Маневр Макрона: що показали для України позапланові вибори у Франції

Незважаючи на всі прогнози «Нацоб'єднання» Марін Ле Пен, (яка якраз перед виборами обіцяла заборонити ЗСУ бити французьким озброєнням територією країни-агресора) до виборчого фінішу прийшло третє. Електоральне золото дісталося лівим із «Нового Народного фронту», срібло завоювали прихильники президента Макрона. Тим часом у жодній політичній силі немає більшості у 289 із 577 місць у нижній палаті французького парламенту для формування уряду.

З огляду на це деякі експерти прогнозують вельми спекотне політичне літо у Франції, яке ознаменується процесом, добре відомим усім українцям як коаліціада.

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Загалом поствиборча математика виглядає так: з 577 місць у Національних зборах (аналог нашої Верховної Ради – ред.) 182 місця отримав лівий «Новий Народний фронт», до якого входять соціалісти (59 місць), зелені (28), комуністи (9), ліворадикальна «Непокірна Франція» (74) та дрібніші ліві групи.

168 мандатів завоював пропрезидентський блок лібералів "Разом за республіку". І, нарешті, 143 місця дісталося Національному об'єднанню, а ще 45 консервативній партії "Республіканці".

При цьому в першому турі виборів партія Ле Пен суттєво випереджала той самий пропрезидентський блок і лівих і претендувала на 200-240 мандатів. Проте французи, схоже, вирішили не ризикувати. До речі, явка у другому турі зросла до 66,7% – це найвищий показник з виборів з кінця 90-х.

Щоправда, для того, щоб «прокатити» Ле Пен та компанію, ліві та соратники президента Макрона на багатьох дільницях знімали своїх кандидатів на користь один одного.

Однак це був ситуативний союз. А ось з тим, щоб сформувати уряд більшості лівим потрібно йти на компроміси з прихильниками Макрона, але ті не хочуть мати нічого спільного з ліворадикальною Францією, яка «не підкорилася», яка отримала найбільшу кількість депутатів у лівому альянсі (74). Загалом закласти коаліційний фундамент буде непросто.

Відповідно до закону, прем'єра у Франції призначає президент. Водночас тамтешня Конституція чітко визначає, що якщо парламент не затвердить програму уряду, то прем'єр має подати у відставку. Таким чином, будь-який глава уряду має мати підтримку парламентської більшості. Тож, як правило, президенти доручають формувати уряд партіям-переможцям виборів. З урахуванням непростих відносин лівих та макроністів, експерти прогнозують затяжну коаліціаду з можливим подальшим формуванням технократичного уряду.

У ніч перемоги «Нового народного фронту» голова вкрай лівої партії «Франція, що не підкорилася» Жан-Люк Меланшон, який, до слова, виступає проти підтримки України, виступив з радісною і самозадоволеною промовою, заявляючи про прем'єрські амбіції.

Утім, як зазначають французькі експерти, майбутній прем'єр-міністр з лідерів «Нового народного фронту» не виключений, проте він навряд чи може бути радикалом, як, наприклад, згаданий Меланшон. Скоріше напрошується постать із рядів зелених чи соціалістів. Ну, а зараз, як пише Le Monde, президент Макрон просто чекає, поки ліві переберуться між собою на тему, хто з них гідний очолити уряд.

Ще в неділю прем'єр-міністр Габріель Атталь пообіцяв подати у відставку і наступного дня свою обіцянку виконав, приїхавши із заявою до Єлисейського палацу. Однак Емманюель Макрон відставку не прийняв, пояснивши, що прем'єр ще має попрацювати заради стабільності в країні. Цілком зрозуміле рішення, особливо через майбутні Олімпійські ігри.

Традиційно прем'єр, який представляє партію, що програла, подає у відставку. Але, акцентує Reuters, по-перше, партія Макрона не так, щоб нищівно програла. А по-друге, всі пам'ятають, що Елізабет Борн також подавала у відставку після відносної невдачі на парламентських виборах 2022-го, але залишилася на посаді та ще півтора року прем'єрувала.

Незважаючи на політичну невизначеність, похолодання у відносинах по лінії Київ-Париж очікувати не варто, вважають експерти, апелюючи передусім до того, що зовнішню політику визначатиме Емманюель Макрон, а для України це найкращий варіант. Мабуть, найнеприємнішим сценарієм для Києва – і, відповідно, найзручнішим для Москви – була б перемога вкрай правих, яких упродовж багатьох років звинувачують у зв'язках із Кремлем. До речі, Москва за три дні до виборів зробила ведмежу послугу Марін Ле Пен, коли РосМЗС офіційно підтримав її партію.

«У Франції зростає запит на суверенну зовнішню політику, що відповідає національним інтересам, на порятунок від диктату США та ЄС, - заявив представник МЗС РФ Андрій Настасьїн. - Французькій владі неможливо буде ігнорувати ці фундаментальні зрушення у настроях переважної більшості співгромадян». Ле Пен, яка явно не очікувала на таку «підтримку», негайно назвала це провокацією та втручанням у вибори.

Загалом загальний настрій за підсумками голосування у Франції найбільш ємно описав польський прем'єр Дональд Туск, з яким, до речі, у понеділок, 8 липня, президент Володимир Зеленський підписав довгострокову Угоду у сфері безпеки.

«У Парижі – захоплення, у Москві – розчарування, у Києві – полегшення. Цього достатньо, щоби бути щасливим у Варшаві», - написав глава польського уряду в соцмережах.

Тим часом, міжнародні мас-медіа одностайні в оцінках підсумків парламентських виборів у Франції. Вони відзначають феноменальний успіх тактичного голосування центристів та лівих, який не дозволив ультраправим вийти на перше місце за кількістю місць у парламенті.

«Президент Франції Емманюель Макрон, затятий гравець, отримав право грати далі... Позачергові вибори здавалися гідними драми Netflix, але їхні результати виглядають ще гіднішими за це. Макрон може собі дозволити фірмову самовдоволену посмішку, побачивши, як його заклятий ворог Ле Пен відстає від інших зі 143 місцями», - зазначає Bloomberg. «Макрон перетворився з короля на робителя королів і він, швидше за все, дивитися ліворуч, а не праворуч, щоб зробити перший крок до коаліції», - підсумовує агентство.

У свою чергу Financial Times робить наступний акцент: «Результату Ле Пен достатньо для того, щоб Емманюель Макрон стверджував, що його передвиборча авантюра (його союзники вважають за краще називати її раціональною стратегією, гідною Декарта) зрештою окупилася. Він може сказати, що зупинив популістську лихоманку, що охопила країну, завадив, здавалося б, невблаганному підйому вкрай правих. Більш того, його альянс центристських партій показав себе набагато краще, ніж очікувалося, і зайняв міцне друге місце».

«Такий кардинальний переворот у настроях за тиждень між двома виборними неділями в П'ятій республіці пов'язаний не лише з успішними діями республіканського фронту, а й з тим, що «Національне об'єднання» – все ще партія вкрай правих із ідеологією, просоченою ксенофобією. Камуфляж, який використовувався в роки «баналізації» партії, за час цієї кампанії розійшовся по швах, оголив безліч кандидатів-антисемітів, расистів чи гомофобів, аж ніяк не підготовлених до тієї ролі, на яку вони претендували. Оголювалася також програма, яка, як і раніше, будується на дискримінації, стигматизації та запереченні цілих категорій населення. На виборах 7 липня явна більшість французів відкинула цю найгіршу політику. Франція змогла сказати «ні» «Національному об'єднанню», і в цьому прихована перевага всього голосування», - констатує французька Le Monde.

Читайте також: У Франції відбувається другий тур дострокових парламентських виборів

Читайте також: Вибори у Франції: альянс лівих здобув перемогу