Медична реформа в мініатюрі: як вирішити питання з охороною здоров'я в Україні

Два кроки для розв'язання проблеми з фінансуванням медичної галузі. 

Медицина - це галузь, яка завжди потребує грошових вливань. У світі немає жодного випадку, коли б медична система була на 100% профінансована за рахунок лише одного державного бюджету. Дефіцит коштів на цю сферу є навіть у найрозвинутіших країн світу. Саме через це вони завжди виконували два кроки: оптимізацію витрат та пошук додаткових джерел фінансування. 

І знаєте що? Ця практика уже декілька років існує в Україні - на Полтавщині, де відбувся пілотний проект щодо “медичної реформи в мініатюрі”.  

Крок перший: оптимізація 

Нашій країні у спадок з радянських часів дісталася розгалужена медична інфраструктура. Вона велика, але при цьому й не ефективна. Саме тому питання оптимізації медичних мереж стоїть дуже гостро, адже собівартість їх утримання занадто висока. Відбувається це через застарілі приміщення, які споживають багато енергії, в них відсутня термоізоляція й так далі. В багатьох лікарнях є зайві приміщення, які не використовуються, однак лікарня все одно оплачує їх опалення, світло й таке інше. 

Окреме питання - це лікарі, які знаходяться не на тих посадах. Приклад простий: є випадки, коли в одній лікарні працює 9 хірургів, але навантаження таке, що впоралися б двоє. Двох хірургів було б достатньо, щоб обслуговувати весь потік пацієнтів.  

І тут - ВАЖЛИВИЙ момент! Це ні в якому разі не означає, що 7 з 9 хірургів треба звільнити. Ні! Їх треба запросити й переформатувати, наприклад, у терапевти, бо в країні великий дефіцит складу медичного персоналу. Тобто виходить, що лікарні великі й енергозатратні, а медиків в них працює недостатньо. Через це оптимізація має проходити таким чином, щоб весь медперсонал був збережений, а ресурсна база - була покращена та оснащена всім необхідним. Це єдиний адекватний підхід до оптимізації. 

Крок другий: додаткове фінансування 

Після того, як всі зайві витрати оптимізовані, необхідно залучати нові джерела фінансування. У всьому світі для цього використовують модель страхування, або ж дофінансування. 

Зараз в Україні нормативна та законодавча база фактично забороняє впровадження такої моделі. Якщо людина самостійно заплатила за медичну послугу, за яку вже також заплатила НСЗУ, то це буде порушенням закону. В нас система наступна: людина працює, платить податки й за їх рахунок у тому числі фінансується й медична система. Проте, в нас не врахований той факт, що в різних лікарнях різна собівартість різних медичних послуг. 

Наведу приклад: коли ми відпрацьовували пілотний проект у Полтавській області, ми підрахували всі послуги, які надають лікарні, визначили їх собівартість. Потім наклали цю собівартість на сітку тарифів, які оплачує НСЗУ і побачили значні розбіжності. У різних лікарнях собівартість медичних послуг виявилася різною. 

Наприклад, операція з апендициту. НСЗУ сплачує за цю послугу 3 тисячі гривень. Проте, це середня температура по країні. В одній лікарні ця операція може обійтися у 2,5 тисячі гривень і тоді вона отримує 500 гривень профіту. А є випадки, коли в іншій лікарні собівартість цієї послуги виходить 5000 гривень і ця лікарня отримує збитки на 2 тисячі. І в цьому випадку, нормативна база забороняє дофінансовувати будь-якими іншими джерелами, наприклад страховими компаніями, компенсувати ці збитки.  

Система ставить медичний заклад перед вибором: або йти на збитки, або не надавати такі послуги взагалі. 

Як вирішується проблема із запуском страхової медицини? 

Усі учасники процесу: медзаклад, страхова компанія та департамент охорони здоров'я - мають бачити однакові дані щодо собівартості послуги в кожній окремій лікарні. 

Для цього адміністрація лікарні має вміти рахувати собівартість, робити націнку та виставляти рахунки. До речі, дуже мало лікарень в країні не вміє цього робити. Ми вже кілька років займаємось навчанням адміністрацій медзакладів економічному аналізу, обліку витрат, прогнозуванню фінансових ризиків, фінансового планування. Тобто усім функціям, які мають повноцінні комерційні підприємства. 

Повертаючись до другого кроку. На якому етапі з'являється тут медичне страхування? Коли всі медичні послуги правильно розраховані й виставленні рахунки, страхова компанія може побачити, що вся система працює прозоро та чесно. Страхова, головний лікар, департамент охорони здоров'я, НСЗУ та МОЗ - всі отримують однакову інформацію. Тоді страхова компанія має гарантії та зацікавлена підписати контракт із лікарнею. 

Все, вони один раз підписали договір, один раз все порахували і страхова, не ставлячи зайвих запитань, починає здійснювати оплати. Тобто лікарня отримує два джерела фінансування своєї діяльності: перший - від НСЗУ, другий - від страхової. У такому випадку пацієнт, який придбав страховку, таким чином доплачує за своє лікування медичному закладу. При цьому, вартість такої страховки, при масовому використанні (наприклад, якщо ми говоримо про 5 тисяч людей, які застрахувалися), складатиме 150-300 гривень на місяць. Тобто це не “космічні витрати”. 

Що робити, якщо людина не хоче придбати страховку? 

Насправді в нас велика кількість людей, які не бачать для себе сенсу страхувати своє здоров'я. Проте, це не означає, що впровадження системи страхування неможливе. Є маса варіантів, як це можна реалізувати. Наприклад, лікування деяких хвороб може фінансувати муніципалітетом. Наприклад, у Дніпрі в нас була розмова щодо можливості страхувати робітників, які працюють на шкідливому виробництві, від деяких конкретних нозологій. Інтерес місцевої влади полягає в тому, щоб якомога більше людей були здорові, бо від цього залежить економіка міста. Вони готові своєчасно лікувати людей та дофінансовувати лікарні від цих конкретних хвороб, щоб зберегти економічні показники та уникнути дефіциту кадрів. 

Те саме стосується й підприємств, які хочуть зберегти свій кадровий склад. Вони розуміють, що від цього дуже залежать. Страхові компанії, своєю чергою, теж готові пропрацювати ці пакети. Для них мотивація міста або підприємства - дуже зрозуміла та прозора. 

Крім цього, я можу сказати, що для реалізації цього задуму багато часу не потрібно. Розпочати цю роботу можна вже за місяць-два, головне забезпечити зміни до нормативних актів, які забороняють дофінансування лікарень з інших джерел, окрім НСЗУ. А також забезпечити прозорість даних щодо кількості і виду медичних послуг, які будуть надаватися пацієнтам за страховими випадками для всіх учасників цього процесу.