопити село Водяне та перерізати дорогу Вугледар-Костянтинівка. Важливо наголосити, що в цьому районі розташовані два вкрай важливі для української оборони об'єкти: споруди шахт «Південнодонбаська-1» та «Південнодонбаська-3». Обидва об'єкти грали роль опорних пунктів ЗСУ і обидва зараз фактично знищені через повітряні та артилерійські атаки ворога, що відбулися в середині вересня. Тим часом критична ситуація на підступах до Вугледару стала через провал оборони на іншому – західному фланзі. На початку вересня рашисти окупували село Пречистівка, а згодом змогли форсувати річку Кашлагач на північ і почали обходити Вугледар із західного боку. До кінця вересня саме із західного флангу ворог зміг просунутися впритул до останньої траси з Вугледару – села Богоявленка – та взяти її під вогневий контроль. Таким чином, сили ЗСУ опинилися в півокруженні.

Важливо підкреслити, що буквально за 18 км на схід від Вугледару проходять залізничні колії, якими росіяни можуть перекидати війська та техніку по лінії Донецьк-Волноваха і далі на південь. Контроль ЗСУ над Вугледаром позбавляв країну-агресора можливості користуватися залізницею у цьому районі.

Однак у результаті Москва вирішила побудувати нову залізничну гілку через Донецьку область в окупований Крим, але на південь від лінії зіткнення, щоб убезпечити її від обстрілів. Таким чином, нагальна потреба взяти під контроль цей район для командування ЗС РФ у цьому контексті відпала. Крім цього, сам Вугледар уже певний час був відрізаний від логістичних шляхів постачання ЗСУ. Саме на цьому акцентують аналітики американського Інституту вивчення війни (ISW). «Захоплення Вугледару Росією навряд чи кардинально змінить хід наступальних операцій на заході Донецької області, в основному тому, що Вугледар не є особливо важливим логістичним вузлом і тому, що російські війська контролювали більшість основних доріг, що ведуть до Вугледару ще до 1 жовтня», - наголошується у тематичному звіті ISW.

Картину в похмуріших тонах малює відомий журналіст Юрій Бутусов: «Втрата Вугледара – поразка, яка матиме важкі стратегічні наслідки, оскільки втрачено важливий укріплений район, з великою кількістю обладнаних позицій та мінних полів». Однією з ключових причин втрати Вугледара Бутусов називає відсутність якісної другої лінії оборони, «яка б дозволила зупинити ворога в районі шахт на північ від Вугледара на заздалегідь обладнаних позиціях, прикритих мінними полями».

У свою чергу, ек-нардеп, а нині військовослужбовець ЗСУ Ігор Луценко, коментуючи ситуацію навколо Вугледара, робить наступний акцент: «72 бригада виходила з Вугледара важко, криваво. Багато техніки згоріло. До того ж кілька днів агонії облогового міста виснажили захисників і не всім вистачило сил вийти. На деяких позиціях залишалися смертники, щоб прикрити інші відходи. За дивним законом життя, у ці дні, коли моя рідна бригада виривала з м'ясом себе з Вугледару, люди по країні сиділи у кафе та кінотеатрах, на пішохідних зонах перехожі підтанцьовували під музику вуличних музикантів (1 жовтня відзначається День захисника – ред.). Лунали і щирі, і ритуальні привітання захисникам – а ті в цей час вмирали, залишені, як потім скажуть, напризволяще. І я не знаю, як зв'язати ці два світи, кожен з яких невпинно йде своїм шляхом».

«Поки ми там були, ми переродились. Були ми народжені тут, у Києві – а стали народжені у полях та підвалах Вугледара. Тепер ті порожнечі, пронизані залізом, – наша батьківщина, а на столичних вулицях ми – приїжджі та чужі. Якісь невідомі нам люди виросли за ці три роки, заповнили собою тротуари та метро, ​​на їхніх обличчях нові гримаси. Вони якісь світлі, напівпрозорі, ми ж брудні та темні – ванни та барбершопи не виженуть із нас цю темінь. 72-а зараз – звір, вигнаний з його лігва, ризикує остаточно загинути у голих посадках під ударами арти та фпв-дронів. Горизонт радіоуправління у росіян із висотками Вугледару простягається тепер на кілометрів 15, чи не до самого Курахового. Моліть усіх, кого вмієте молити, щоб 72-а, моя перша на цій війні і навіки рідна бригада (хоча я давно вже не в ній) не була стерта в пилюку в смертельних просторах за Вугледаром, щоб залишки потужного бойового організму не були знищені зовсім. Щоб у нього був шанс відродитися, зберегти весь свій накопичений досвід і біль для майбутніх перемог», - підсумовує Ігор Луценко.

На переконання військових експертів, ключова небезпека зараз у тому, куди після окупації Вугледару рушать рашисти. Очевидний вектор їхнього руху – на північ до Курахового. Відстань до цього стратегічно важливого для нас міста приблизно 20 км, проте рухатися до нього потрібно буде неминуче відкритою місцевістю, де обладнані лінії оборони. Тобто легка прогулянка ворогові там точно не світить.

Читайте також: У Криму горить найбільша нафтобаза

Читайте також: Уламки ворожих дронів пошкодили житлові будинки на Київщині