Іспанці скасували закон 1492 року

Своїм едиктом їх королівські величності Фердинанд II і Ізабелла наказали навесні 1492 року всім євреям Іспанії хреститися або залишити країну в тримісячний термін. Сім'ї продавали майно за безцінь, синагоги передавалися міській владі, яка перетворювала їх у церкви, єврейські кладовища використовувалися як пасовища для худоби. За різними оцінками, Іберійський півостров покинули від 100 до 200 тис. євреїв. (Для порівняння: населення Мадрида до кінця XVIII століття досягло лише 170 тис. людей.)

Більшість вигнанців знайшли тимчасовий притулок у Португалії, звідки теж були вислані через п'ять років після відмови хреститися. Приблизно 50 тис. біженців з Іспанії перебралися до Північної Африки, багато хто осів в Оттоманській імперії – султан офіційно запросив євреїв, своїм фірманом забезпечивши переселенцям умови максимального сприяння. Фраза Баязида II стала афоризмом: «Як можна називати Фердинанда мудрим правителем?! Адже він збіднює свою країну і збагачує мою!»

Підписуйтеcь на наш Telegram-канал Lenta.UA - ЄДИНІ незалежні новини про події в Україні та світі

Вигнання 1492 року не просто увійшло в єврейський наратив як одна з найбільших національних катастроф, а й перемістило центр єврейської культури і традиції в Центральну Європу і Малу Азію.

Альтернативою втечі (навіть проїжджати через іспанські землі євреям заборонили під страхом смерті!) було хрещення – і деякі пішли на це. Щоправда, багато хрещених евреїв продовжували таємно сповідувати іудаїзм, за що отримали презирливе прізвисько маррани (marrano – «свиня», ісп.). Прізвиськом справа не обмежилася – «нові християни» перебували під наглядом інквізиції, і щонайменша помилка могла коштувати їм життя.

Едикт 1492 року було фактично скасовано конституцією 1869 року, що вперше в історії Іспанії проголосила принцип віротерпимості. 

У 1924 році диктатор Іспанії Прімо де Рівера запропонував нащадкам вигнанців 1492 року громадянство своєї країни. Це було підтверджено королівським указом Альфонса XIII і врятувало кілька тисяч євреїв Європи в роки Голокосту. 

При республіканському режимі Іспанія приймала біженців з нацистської Німеччини, а в інтербригадах боролися понад вісім тисяч євреїв – п'ята частина особового складу. Незважаючи на це, генерал Франсіско Франко – як кажуть, нащадок марранів – симпатизував євреям. У період Другої світової війни в Іспанії знайшли притулок євреї, що втекли з країн Балканського півострова, Франції, Нідерландів і Бельгії.

Проте лише в 1968-му едикт Фердинанда й Ізабелли був оголошений недійсним, а 1 квітня 1992 король Хуан Карлос I визнав його таким, що втратив силу. У той же день король відвідав синагогу Мадрида, вибачившись за рішення своїх попередників 500-річної давності.

У XXI століття Іспанія увійшла з невеликою єврейською громадою – за різними оцінками, від 15 до 30 тис. осіб, в більшості своїй вихідців із Північної Африки. Але це не вся правда, оскільки згідно з генетичними дослідженнями 20% сучасного населення Іспанії (а в провінції Астурія – до 40%) має єврейське коріння по чоловічій лінії.

У 2015 році парламентом країни було прийнято закон, що надавав іспанське громадянство євреям, чиї предки були вигнані з країни в 1492-му. З тих пір паспорта Іспанії отримали близько 8500 осіб – головним чином громадяни Туреччини і країн Латинської Америки. Термін подачі заявок мав закінчитися восени цього року, але уряд несподівано продовжив його до жовтня 2019-го. Тому у численних нащадків вигнанців ще є шанс знайти нову стару батьківщину.

Максим Суханов, Lenta.UA