Кожному своє: як і чому Макрон змінив прем'єра, а Грузія «прославилася» президентом

Парламент Південної Кореї недавно підтримав імпічмент президенту Юн Сок Йолю. Зазначимо, що це друга спроба оголосити імпічмент – 7 грудня правляча партія «Громадянська сила» бойкотувала голосування. Наразі 204 її депутати сказали своє «так» достроковому відстороненню глави держави від владного керма.

Виконувачем обов'язків президента тепер буде тимчасово прем'єр-міністр країни Хан Док Су. Він уже пообіцяв докласти максимум зусиль для «забезпечення політичної стабільності в кризовій ситуації».

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Нагадаємо, політична криза виникла в Південній Кореї на початку грудня після того, як президент Юн Сок Йоль несподівано оголосив про введення військового стану (вперше з 1979 року) і назвав це необхідним заходом для захисту конституційного порядку від «комуністичних сил і деструктивних елементів», а також, від загроз, що надходять від КНДР. Військовий стан передбачав заборону всю політичну діяльність, зокрема роботу парламенту та політичних партій.

Майже відразу після оголошення військового стану до парламенту зуміли прорватися 190 депутатів, які одразу проголосували за відміну військового стану: для цього було достатньо простої більшості. У результаті Юн Сок Йоль був змушений скасувати військовий стан - майже через шість годин після того, як він його ввів. Водночас опозиція запустила процедуру імпічменту. Крім того, тамтешня поліція розпочала проти президента розслідування за підозрою у спробі перевороту.

Точку в цій історії має поставити Конституційний суд. Саме Феміда має вирішити, підтвердити імпічмент чи поновити Юн Сок Йоля на посаді. Розгляд справи може тривати до шести місяців. Якщо КС підтвердить усунення президента, у країні відбудуться позачергові вибори. Втім, уже зараз очевидно, що пан Йоль без бою не піде. Днями він зазначив, що боротиметься до кінця, принагідно звинувативши опозицію в тому, що вона «зловживає імпічментами». Юн Сок Йоль – другий президент від консервативної партії, якому у Південній Кореї оголосили імпічмент. Пак Кін Хе був усунений з посади у 2017 році.

З моменту старту путінської «спецоперації», надаючи нашій країні допомогу, Південна Корея строго обмежувалася її нелетальними видами типу розмінування чи касок. Втім, у Сеулі стали недвозначно натякати, що вони можуть змінити цей підхід. «У міру того, як північнокорейські військові набувають досвіду ведення сучасної війни, це може стати серйозною проблемою для нашої безпеки. Тому ми змінюватимемо рівень підтримки з колишнього гуманітарного залежно від ступеня залучення північнокорейських військових. Ми не виключаємо підтримки України зброєю», - сказав південнокорейський лідер Юн Сок Ель, який перебуває нині у підвішеному політичному стані, на прес-конференції, 7 листопада. А вже 27 числа того ж місяця в Сеулі побувала українська делегація на чолі з міністром оборони Рустемом Умєровим, яку особисто приймав Юн Сок Йоль.

За даними ряду азіатських медіа, глава вітчизняного МОУ Рустем Умеров поділився розвідданими, які стосуються перекидання військ КНДР до Росії, і попросив підтримати військові дії України. Зокрема, як повідомила гонконгська газета South China Morning Post (SCMP) з посиланням на неназване поінформоване джерело, українська делегація привезла до Сеулу цілий шорт-лист побажань, до якого увійшли зенітні ракети та гармати артилерії. Поки що, втім, жодних відчутних вітрів підтримки з боку офіційного Сеула не спостерігається.

Тим часом, колегія виборців у грузинському парламенті передбачувано обрала новим президентом футболіста Міхеїла Кавалашвілі, який був висунутий на цю посаду керівною партією «Грузинська мрія» (ГМ) і підтриманий фактичним главою грузинської держави мільярдером Бідзіною Іванішвілі. Він набрав 224 голоси членів виборчої колегії виборців, випливає з підрахунків тамтешньої ЦВК. Кавелашвілі був єдиним кандидатом на пост президента. Загалом у виборах взяли участь 225 виборців. Бюлетень депутата Ади Маршанія, яка не віддала голос за Кавелашвілі, визнали недійсним.

Загалом колегія складалася з 300 парламентаріїв та депутатів різних рівнів, 211 із них – делегати «Грузинської мрії». Для перемоги під час виборів необхідно було набрати більшість голосів, тобто щонайменше 151 голос із 300. 61 опозиційний депутат у 150-місцевому парламенті Грузії, а також нечисленні опозиціонери в представницьких органах автономій та муніципалітетів ніяк не змогли б вплинути на результати голосування. Розуміючи це, вони оголосили заходу бойкот.

Кавелашвілі, серед іншого, відомий висловлюваннями проти «глобальної партії війни», яка, за його словами, «намагається відкрити в Грузії другий фронт проти Росії». Напередодні виборів деякі представники грузинської творчої еліти, які раніше активно підтримували ГМ, відмежувалися від правлячої партії. Серед них – співачка Ірма Сохадзе та кінорежисер Кеті Долідзе. Однією з причин стало те, що, як виявилося, у майбутнього глави держави та верховного головнокомандувача немає не лише вищої, а й повної середньої освіти – він закінчив лише вісім класів середньої школи.

Водночас п'ятий президент Саломе Зурабішвілі, обрана всенародним голосуванням у 2018 році, - розвинула бурхливу політичну діяльність і залишати посаду не збирається. Вона називає парламентські вибори, що відбулися 26 жовтня, «тотально сфальсифікованими» і, як наслідок, вважає нелегітимними уряд, парламент і колегію виборців. Пані Зурабішвілі стверджує, що «залишиться на посаді до виборів легітимного парламенту».

Напередодні США оголосили про новий пакет санкцій проти громадян Грузії, «відповідальних за підрив демократії». Більшість імен не розголошується. Відомо лише, що візові обмеження запроваджено щодо 20 депутатів, міністрів та представників силових структур. При цьому, на розчарування опозиції, санкції знову не торкнулися почесного голови ГМ, згаданого вище мільярдера Бідзіна Іванішвілі. До речі, днями він, будучи громадянином Франції та кавалером ордена Почесного Легіону, переговорив телефоном із президентом Франції Емманюелем Макроном. Обговорювали, як повідомляють світові інформагентства, навколовладні перипетії в Грузії при тому, що у Франції також на політичній ниві свої, скажімо так, землетруси. Втім, їхня амплітуда на даний момент мінімізувалася. Сталося це після призначення прем'єром П'ятої республіки 73-річного Франсуа Байру, голови партії «Демократичний рух» (MoDem), колишнього міністра, неодноразового кандидата на пост президента, мера піренейського міста По, ревного католика, батька шістьох дітей та діда дванадцяти. 2017-го політик відмовився від президентських амбіцій на користь молодого кандидата Макрона і недовго працював при ньому міністром юстиції.

При цьому навряд чи Франсуа Байру відкрито підтримуватиме політику Емманюеля Макрона, зазначає Le Monde. У п'ятницю, 13 грудня, на останній перед призначенням зустрічі він провів із нинішнім господарем Єлисейського палацу майже дві години у досить жорсткій, як стверджують джерела видання, дискусії. Справа в тому, що вступає на посаду Франсуа Байру в ситуації, вельми невигідній для пана Макрона та для партії влади загалом. Йому належить знайти підходи до політиків різного спектру, щоб отримати можливість працювати, не боячись вотуму недовіри.

«Припустимо, прихильність центру в нього майже в кишені. З соціалістами політик завжди був скоріше близький, об'єднуючись проти правих саркозистів. Також у Франсуа Байру непогані стосунки і особисто з Марін Ле Пен, яку він навіть одного разу підтримав у президентській кампанії. Не своїм авторитетом, правда, а тим, що дав їй необхідну рекомендацію для включення до виборчого списку, нехай лише одну з необхідних 500 і «в ім'я плюралізму». Але, безперечно, лідер вкрай правих це пам'ятає. Марін Ле Пен, звичайно, вже попередила, що «продовження макронізму» призведе «до глухого кута і провалу», і зажадала від нового прем'єра «зробити те, чого не хотів робити його попередник: прислухатися до опозиції, щоб скласти розумний і продуманий бюджет», - наголошує Le Figaro.

Однак це, підсумовує газета, принаймні не відкриті оголошення війни, які зазвучали з табору вкрай лівих та їхніх союзників одразу після звістки про призначення Франсуа Байру. Справді, риторика представників зазначених політтечій, м'яко кажучи, не прихильна до нового прем'єра. "Не політика, а бульварний театр", - заявила член парламенту від партії зелених (EELV) Марін Тондельє. Водночас керівник парламентської групи «Не підкореної Франції» (LFI) у Національній асамблеї Матильда Пано пригрозила неминучим і швидким вотумом недовіри майбутньому уряду Байру.

Вкрай важливо наголосити, що новий прем'єр Франції не лише неухильно підтримує політику Емманюеля Макрона за допомогою України, а й є одним із небагатьох політиків П'ятої республіки, які публічно підтримали ідею нинішнього господаря Єлисейського палацу направити в Україну війська.

Очевидно, що в цьому сенсі призначення Франсуа Байру на прем'єрську посаду є однозначним позитивом для Києва, оскільки він не блокуватиме ініціативи пана Макрона щодо підтримки України в її війні з путінською Росією. Однак, як довго Кабмін Байру зможе уникати вотуму недовіри – велике питання.

До речі, велике питання, а точніше здивування викликало в неділю, 15 грудня нардеп від екс-ОПЗЖ Юрій Бойко, заяву якого багато хто розцінив, як де-факто старт в Україні виборчої кампанії. Бойко опублікував у TikTok заяву з яскраво підкресленими проросійськими тезами. Стоячи на фоні ікон він заявив про якихось «радикалів», які «почали зносити пам'ятники країною, перейменовувати міста, забороняти людям розмовляти рідною мовою, забороняти ходити до тієї церкви, до якої вони хочуть ходити».

«Сьогодні ми бачимо, що цей рух продовжується, насильство над людьми продовжується. Тому все більше людей підтримують нас – тих, хто виступає проти такого насильства, за єднання у країні, за підтримку людей», - наголосив Бойко. При цьому він не назвав жодних конкретних фактів, результатів опитувань і навіть не конкретизував, кого має на увазі слово «нас». Тим часом, ця заява миттєво завірусилася в соцмережах і в результаті на неї відреагував навіть голова ОП Єрмак. «Деякі політики забувають, що саме захист України та перемога над Росією, а не поширення російських наративів, є ключовою метою наразі», - наголосив глава президентського Офісу.

У свою чергу, керівник Центру протидії дезінформації при РНБО Андрій Коваленко зазначив, що «дивно чути від Юрія Бойка у 2024 році слова про «радикали», якісь «мовні заборони», тези про церкву, які поширюють зазвичай росіяни та про насильство над людьми, не згадуючи Росії».

«Хочу нагадати Бойку, що єдині, хто чинить насильство над українцями – це росіяни... І було б дуже корисно, якби народний депутат (якщо, звичайно, він працює на користь України), публічно про це постійно нагадував. Втім, бачимо дещо інше. І це відверто, м'яко кажучи, обурює», – додав глава ЦПД.

Ні Єрмак, ні Коваленко, як бачимо, не почали говорити про ймовірні вибори в Україні. У той же час, згідно з вимірами вітчизняних соціологів, після трьох років повномасштабної війни з путінською Росією нова умовна «Партія регіонів» або реінкарнована ОПЗЖ досі може розгорнути діяльність на електоральному полі обсягом 20-30%. І ключове питання полягає в тому, чи зможе (і хоче) Банкова заспокоїти проросійські сили в Україні. Або ми знову зіткнемося з реваншистськими діями різних політиків на кшталт Бойка та Льовочкін.

Читайте також: Путін поскаржився на Захід

Читайте також: У Росії заговорили про «перемогу» у 2025 році