Китайський 1937-й. Півстоліття тому в Пекіні оголосили про закінчення «культурної революції»

Основною причиною влаштованого власному народу кровопускання, стала (як це траплялося не раз) боротьба за лідерство у партії. Помірковані Лю Шаоці і Ден Сяопін, які намагалися впровадити механізми ринкової економіки, були оголошені Мао внутрішніми ворогами, роль ж зовнішнього ворога відвели «ревізіоністському» СРСР.

У травні 1966-го Політбюро заснувало Групу у справах Культурної революції при ЦК КПК, розгорнувши кампанію по розгрому противників Мао. Лю Шаоці піддали обструкції, включаючи «стихійні демонстрації» біля будинку вчора ще другої людини в країні, після чого він був зміщений з усіх посад, заарештований і згинув у в'язниці. Генерального секретаря ЦК КПК Ден Сяопіна відправили простим робітником на тракторний завод в провінції Цзянсі. Незабаром полетіли голови всіх високопоставлених опонентів Мао, які раптом виявилися «правими ухильниками» і «агентами капіталізму».

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

З кожним днем чистки набували все більш масовий характер — в рамках кампанії «самокритики» тисячі членів партії займалися самобичуванням і каялися в неіснуючих гріхах. Передбачити, на кого паде наступний удар, було неможливо — класовим ворогом могли оголосити будь-кого — від селянина до професора університету. На місцях безроздільно правили банди хунвейбінів, створені з школярів і студентів, і цзаофаней, що складалися з робітників. Їм нічого не варто було напнути на ворога клоунський ковпак, повісити дацзибао і прогнати в такому вигляді по вулиці, а то і змусити нещасного гавкати або повзти по землі на потіху юрбі. Влада вміло направляла ці настрої в потрібне русло, а оголошені влітку 1966 року шестимісячні канікули для всіх учнів і студентів залучили до лав хунвейбінів 50 мільйонів молодих фанатиків.

У серпні 1967 року газети називали противників Мао шастаючими по вулицях щурами і прямо закликали: «Вбивайте, вбивайте їх!» Їм вторив міністр громадської безпеки Се Фучжи: «Мені не подобається, коли люди вбивають, але якщо народні маси так ненавидять когось, що їх гнів не можна стримати, ми не будемо їм заважати... Народна міліція повинна бути на стороні хунвейбінів, об'єднатися з ними, співчувати їм, інформувати їх...»

В одному з університетів вивісили дацзибао: «Деякі викладачі не витримують критичних зборів, починають погано себе почувати і вмирають в нашій присутності. Я не відчуваю ні краплі жалості ні до них, ні до тих, хто викидається з вікна або стрибає в гарячі джерела і гине, зварившися живцем». Так 22 червня 1967 наклав на себе руки (а, можливо, був отруєний) секретар північнокитайського бюро ЦК КПК Лі Лисань.

У книжкових магазинах залишилася одна книга: цитатник Мао. Такими брошурами в обкладинці з пластмаси були в прямому сенсі забиті до смерті тисячі жертв культурної революції.

Відчуваючи безкарність, хунвейбіни громили все навколо — від Пекінської опери, де були спалені костюми до всіх вистав (крім декорацій до написаних дружиною Мао «революційних опер») до храмів і монастирів. У революційному запалі молодіжні банди знесли частину Великої китайської стіни, пустивши цеглу на будівництво свинарників, і викинули з гробниці останки імператора кінця XVI — початку XVII століття Ваньлі, віддавши їх посмертному суду і спаленню.

Все завершилося розколом серед самих хунвейбінів — в сутичках між різними угрупованнями тільки в Гуанчжоу і лише влітку 1967-го в збройних сутичках (з використанням артилерії!) загинули 900 осіб. Мао зрозумів, що ситуація виходить з-під контролю, кинувши проти найбільш вірних і відданих своїх прихильників армію. У вересні 1967 року загони хунвейбінів були розпущені, кого-то довелося публічно розстріляти, а п'ять мільйонів найбільш завзятих звергателів старого світу вирушили на перевиховання в віддалені райони країни.

У квітні 1969-го на IX з'їзді компартії Китаю було оголошено про закінчення «культурної революції», хоча завершився лише її перший —- найбільш кривавий — етап. Наслідки були жахливі — за різними оцінками, за кілька років було вбито і закатовано від 1,4 до 1,6 мільйона китайців, репресій зазнали десятки мільйонів. «Культурна революція» призвела до знищення тисяч історичних пам'яток, храмів, монастирів, книг, картин і найцінніших артефактів.

Підвести риску під найбільш темної епохою в історії сучасного Китаю вдалося лише в 1976-му зі смертю Мао. У 1981 році при новому лідері країни Ден Сяопіні пройшов показовий суд над так званою «бандою чотирьох», що узурпувала владу в роки «культурної революції», а сам цей період батько китайських реформ назвав «великою катастрофою для партії і народу».

Незважаючи на корінні перетворення останніх десятиліть, в тому числі ідеологічні, понад 85% китайців і зараз вважають, що заслуги Мао перед країною перевершують його злочини. І все ж на питання про головну помилку, допущену Великим керманичем, 80% співгромадян називають «культурну революцію», що ледь не відкинула країну в середньовіччя.

Максим Суханов, Lenta.UA